Рішення № 42788372, 11.02.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 10/80/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2015 Справа № 908/3395/14

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Литво», м. Мелітополь в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Плецької Юлії Вікторовни, м. Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Автокольорлит», м. Мелітополь

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції , м. Мелітополь

про зобов'язання вчинити певні дії

Суддя: Алейникова Т.Г.

За участю представників сторін:

від позивача - Мелькевич А.В., довіреність від 12.01.2015 р.

Гречковська І.В., довіреність від 12.01.2015 р.

від відповідача - не з'явився ;

від третьої особи - не з'явився ;

15.08.2014 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява № 3612/09-05/14 Товариства з обмеженою відповідальністю «Литво», м. Мелітополь в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Плецької Юлії Вікторовни, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Автокольорлит», м. Мелітополь за участтю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції , м. Мелітополь про зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010р., протоколом автоматичного розподілу справи між суддями від 15.09.2014 р., справу 908/3395/14 передано на розгляд судді Алейниковій Т.Г.

Ухвалою господарського суду від 16.09.2014 р. порушено провадження у справі № 10/80/14, її розгляд призначено на 13.10.2014 р.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, відзив на позовну заяву не надав. Причини неявки суду невідомі, ніяких клопотань представник відповідача не направив. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача у судовому засідання підтримав свої вимоги викладені в позовній заяві, надав суду клопотання про витребування певних доказів та клопотання про проведення судової експертизи. Суд клопотання прийняв.

Згідно ч. 2 ст. 41 ГПК України учасники судового процесу вправі пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені експертом. Проте остаточне коло питань судовому експерту визначається господарським судом.

Відповідно до постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» № 4 від 23.03.2012 р. господарський суд не зв'язаний пропозиціями сторін стосовно експертних установ, але може враховувати їх у вирішення питання про призначення і проведення судової експертизи.

Оскільки з'ясування спірних питань, що виникли в ході судового розгляду справи, потребує спеціальних знань, судом було призначено по справі судову експертизу з дослідження, якою є вартість частки майна.

Ухвалою суду від 13.10.2014 р. провадження у справі було зупинено до проведення судової експертизи з дослідження .

Після проведення судової експертизи дана справа повернулась до господарського суду Запорізької області.

Ухвалою суду від 20.01.2015 р. було поновлено провадження по справі № 908/3395/14 з 11.02.2015 р. та призначено судове засідання на 11.02.2015 р. на 11год. 30 хв.

11.02.2015 р. відповідач та третя особа у судове засідання не з'явились, на адресу суду ніяких клопотань не надали.

Згідно п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" з наступними змінами та доповненнями, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка відповідача не перешкоджала вирішенню спору, у судовому засіданні 11.02.2015 р., розгляд справи був закінчений, судом оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Справа розглянута в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами та без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Литво» (далі - позивач) є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Автокольорлит" (далі - відповідач), що підтверджується даними бухгалтерського обліку позивача та витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 16.10.2013 № 23-07/2649.

Постановою господарського суду Запорізької області від 24.09.2013 року у справі №908/340/13-г позивача визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Плецьку Юлію Вікторівну.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

Згідно з абз. 12 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ліквідатор з дня свого призначення вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, що належать юридичній особі - банкруту, які передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Приписами ч. 6 ст. 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що ліквідатор, виявивши частку, яка належить банкруту в спільному майні, з метою задоволення вимог кредиторів у встановленому порядку порушує питання про виділення цієї частки.

05.12.2013 року на підставі вищевикладених положень закону, ліквідатор позивача - Плецька Ю.В. звернулася до відповідача з заявою вих. № 02-01/38 про вихід зі складу засновників, що підтверджується фіскальним чеком, копія якого долучена до матеріалів справи. У вказаній заяві ліквідатор позивача повідомила про вихід позивача зі складу членів (засновників) відповідача та просила сплатити належну позивачу частку статутного капіталу відповідача.

26.08.2014 року ліквідатор позивача повторно звернувся до відповідача із заявою про скликання та проведення загальних зборів засновників, на яких розглянути аналогічні питання, як і в попередній заяві.

Проте відповідач на вищевказані заяви відповідей не надав. Разом з тим позивачем не доведено документально факт фактичного отримання відповідачем зазначених вище заяв про вихід від 05.12.2013 року 26.08.20145 року.

У зв'язку з чим, ліквідатор позивача звернулась до суду із позовом, у якому просила зобов'язати Відповідача до державної реєстрації змін в установчих документах, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) товариства, зокрема з виходом зі складу його учасників Позивача.

У відповідності до ст. 116 ЦК України, учасники господарського товариства, зокрема мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом вийти з товариства.

Пунктом в) частини 1 статті 10 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що учасники товариства, зокрема мають право вийти в установленому порядку з товариства. Аналогічне право засновника господарського товариства передбачено і статтею 88 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 148 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

Згідно приписів статті 54 Закону України «Про господарські товариства», при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Згідно ч. 1 ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

У відповідності до пункту 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року за № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК та Закону про господарські товариства учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Аналогічну правову позицію висловив і Вищий господарський суд України, у Рекомендаціях від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин», згідно з абз. 3, 4 п. 3.5 яких, учасники товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю повинні повідомити товариство про свій вихід не пізніше, ніж за три місяці або у інший передбачений статутом строк. Подання заяви про вихід з товариства є дією, спрямованою на припинення корпоративних прав та обов'язків учасника товариства. Право учасника товариства на вихід з товариства не залежить від згоди товариства чи інших його учасників. Враховуючи викладене, учасник вважається таким, що вийшов з товариства з обмеженою або з додатковою відповідальністю з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства на підставі його заяви про вихід, а у випадку відсутності такого рішення - з дати закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід з товариства.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач, як учасник суб'єкту господарювання, має право вийти зі складу учасників відповідача.

Разом з тим, ухвалами господарського суду від 13.10.2014 року та від 24.10.2014 року призначено судову експертизу, проведення якої доручено Дєєвій Лілії Євгеніївні (Свідоцтво № 1297 від 28.11.2008 року). На вирішення експерта поставлено питання: чи підтверджується документально сума внеску до статутного фонду (капіталу) Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Автокольорлит» учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Литво» в сумі 1850 грн.; яка частка майна підлягає поверненню учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Литво» при виході його зі складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Автокольорлит» станом на дату : - за підсумками 2013 року - станом на 31.12.2013 року.

Проте згідно повідомлення експерта № 127/11.2 від 25.12.2014 року про неможливість подання висновку обумовлена ненаданням запрошених первинних документів, документів синтетичного аналітичного обліку; а тільки на підставі наданих матеріалах справи документів неможливо проведення повного дослідження з метою відповіді на поставлені на вирішення експерта питання .

Таким чином, позивачем документально не підтверджено факт формування статутного капіталу відповідача в цілому по підприємству та окремо по позивачу - засновнику, жодних документів, які підтверджують внесення до статутного фонду відповідача внеску позивачем при формування статного фонду (прибуткові касові ордери, платіжні доручення, виписки банку про рух грошових коштів або інші).

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 36 ГПК України).

Згідно з частиною 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні, бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вище викладене суд дійшов висновку про те, що позивач не довів факт внесення ним до статутного фонду відповідача свого внеску при формуванні статутного фонду останнього відповідно підстави для виходу зі складу відповідача відсутні.

Крім того, необхідною умовою для звернення до суду з відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі, в даному випадку - Товариства з обмеженою відповідальністю «Литво».

Відповідно до статті 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі-підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Доведення факту порушення прав, відповідно до статті 33 ГПК України, покладається на позивача.

Оскільки позивачем не надано суду документів, які підтверджують отримання відповідачем заяв про вихід зі складу засновників, суд дійшов висновку про те що відповідач не порушив прав позивача, оскільки не знав про необхідність вчинення дій, пов'язаних з виходом одного з учасників зі складу підприємства.

Так, позивачем не доведено, що відповідачем було порушено його корпоративні права.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному всебічному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85, ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Суддя Т.Г. Алейникова

Рішення підписане 16.02.2015 р.