Ухвала суду № 42792656, 19.02.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1885/15 Справа № 183/3980/14 Головуючий у 1 й інстанції - Березюк В. В. Доповідач - Калиновський А.Б.

Категорія 41

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого - Калиновського А.Б.

Суддів - Гайдук В.І., Єлізаренко І.А.

При секретарі - Видюковій Ю.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалась на те, що працюючи на одному підприємстві, відповідач постійно принижував її, звинувачував у непрофесійності, а також мали місце випадки висловлювання на її адресу нецензуними словами. Крім того наприкінці 2013 року відповідач звинувачував її в тому, що вона сприяла викраденню його власного сейфу з приміщення ТОВ ТРК "Самарь", а також звинувачував її в підробці документів, у зв'язку з чим звертався з заявами до Новомосковського РВ ГУМВС. Своїми діями він розповсюдив відносно неї інформацію, яка не відповідає дійсності, порочить її честь гідність та ділову репутацію.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 роз'яснено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Виходячи з вищевикладеного суд прийшов до висновку, що висловлювання ОСОБА_3 на адресу ОСОБА_2 висловами, які містять нецензурну лайку, беззаперечно можна вважати образою, однак не можна вважати "поширенням інформації, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд правильно виходив з того, що позов в частині визнання інформації недостовірною та її спростування, не підлягає задоволенню, оскільки, як зазначено вище, висловлювання особи нецензурною лайкою, не може вважатися поширенням інформації в принципі, а звернення до правоохоронних органів з відповідними заявами, не порушує прав позивача.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд також прийшов до вірного висновку про відмову у їх задоволенні, оскільки позивачем в порушення вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України не доведено причинний зв'язок між діями відповідача та наявністю певних розладів здоров'я.

Посилання апеляційної скарги на те, що судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для вирішення справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права є безпідставними з огляду на наступне.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до роз'яснень, які містить Постанова Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 р. "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до правоохоронних органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Таким чином, звернення до правоохоронних органів чи суду - це Конституційне право кожного громадянина і такі заяви не можуть бути розцінені, як поширення недостовірної інформації.

Не можуть вважатися приниженням і законні дії працівників правоохоронних органів, пов'язані з перевіркою повідомленої заявником інформації.

Статтею 47-1 Закону України "Про інформацію" встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.

Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності і спростувати.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень. Проте таких доказів позивач на обгрунтування своїх позовних вимог суду не надала.

Таким чином, рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: