Ухвала суду № 42787998, 19.02.2015, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Дорошенко Н.О.

Суддя-доповідач:Котік Т.С.

УХВАЛА

іменем України

"19" лютого 2015 р. Справа № 817/3538/14

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Котік Т.С.

суддів: Жизневської А.В.

Малахової Н.М.,

при секретарі Сидорук М.М. ,

за участю представника ФОП ОСОБА_3-ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "25" грудня 2014 р. у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу , - ,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом та просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.05.2012 №0002001742 та №0002011742, від 28.10.2014 №0003221742 та №0003211742; рішення про застосування штрафних санкцій №0003231742 від 28.10.2014; вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-50 від 15.10.2014, які винесено Державною податковою інспекцією у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0002001742 від 16.05.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на загальну суму 6 907,50 грн., в тому числі за основним платежем 5 526,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 381,50 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0002011742 від 16.05.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 10 937,50 грн., в тому числі за основним платежем 8 750,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2 187,50 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0003221742 від 28.10.2014 в частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в розмірі 40194,21 грн., в тому числі за основним платежем 26796,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 13 398,25 грн.

Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-50 від 15.10.2014 в частині боргу (недоїмки) в сумі 69 981,40 грн.

Визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0003231742 від 28.10.2014 в частині штрафної санкції в розмірі 4 818,24 грн.

В решті позову відмовлено.

Присуджено на користь позивача із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 265,68 грн. та стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 недоплачений судовий збір у розмірі 288,09 грн.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду в частині задоволення позову та прийняти нову - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема, апелянт посилається на те, що висновку суду не відповідають обставинам, встановленим під час перевірки, а тому прийняті рішення апелянт вважає правомірними.

Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами документальної планової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ФОП ОСОБА_3 вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, Державною податковою інспекцією у м. Рівному складено акт від 26.04.2013 №103/2419803698/17-177, відповідно до висновків якого ФОП ОСОБА_3 допущено порушення вимог п.138.2, п.138.4 ст.138, ст.164.3 ст.164, п.167.1 ст.167, п.177.1, п. 177.2, п.177.4 ст.177 Податкового Кодексу України, в результаті чого донарахована сума податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю за 2011р. становить 5526,00 грн. та п.198.6 ст.198, п.199.1 ст.199 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит, в результаті чого зменшено залишок від'ємного значення, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в розмірі 8750,00 грн. (а.с.12-22 т.1).

16 травня 2013 року, Державною податковою інспекцією у м. Рівному прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0002001742, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 6907,50 грн., в тому числі за основним платежем 5526,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1381,50 грн.;

- №0002011742, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 10937,50 грн., в тому числі за основним платежем 8750,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2187,50 грн. (а.с.23,24 т.1).

Суд першої інстанції перевіряючи спірні податкові повідомлення-рішення на відповідність вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України дійшов висновків, що їх прийнято протиправно.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаним висновком, виходячи з наступного.

Так, надаючи правову оцінку обставинам, які стали підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0002001742 від 16.05.2013, судом першої інстанції встановлено, що висновки податкового органу щодо наявності розбіжностей на суму 36840,00 грн. між задекларованими позивачем сумами витрат в розмірі 1703948,00 грн. за 2011 рік та підтвердженими в ході перевірки лише на суму 1667108,00 грн. (арк. акта 9, а.с.16 т.1) не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до ст.177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Нормами п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України передбачено перелік витрат, які в розумінні Податкового кодексу України, безпосередньо пов'язані з одержанням доходів.

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом п.44.3 ст.44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Як встановлено судом першої інстанції всі суми понесених витрат відображені позивачем у Книзі обліку доходів і витрат ФОП ОСОБА_3 (а.с.148-167 т.1), ведення та дослідження якої в суцільному порядку під час перевірки описано в акті перевірки від 26.04.2013 №103/2419803698/17-177.

Окрім того, дослідженими в судовому засіданні оригіналами документів, якими позивач підтверджує факт понесення ним витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю (здійснення вантажних перевезень) підтверджує те, що ним дотримуються основні принципи ведення обліку, які передбачені ст.4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а саме: повне висвітлення, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність витрат, періодичність.

Зі змісту відомостей, зазначених в деталізованому розрахунку доходів і витрат ФОП ОСОБА_3 в помісячному розрізі за 2011 - 2013 роки (а.с.168-204 т.1), повністю відповідають даними, які відображені позивачем у Книзі обліку доходів і витрат за перевірений період.

Проте, податковим органом безпідставно не прийнято до уваги зазначені обставини, а сам акт перевірки не містить відомостей щодо не ведення обліку ФОП ОСОБА_3, а так само і ненадання до перевірки всіх первинних документів, на підставі яких формувались записи у Книзі обліку доходів і витрат підприємця та, відповідно, формувались дані податкової звітності, що суперечить підпункту 2.3.2.4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №395 від 14.03.2013, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.04.2013 за N 607/23139.

Досліджені судом першої інстанції первинні документи, їх зміст та характер (т.4-т.17) свідчать про можливість їх складення саме у певний період (час) та у певному місці (чеки по оплаті палива в Україні та за кордоном, документи по оплаті послуг зі страхування, оплата проїзду по автобанах по Європі, паркування за межами території України, банківські документи тощо), а відтак, судом першої інстанції вірно звернуто увагу наїх очевидну наявність на момент проведення перевірки контролюючим органом у 2013 році та безпідставне неврахування при прийнятті податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що податкове повідомлення -рішення №0002001742 від 16.05.2013 прийнято протиправно.

Так само, є обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо визнання протиправним і податкового повідомлення-рішення №0002011742 від 16.05.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 10937,50 грн., в тому числі за основним платежем 8750,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2187,50 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, підставою для висновку про завищення сум податкового кредиту за серпень 2012 року на суму 8750,00 грн. слугували висновки контролюючого органу про непредставлення до перевірки оригіналу податкової накладної, виписаної Підприємством з іноземними інвестиціями "Лукойл Україна".

Проте, дані висновки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки як встановлено судом, ФОП ОСОБА_3 ведеться послідовний та безперервний облік здійснених операцій з урахуванням їх періодичності за певні періоди часу.

При дослідженні в судовому засіданні оригіналу податкової накладної (копія а.с.64 т.1) №4076927 від 31.08.2012 на суму ПДВ 8750,00 грн. (загальний обсяг постачання з ПДВ 52500,00 грн.) судом встановлено, що її складено уповноваженою на те особою та вона містить всі передбачені Податковим кодексом України реквізити, отже, є вірними висновки суду, що позивачем відповідно до вимог податкового законодавства віднесено до податкового кредиту суму за вказаною господарською операцією.

Так, за змістом п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів.

Пунктом 201.1 ст.201 Податкового кодексу України визначені обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної.

Згідно з п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку.

Також, судом першої інстанції встановлено, що факт придбання дизельного палива та видача на цю операцію відповідної податкової накладної підтверджується і договором № КІ 228000045 від 03.02.2011 про поставку палива та актом виборки (інформаційний звіт) за серпень 2012р. (а.с.60-61,62-63 т.1).

Зауважень щодо форми та змісту наданих первинних документів не зазначено в акті перевірки, а тому є належними та допустимими доказами відповідно до приписів статті 70 КАС України, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Також, з матеріалів справи вбачається, що за результатами планової документальної виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства, за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиного внеску) за період з 01.01.2011року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства, за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, ДПІ у м. Рівному складено акт від 15.10.2014 №234/2419803698/17-16-17-01-19, відповідно до висновків якого перевіркою встановлені порушення:

- ст.138, ст.144, ст.177 Податкового кодексу України, а саме: відображення перекручених даних в деклараціях, що привело до заниження оподатковуваного доходу за 2013р. на суму 188604,43 грн. Відповідно до п.164.1, п.164.3 ст.164, п. 167.1 ст.167, п.177.1, п. 177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України за результатами перевірки донараховано податок на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю в сумі 29729,79 грн. за 2013р.;

- пп.14.1.180 п.14.1 ст.14, п.54.2 ст.54, п.57.1 ст.57, п.168.1 ст.168, п.171.1 ст.171, п.176.2 ст.176, п.177.7 ст.177 Податкового кодексу України, а саме: станом на 31.12.2013 сума утриманого, але не перерахованого до бюджету податку на доходи фізичних (найманих працівників) осіб складає 6522,05 грн.;

- п.2 ч.1, ст.7, ч.11 ст.8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI; за результатами перевірки донараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 77139,48 грн., в т.ч. за 2011р. в сумі 13191,79 грн., за 2013р. в сумі 63947,69 грн.;

- п.6 ст.128 Господарського кодексу України, а саме: неналежне ведення обліку доходів та витрат за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 (а.с.25-37 т.1).

На підставі акту перевірки, ДПІ у м. Рівному ГУ Міндоходів у Рівненській області винесено:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-50 від 15.10.2014 зі сплати недоїмки по єдиному внеску в сумі 77139,48 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0003231742 від 28.10.2014, яким застосовано до позивача штрафну санкцію в розмірі 5176,15 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0003221742 від 28.10.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 44594,69 грн., в тому числі за основним платежем 29729,79 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 14864,90 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0003211742 від 28.10.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 4084,58 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.38-41 т.1).

Перевіряючи правомірність податкового повідомлення-рішення №0003221742 від 28.10.2014, судом першої інстанції встановлено, що підставою для збільшення позивачу грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік слугували висновки контролюючого органу про виявлені під час перевірки порушення, зокрема:

збільшено валові доходи внаслідок виявлення під час перевірки факту не включення ФОП ОСОБА_3 частини валютної виручки, яка надійшла на його розрахунковий рахунок, за реалізацію послуг за межами території України в сумі 5107,86 грн.;

збільшено валові доходи внаслідок виявлення під час перевірки помилково відображеної виручки без врахування сум податку на додану вартість при здійсненні перевезень у міжнародному сполученні в сумі 833,33 грн.;

до складу витрат не прийнято суми нарахованої заробітної плати за грудень 2013р. та суми нарахованого (утриманого) податку та внеску в розмірі 13616,43 грн.;

до складу витрат не прийнято суму утриманого, але не перерахованого до бюджету податку з доходів фізичних осіб за 2013 рік в розмірі 5785,49 грн.;

до складу витрат не прийнято нарахування амортизації на основні фонди в розмірі 163261,32 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам, які стали підставою для винесення спірного рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що зазначене податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню в частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності підлягає до скасування за основним платежем в сумі 26796,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 13398,25 грн., всього в загальній сумі 40194,21 грн.

Щодо правомірності нарахування позивачу грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб за основним платежем в сумі 2933,65 грн. (19557,62 х 15%) та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 1466,83 грн., всього в розмірі 4400,48 грн. згідно даного рішення, судове рішення не оскаржується та не є предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.

Так, з матеріалів справи вбачається, що податковим органом безпідставно не прийнято до складу витрат позивача суми утриманого та перерахованого до бюджету, податку з доходів фізичних осіб за 2013 рік в розмірі 5785,49 грн., оскільки в судовому засіданні встановлено, що ФОП ОСОБА_3 в 2013 році податок з доходів фізичних осіб під час виплати доходів на користь найманих працівників сплачував до бюджету щомісячно одним платіжним дорученням спільно зі сплатою єдиного соціального внеску на рахунки, призначені для сплати саме єдиного соціального внеску, а не податку з доходів фізичних осіб (а.с.112-122 т.2). Тобто, суд встановив факт перерахування до бюджету належних сум податку з доходів фізичних осіб, однак з помилковим визначенням коду платежу як єдиного соціального внеску.

Правила оподаткування доходів фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування, відповідно до ст.177 Податкового кодексу України мають відсильний характер до норм Податкового кодексу України, які встановлюють правила оподаткування юридичних осіб.

Так, відповідно до п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно з пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За змістом п.138.1. ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті та інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Представником позивача в судове засідання надано розшифровку валових витрат за вказаний період та первинні документи на підтвердження їх понесення.

Зокрема, за змістом пп.138.10.4. п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, до складу інших операційних витрат належать суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Як встановлено судом першої інстанції, ФОП ОСОБА_3 нараховано та сплачено до бюджету суми податку з доходів фізичних осіб за 2013 рік в розмірі 5785,49 грн., однак на рахунки, призначені для сплати єдиного соціального внеску. Фактично правовий зміст таких оплат полягав в сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а відтак, відповідно до пп.138.10.4. п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України такі витрати належать до складу інших операційних витрат, які враховуються при визначенні загального оподатковуваного доходу.

За таких обставин, не визнання контролюючим органом витрат, які понесені позивачем по сплаті податків, суд вірно визнав необґрунтованим.

Так само, є необґрунтованим і не врахування контролюючим органом нарахувань амортизації на основні засоби, які використовуються ФОП ОСОБА_3 у його господарській діяльності.

Як встановлено судом, ФОП ОСОБА_3 для здійснення своєї господарської діяльності використовує власні вантажні автомобілі та напівпричіпи до них.

Зокрема, з 2011 року ним придбано/введено для експлуатації в підприємницькій діяльності вантажні автомобілі та напівпричепи до них, що підтверджено відповідними доказами, а саме: вантажний автомобіль ДАФ д.н. НОМЕР_9, - акт приймання передачі від 31.05.2011, видаткова накладна №РН-0000001 від 06.01.2011; Renault Magnum д.н. НОМЕР_2,- акт приймання-передачі від 31.12.2010, висновок №132 експертного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу від 31.10.2010; Мерседес Бенц дн. НОМЕР_8 - акт приймання-передачі від 31.12.2010, висновок №127 експертного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу від 31.10.2010; Мерседес Бенц д.н. НОМЕР_3 - акт приймання-передачі від 31.12.2010, висновок №128 експертного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу від 31.10.2010 (а.с.32-76 т.1).

Також, з 2011 року позивачем придбано/введено для експлуатації в підприємницькій діяльності напівпричепи до вантажних автомобілів, що підтверджено відповідними доказами, а саме: напівпричіп Ivanitzkv д.н. НОМЕР_4 - акт приймання-передачі від 31.12.2010, висновок №131 експертного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу від 31.12.2010; напівпричіп Schmitz д.н. НОМЕР_5 - акт приймання-передачі від 31.12.2010, висновок №129 експертного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу від 31.12.2010; напівпричіп Schmitz д.н. НОМЕР_6 - акт приймання-передачі від 31.12.2010, висновок №129 експертного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу від 31.12.2010 (а.с.77-88 т.1).

З 2012 року ФОП ОСОБА_3 введено в експлуатацію для здійснення господарської діяльності вантажний автомобіль Мерседес Бенц д.н. НОМЕР_7 - акт приймання-передачі від 12.10.2012, висновок №44 експертного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу від 12.10.2012 (а.с.89-97 т.1).

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Відповідно до п.138.1 ст.138 розділу III Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.138.4, п.138.6-138.9, пп.138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 ст.138 цього Кодексу.

Згідно з пп."в" пп.138.10.2 п.138.10 ст.138 розділу III Податкового кодексу України до складу адміністративних витрат включаються витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання, амортизація. Вартість, яка амортизується, по кожному об'єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом ІІІ цього Кодексу.

В той же час, в п.2 ст.3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зі змінами та доповненнями (далі - Закон N 996), передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Згідно зі ст.2 Закону N 996 дія Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на суб'єктів підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, та що ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб - підприємців на загальній системі оподаткування законодавством не заборонено.

Відповідно до пп.14.1.138 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, основні засоби - це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з Фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Таким чином, транспортний засіб, що належить фізичній особі та використовується в господарській діяльності такої фізичної особи - підприємця (платника податку), який перебуває на загальній системі оподаткування, в розумінні Податкового кодексу України є основним засобом.

Згідно з п.138.2 ст.138 розділу III Податкового кодексу України, всі витрати, понесені в зв'язку з технічним обслуговуванням, амортизацією, ремонтом повинні бути підтверджені первинними документами, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Пункт "в" пп.138.10.2 п.138.10 ст.138 розділу III Податкового кодексу України визначає, що витрати на утримання основних засобів в т.ч. придбання пально-мастильних матеріалів, амортизація, ремонт відносяться до витрат операційної діяльності, а тому за умови їх документального підтвердження включаються до складу витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування.

Відповідно до п.144.1 ст.144 Податкового кодексу України, амортизації підлягають витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;

витрати на самостійне виготовлення (створення) основних засобів, нематеріальних активів, вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні (створенні) основних засобів та нематеріальних активів;

витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання (створення) об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єкту відповідно до положень підпункту 137.2.1 пункту 137.2 статті 137 цього Кодексу;

сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу;

вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів,

вартість основних засобів, безоплатно отриманих або виготовлених чи споруджених за рахунок коштів бюджету або кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України чи під гарантії Кабінету Міністрів України, у разі виконання зобов'язань за гарантією Кабінетом Міністрів України,

вартість безоплатно отриманих для експлуатації підприємствами залізничного транспорту загального користування основних засобів транспортної інфраструктури, що перебували на балансі інших підприємств;

вартість основних засобів, визначена на рівні звичайної ціни, отриманих в концесію відповідно до Закону України "Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності".

Досліджені в судовому засіданні акти приймання-передачі (введення в експлуатацію) та висновки експертного товарознавчого дослідження щодо вартості майна по кожному з транспортних засобів, які використовуються в господарській діяльності позивача, достовірно підтверджують вартість даних транспортних засобів на момент початку їх використання саме в господарській діяльності позивачем та обґрунтованість розрахунків сум нарахованої амортизації на таку вартість.

У ході розгляду справи судом встановлено, що ФОП ОСОБА_3 здійснювалося ведення бухгалтерського обліку та нараховувалась амортизація на основні засоби (транспортні засоби) з моменту початку їх використання в господарській діяльності в розрізі груп основних фондів, відповідно до первинних документів, що підтверджується наявними у матеріалах справи наказами, реєстрами бухгалтерського та податкового обліку позивача, а саме: оборотно-сальдовими відомостями щодо обліку необоротних активів і зносу (рахунки 13 і 105) та реєстрами податкового обліку (а.с.98-140 т.1).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що покликання представника контролюючого органу на відсутність підстав для нарахування амортизації на основні фонди (автомобілі), які використовуються у господарській діяльності, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки амортизація нараховується не на основні фонди, а на їх вартість, яка визначається їх вартістю на початок використання в господарській діяльності. Під час судового розгляду знайшли своє підтвердження доводи представника позивача про визначення ФОП ОСОБА_3 початкової вартості транспортних засобів із використанням експертного автотоварознавчого дослідження, саме на момент введення в експлуатацію в межах господарської діяльності.

Як встановлено судом першої інстанції, суми амортизації щомісячно відображались ФОП ОСОБА_3 в Книзі обліку доходів і витрат, що, відповідно, з урахуванням ведення ним бухгалтерського обліку доходів, витрат та нарахування амортизації, надавало йому право на зменшення на ці суми розміру загального оподатковуваного доходу, який зазначався ним у відповідних податкових деклараціях.

Також, є слушним посилання суду першої інстанції на те, що під час перевірки позивача за період його діяльності у 2011-2012 роках контролюючим органом жодних зауважень щодо нарахування та обчислення амортизації на вартість основних фондів не зазначалось.

Доводи податкового органу про те, що вказані транспортні засоби не були використані в господарській діяльності та не належать позивачу як суб»єкту господарювання обґрунтовано відхилено судом першої інстанції.

Так, за змістом статті 51 Цивільного кодексу України до фізичних осіб-підприємців застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше прямо не встановлено законом.

Суб'єктами права власності за Цивільним кодексом України є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, тобто, фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (статті 2 та 318 ЦК України).

Водночас серед цього переліку відсутній такий суб'єкт права власності, як фізична особа - підприємець.

Статтею 325 Цивільного кодексу України визначено, що суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Відповідно до статті 320 Цивільного кодексу України власник майна має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 № 1371, транспортні засоби в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції реєструються за юридичними та фізичними особами.

Транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Перевіряючи правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-50 від 15.10.2014 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0003231742 від 28.10.2014, суд першої інстанції вірно виходив з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI.

Виключно даним Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч.2 ст.2 Закону №2464-VI).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

За змістом п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, базою нарахування єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Єдиний внесок нараховується на суми доходу (прибутку), отриманого від підприємницької діяльності не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум.

Згідно з пп.3 п.11 ст.25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Як встановлено судом, на визначення розміру єдиного соціального внеску за оскаржуваною вимогою та розміру застосованої до позивача штрафної санкції за оскаржуваним рішенням про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску мали вплив висновки контролюючого органу про заниження позивачем загального оподатковуваного доходу за 2011 рік в сумі 36840,00 грн. (акт перевірки від 26.04.2013 №103/2419803698/17-177), внаслідок чого донараховано 13191,79 грн., та за 2013 рік в розмірі 188604,43 грн. (акт перевірки від 15.10.2014 №234/2419803698/17-16-17-01-19), внаслідок чого донараховано 63947,69 грн.

У зв'язку з не підтвердженням в ході судового розгляду справи висновків контролюючого органу про необхідність збільшення чистого оподатковуваного доходу за 2011 рік в розмірі 36840,00 гривень, нарахування єдиного внеску за 2011 рік в сумі 13191,79 грн. (36840,00 грн. х 34,7%) є неправомірним з огляду на відсутність відповідної бази для його нарахування. Відповідно, є безпідставним застосування штрафної санкції за донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску за 2011 рік в розмірі 1978,77 грн. (13191,79 грн. х 5% х 3 періоди).

Також, у зв'язку з не підтвердженням в ході судового розгляду справи висновків контролюючого органу про необхідність збільшення чистого оподатковуваного доходу за 2013 рік в розмірі 155162,87 грн., нарахування єдиного внеску за 2013 рік в сумі 56789,61 грн. (155162,87 грн. х 36,6%) є неправомірним з огляду на відсутність відповідної бази для його нарахування. Відповідно, безпідставним є застосування штрафної санкції за донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску за 2013 рік в розмірі 2839,47 грн. ( 56789,61 грн. х 5% х 1 період).

Отже, є обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-50 від 15.10.2014 в частині визначеної суми в розмірі 69981,40 грн. (13191,79 + 56789,61) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0003231742 від 28.10.2014 в частині визначеної суми в розмірі 4818,24 грн. (1978,77 + 2839,47) є протиправними та підлягають до скасування.

В частині відмови у задоволенні позову щодо решти визначених сум, а саме: вимога №Ф-50 від 15.10.2014 в сумі 7158,08 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій №0003231742 від 28.10.2014 в сумі 357,91 грн., судове рішення не оскаржується, а тому не є предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.

З урахуванням вищезазначеного, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення в частині задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, не містять фактів невірного застосування судом норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав, визначених ст. 202 КАС України, для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "25" грудня 2014 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.С. Котік

судді: А.В. Жизневська

Н.М. Малахова

Повний текст cудового рішення виготовлено "19" лютого 2015 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 АДРЕСА_1,33000

3- відповідачу Державна податкова інспекція у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області вул.Відінська,8,м.Рівне,33023

4 - представник позивача адвокат - ОСОБА_4 АДРЕСА_2 - ,