Постанова № 42787247, 12.02.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2015 р. Справа № 804/1367/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Юркова Е.О.

при секретарі - Шпота Я.С.

за за участю: представник позивача - Чернета В.Є.

представник відповідача - Фініченко Л.В.

розрозглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЕС ОЙЛ» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЕС ОЙЛ» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області з вимогами:

- визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення-рішення

Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми «Р» № 0005152203 від 27.08.2014 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЕС ОЙЛ» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість: за основним платежем в розмірі 10 159 278 грн., за штрафними фінансовими санкціями (штрафами) в розмірі 5 079 639 грн.;

- стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою

відповідальністю «ВЕЛЕС ОЙЛ» (ЄДРПОУ 37149258) витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позову позивач посилається на безпідставність та необґрунтованість висновків акту документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ» №2724/2203/37149258 від 31.07.2014р. з питань дотримання вимог податкового, законодавства України з податку на додану вартість під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Барилит Плюс» за період травень 2014р., ТОВ «Талис Плюс» за період червень 2014р. на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яке винесено без урахування фактичних обставин справи та в порушення приписів податкового законодавства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, надав до суду письмові заперечення, що ґрунтуються на висновках, викладених в акті перевірки №2724/2203/37149258 від 31.07.2014р. та зазначив, що приймаючи до уваги акти про неможливість проведення зустрічної звірки з постачальниками позивача - ТОВ «Барилит Плюс» за період травень 2014р., ТОВ «Талис Плюс» за період червень 2014р., тому перевіркою встановлено відсутність поставок товарів по ланцюгу постачання від ТОВ «Барилит Плюс» за період травень 2014р. до ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ» та від ТОВ «Талис Плюс» за період червень 2014р. до ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ», в той же час встановлено наявність отриманих товарно-матеріальних цінностей та отриманих в зв'язку з цим первинних документів, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість у квітні 2014р. на загальну суму 10 159 278,34 грн. у тому числі по періодах: травень 2014р. - 5 273 495,07 грн., червень 2014р. - 4 885 783,27 грн., а також безпідставно сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за рахунок контрагентів-постачальників та контрагентів-покупців.

Вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявності підстав для його задоволення.

Як вбачається із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЕС ОЙЛ» (ЄДРПОУ 37149258) (надалі за текстом - ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ», позивач) зареєстровано Виконавчим коміте том Дніпропетровської міської ради 27.05.2010р., що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи № 12241020000049733.

ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ» з 28.05.2010р. взято на облік як платник податків (за основним місцем обліку) Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі за текстом - Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська або відповідач).

У період з 30.07.2014р. по 31.07.2014р. на підставі наказу № 859 від 29.07.2014р. співробітниками Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська відповідно до п.п.78.1.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ» (ЄДРПОУ 37149258) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість під час здійснення взаємовідносин з ТОВ ««Барилит Плюс» (код ЄДРПОУ 38361609) за період травень 2014р., ТОВ «Талис Плюс» (код ЄДРПОУ 38361594) за період червень 2014р.

Вказаною перевіркою встановлені порушення:

1. Нереальність здійснення господарських відносин ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ», а саме

встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ» операцій по ланцюгу з ТОВ «Барилит Плюс» за період травень 2014р. та по ланцюгу з ТОВ «Талис Плюс» за період червень 2014р.

2. Встановлено порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201

Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у квітні 2014р. на загальну суму 10 159 278,34 грн. у тому числі по періодах: травень 2014р. - 5 273 495,07 грн., червень 2014р. - 4 885 783,27 грн.

За результатами перевірки податковим органом був складений акт №2724/2203/37149258 від 31.07.2014р. «Про результати документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ» (ЄДРПОУ 37149258) під час здійснення взаємовідносин з ТОВ ««Барилит Плюс» (код ЄДРПОУ 38361609) за період травень 2014р., ТОВ «Талис Плюс» (код ЄДРПОУ 38361594) за період червень 2014р.».

Не погоджуючись із викладеними в акті перевірки висновками ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ» було подано до податкового органу заперечення на акт перевірки, за розглядом яких Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська листом №27204/10/04-64-22-03-11 від 26.08.2014р. висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі Акту перевірки Лівобережною ОДПІ м. Дніпропетровська було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005152203 від 27.08.2014 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЕС ОЙЛ» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість: за основним платежем в розмірі 10 159 278 грн., за штрафними фінансовими санкціями (штрафами) в розмірі 5 079 639 грн.

Суд вважає, що висновки зазначені в акті перевірки №2724/2203/37149258 від 31.07.2014р., а отже і податкове повідомлення-рішення № 0005152203 від 27.08.2014 року є безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Розділом ІІІ Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток підприємств.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в редакції, яка діяла на час господарських взаємовідносин).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин), входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статті 141 цього Кодексу; крім витрат визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4. статті 138 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п.135.4.ст.135 ПК України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Згідно п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Судом встановлено, що в період травень - червень 2014 року між ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ» як покупцем та ТОВ «Барилит Плюс», ТОВ «Талис Плюс» відбувались взаємовідносини на підставі ряду укладених договорів поставки товарів, які зазначаються податковим органом в акті перевірки позивача.

Так, між ТОВ «Барилит Плюс» (Постачальник) та ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ» (Покупець) укладено договори поставки нафтопродуктів: № 01/4-НП від 01 травня 2014 року, № 01/58-НП від 01 травня 2014 року, № 07/1-НП від 07 травня 2014 року, 19/1-НП від 19 травня 2014 року, № 19/3-НП від 19 травня 2014 року та № 23/1-НП від 23 травня 2014 року.

Згідно умов договорів Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти. Строк дії договорів до 31.12.2015р.

Також між сторонами було укладено додаткові угоди: № 140531000000123 до договору № 01/4-НП від 01 травня 2014 року; № 140531000000154 до договору № 07/1-НП від 07 травня 2014 року; № 140531000000123 до договору № 01/58-НП від 01 травня 2014 року; № 140531000000165 до договору 19/1-НП від 19 травня 2014 року; № 140531000000165 до договору № 19/3-НП від 19 травня 2014 року; № 140531000000197 до договору № 23/1-НП від 23 травня 2014 року. Згідно яких Постачальник зобов'язується поставити на умовах EXW (Резервуари нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а Покупець прийняти до 31.05.2014р. види товарів.

Крім того, між ТОВ «Талис Плюс» (Постачальник) та ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ» (Покупець) укладено договори поставки нафтопродуктів: № 01/06-4П від 01 червня 2014 року, № 05/06-1П від 05 червня 2014 року, № 20/06-3П від 20 червня 2014 року.

Згідно умов договорів Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти. Строк дії договорів до 31.12.2015р.

Також між сторонами було укладено додаткові угоди: № 140630000000020 до договору № 20/06-3П від 20 червня 2014 року; №140630000000019 до договору № 05/06-1П від 05 червня 2014 року; №140630000000017 до договору № 01/06-4П від 01 червня 2014 року. Згідно яких Постачальник зобов'язується поставити на умовах EXW (Резервуари нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а Покупець прийняти до 30.06.2014р. види товарів.

На виконання умов договорів поставки нафтопродуктів ТОВ «Барилит Плюс» та ТОВ «Талис Плюс» виписано на адресу позивача рахунки-фактури на оплату товару, видаткові накладні на товар, акти приймання-передачі нафтопродуктів, податкові накладні, копій яких наявні в матеріалах справи.

До матеріалів справи позивачем додані довідки від ТОВ «Барилит Плюс» та ТОВ «Талис Плюс» якими контрагенти інформують позивача проте, що придбані нафтопродукти знаходяться на зберіганні ПАТ «Дніпронафтопродукт» та можуть бути отримані в будь який час на протязі дії договорів.

Вищезазначені нафтопродукти було реалізовано через мережу АЗС, що також підтверджується товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів, доданими до матеріалів справи.

Розрахунки за придбаний товар відбувались в безготівковій формі, про що свідчать звіти по дебетовим та кредитним операціям по рахунку ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ».

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ» за придбані у ТОВ «Барилит Плюс» нафтопродукти розрахувалися у повному обсязі, а з ТОВ «Талис Плюс» укладено угоду про відстрочення погашення боргу до 31.05.2015 року.

Відповідно до ст.ст. 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповід альність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ» правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

В своєму акті №2724/2203/37149258 від 31.07.2014р. відповідач посилається на акти ДПІ: від 24.07.2014р. №2022/04-66-22-03/38361609 та від 22.07.2014р. № 750/04-62-22-3/38361594 про неможливість проведення зустрічної звірки з постачальниками позивача - ТОВ «Барилит Плюс» за період травень 2014р., ТОВ «Талис Плюс» за період червень 2014р., якими зазначено про відсутність реального здійснення господарських операцій та встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

Щодо використання податковим органом вищевказаних актів суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до роз'яснення Вищою арбітражного суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000р. N 02-5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Зазначене вище підтверджено також п. 3 листа Вищого господарського суду від 24.07.2001 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів», в якому також зазначено, що «акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин».

У зв'язку з цим, вказані акти, на підставі яких відповідачем було зроблено висновок про порушення позивачем норм діючого законодавства не можна застосовувати до ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ», оскільки вони не мають обов'язкового характеру для данного суб'єкта господарювання.

Крім того, згідно листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11від 02.06.2011р. - «не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюги яких декларувався рухтоварів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства, контрагенти позивача ТОВ «Барилит Плюс» та ТОВ «Талис Плюс» були зареєстровані як юридичні особи, про що свідчать Витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом, записи про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням відсутні.

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарської операції, отже і наявність підстав для формування податкового кредиту та включення до складу валових витрат відповідних періодів суми витрат на придбання у ТОВ «Барилит Плюс» та ТОВ «Талис Плюс» товару та формування податкових зобов'язань по операціям з подальшої реалізації придбаних товарів, в діях позивача відсутні порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у квітні 2014р. на загальну суму 10 159 278,34 грн. у тому числі по періодах: травень 2014р. - 5 273 495,07 грн., червень 2014р. - 4 885 783,27 грн.

В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту відповідних періодів суми витрат на придбання у ТОВ «Барилит Плюс» та ТОВ «Талис Плюс» товару та правомірно сформовано податкові зобов'язання по операціям з подальшої реалізації придбаних товарів по податковим накладним за період, що перевірявся.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням вищезазначеного суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0005152203 від 27.08.2014 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЕС ОЙЛ» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість: за основним платежем в розмірі 10 159 278 грн., за штрафними фінансовити санкціями (штрафами) в розмірі 5 079 639 грн., прийняте Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп., що підтверджується квитанцією № 34684.314.2 від 30.12.2014р.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Тому, згідно із ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 70-71, 86, 94, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЕС ОЙЛ» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми «Р» № 0005152203 від 27.08.2014 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЕС ОЙЛ» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість: за основним платежем в розмірі 10 159 278 грн., за штрафними фінансовими санкціями (штрафами) в розмірі 5 079 639 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЕС ОЙЛ» (ЄДРПОУ 37149258) витрати по сплаті судового збору у розмірі 487 грн. 20 коп. сплачені ТОВ «ВЕЛЕС ОЙЛ» згідно квитанції № 34684.314.2 від 30.12.2014р.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та в строки, встановленні статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови викладений протягом п'яти днів.

Суддя (підпис) Е.О. Юрков