Рішення № 42798523, 20.02.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Пиляй І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредитні ініціативи" на рішення Костопільського районного суду від 5 березня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и л а :

8 листопада 2013 року ТОВ „Кредитні ініціативи" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 246 769, 93 грн. кредитної заборгованості.

Рішенням Костопільського районного суду від 5 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі позивач висновок місцевого суду про те, що він не надав суду належних і допустимих законом доказів на підтвердження своїх прав вимоги до відповідачки, є помилковим.

17 грудня 2012 року між ним і ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" було укладено договір відступлення прав вимоги, за яким він, позивач, отримав право вимоги за кредитним договором № 317/07 від 5 липня 2007 року, який був укладений між згаданим банком і ОСОБА_1

Договір відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, а тому в силу положень ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності цього правочину.

Покликаючись на зазначені обставини, позивач просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи ТОВ „Кредитні ініціативи" у задоволенні позову, місцевий суд виходив із того, що позивач не надав суду оригіналів чи належним чином завірених копій кредитного договору, договору відступлення прав вимоги та всіх відповідних додатків до цих угод, які б безспірно підтверджували факт передачі позивачу прав вимоги за кредитним договором № 317/07 від 5 липня 2007 року, який був укладений між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" і відповідачкою у справі ОСОБА_1 У зв'язку з цим суд першої інстанції фактично визнав позивача неналежним кредитором.

Проте погодитися з такими висновками місцевого суду колегія суддів не може.

З матеріалів справи вбачається, що 5 липня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ), правонаступником якого у подальшому стало ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 317/07, відповідно до якого відповідачка отримала у банку кредит у розмірі 200 000 грн. під 19 % річних строком до 3 липня 2009 року (а. с. 7-20). Строк позовної давності у п. 6.10. цього договору його сторонами з приводу будь-яких протиріч був визначений тривалістю у 10 років (а. с. 12).

Укладений із банком кредитний договір відповідачка ОСОБА_1 в судовому порядку не оспорила, у зв'язку з чим він відповідно до правил ст. 204 ЦК України є правомірним.

У порушення вимог ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України відповідачка узяті на себе зобов'язання за кредитним договором порушила і станом на 1 вересня 2013 року допустила заборгованість перед банком на загальну суму 246 769, 93 грн., з яких: 138 800 грн. - заборгованість за кредитом та 107 969, 93 грн. - заборгованість за відсотками.

Розмір вказаної заборгованості підтверджується розрахунком суми заборгованості за кредитним договором, наданим позивачем (а. с. 27).

17 грудня 2012 року ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" уклало з ТОВ „Кредитні ініціативи" договір відступлення прав вимоги, за яким позивач отримав право вимоги за кредитним договором № 317/07 від 5 липня 2007 року, який був укладений між банком і відповідачкою ОСОБА_1 (а. с. 32-43).

Відповідно до п. 4.1. договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року відступлення прав вимоги первісним кредитором новому кредитору, набуття новим кредитором прав вимоги та заміна кредитора за правами вимоги на нового кредитора набувають чинності у день укладення договору, за умови належного оформлення сторонами (підписання та скріплення відбитком печаток сторін) реєстру позичальників. При цьому права вимоги, що виникають у майбутньому, набуваються новим кредитором з моменту їх виникнення, але в будь-якому разі після підписання сторонами реєстру позичальників.

Пунктом 4.3. цього ж договору передбачено, що сторони підписують реєстр позичальників, який є Додатком № 1.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Проте закон не пов'язує це право боржника з можливістю невиконання боргових зобов'язань взагалі, в тому числі попередньому кредиторові.

Так, згідно зі ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

В той же час у матеріалах справи відсутні докази належного виконання боргових зобов'язань відповідачкою ОСОБА_1 за кредитним договором № 317/07 від 5 липня 2007 року як первісному кредитору, так і теперішньому.

Кредитні зобов'язання нею не виконані до цього часу.

З досудової вимоги ТОВ „Кредитні ініціативи" від 25 вересня 2013 року вбачається, що позивач повідомив відповідачку про те, що на підставі договору відступлення прав вимоги всі права вимоги за кредитним договором № 317/07 від 5 липня 2007 року перейшли до нього (а. с. 28-30).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи є копії кредитного договору № 317/07 від 5 липня 2007 року та договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, які відповідно до ст. 204 ЦК України є дійсними, а також інших документів, які безспірно підтверджують перехід усіх прав вимоги за згаданим кредитним договором від ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до позивача у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 179 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 64 ЦПК України письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Проте у матеріалах справи відсутні клопотання відповідачки та вимога суду про надання позивачем оригіналів письмових доказів щодо переходу до нього права вимоги як до нового кредитора. Відсутні також і докази, які б спростовували або ж ставили під сумнів право позивача на звернення в суд із даним позовом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України належність доказу полягає безпосередньо у наявності інформації щодо предмета доказування, а не у наявності повноважень в особи щодо посвідчення копії доказу тощо.

Таким чином, доказів, які б спростовували чи ставили під сумнів право позивача на звернення в суд із даним позовом до відповідачки, у справі немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Тому з урахуванням викладеного рішення місцевого суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, через що підлягає скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення про задоволення позову.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 512-518, 526, 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредитні ініціативи" задовольнити.

Рішення Костопільського районного суду від 5 березня 2014 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредитні ініціативи" 246 769 (двісті сорок шість тисяч сімсот шістдесят дев'ять) грн. 93 коп. кредитної заборгованості, з яких: 138 800 грн. - заборгованість за кредитом та 107 969, 93 грн. - заборгованість за відсотками.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Кредитні ініціативи" 3701 (три тисячі сімсот одну) грн. 54 коп. судових витрат у справі.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: