Ухвала суду № 42784611, 04.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2015 року м. Київ К/800/6898/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 31.10.2012

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2013

у справі № 2а/1770/3918/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Акватон»

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 31.10.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2013, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Акватон» (надалі - позивач, ТОВ «Виробниче підприємство «Акватон») до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у м. Рівному Рівненської області ДПС) задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 03.10.2012 № 0004702342, від 03.10.2012 № 0004712342; скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.07.2012 № 0009901742 в частині 19 943,49 грн. - за основним платежем та 4 985,87 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки відповідачем не було спростовано рівень звичайної ціни, за якою було відчужено автомобіль, то підстав вважати законними оскаржувані податкові повідомлення-рішення не було.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2013 і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність винесених судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в липні 2012 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, за результатами якої 04.07.2012 складено акт № 245/23-100/13970259, в якому зафіксовано порушення позивачем приписів:

- підпунктів 1.20.1, 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), пункту 146.14 статті 146, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України, що виразилося у заниженні податку на прибуток та занижені податку на додану вартість;

- підпункту 14.1.47 пункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, статті 51, підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162, підпунктів 163.1.1, 163.1.2 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.2 підпункту 164.1 підпункту «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2, пункту 164.6 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пункту 168.1 статті 168, пункту 171.1 підпункту «а» підпункту 171.2 статті 171, підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, розділу ІІ, розділу ІІІ «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» затвердженого Наказом ДПА України від 24.12.2010 №1020, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2011 №46/18784 відповідно до пункту 119.2 статті 119, пункту 123.1 статті Податкового кодексу України, у зв'язку з чим, не утримано та не перераховано податок на доходи фізичних осіб до бюджету.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Акватон» частково узгодило та сплатило до бюджету грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 3642,21 грн. В решті позивач не погодився з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх до вищестоящих податкових органів в порядку апеляційного оскарження.

За результатами розгляду скарг позивача, скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.07.2012 №0002972342 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 469 182,00 за основним платежем та 13 853,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення від 19.07.2012 № 0002982342 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 412 572,00 грн. за основним платежем та 103 144,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а скаргу позивача в цій частині задоволено; залишено без змін податкові повідомлення-рішення: від 19.07.2012 №0002972342 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 22 697,00 грн. за основним платежем; від 19.07.2012 № 0002982342 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку з податку на додану вартість на суму 19 737,00 грн. за основним платежем та 4935,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 19.07.2012 №0009901742 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 22641,26 грн. за основним платежем та 5930,31 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, скарги позивача цій частині залишено без задоволення.

На підставі прийнятого рішення податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.10.2012 № 004702342 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 22 697,00 грн. за основним платежем та 0,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 03.10.2012 № 0004712342 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 19 737,00 грн. за основним платежем та 4935,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

У четвертому кварталі 2011 року ТОВ «Виробниче підприємство «Акватон» відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу продало належний підприємству на праві власності автомобіль LEXUS LX470 2004 року випуску фізичній особі - ОСОБА_4

Відповідно до даних бухгалтерського обліку позивача залишкова (балансова) вартість вказаного автомобіля на момент продажу складала 62 537,73 грн. Реалізацію вказаного а/м проведено по договірній ціні, яка підтверджується довідкою-рахунком і складає 60 000,00 грн. з податком на додану вартість.

Статтею 2 Закону України від 21.06.2012 № 5007-VI «Про ціни і ціноутворення» передбачено, що цей закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про ціни і ціноутворення» в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Оскільки, ціни на автомобілі, які реалізовувалися ТОВ «Виробниче підприємство «Акватон», державою не регулюються, то суди дійшли висновку, що відповідно до статті 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення» на зазначений товар (основні фонди) застосовуються вільні ціни.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий орган, при донарахуванні позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток, податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб керувався відповіддю державної автоінспекції України в Рівненській області щодо оціночної вартості відповідного автотранспортного засобу.

Згідно Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі в т.ч. шляхом купівлі легкових автомобілів. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій, сплачується у розмірі трьох відсотків вартості легкового автомобіля, визначеної відповідно в т.ч. до актів експертної оцінки вартості автомобіля.

Законом України від 12.07.2001 № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, і є результатом практичної діяльності визначеного суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до статті 5 цього ж Закону суб'єктами оціночної діяльності є: суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Права, обов'язки та відповідальність суб'єктів оціночної діяльності встановлюються цим та іншими законами.

Статтею 24 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що органом державної влади, який здійснює державне регулювання оціночної діяльності в Україні, є Фонд державного майна України.

Кабінет Міністрів України в питаннях оціночної діяльності здійснює повноваження, визначені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження в питаннях оцінки майна відповідно до законодавства.

Фонд державного майна України забезпечує широке інформування суспільства з питань оціночної діяльності, стану та особливостей ціноутворення на майно та майнові права в Україні.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 N 341, державна автомобільна інспекція (Державтоінспекція) є головним органом, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні, що входить до системи органів Міністерства внутрішніх справ України.

Проаналізувавши закріплені за даним державним органом завдання та права, суди дійшли правильного висновку, що державна автомобільна інспекція не є суб'єктом оціночної діяльності, а тому не може робити оцінку вартості автомобіля.

Згідно з підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Статтею 39 Податкового кодексу України визначено методи та порядок застосування звичайної ціни.

Проте, згідно розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України стаття 39 цього Кодексу набирає чинності з 01.01.2013.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22.05.1997 року №283/97-ВР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

А відтак, оскільки відповідачем не спростовано та не надано доказів невідповідності вартості автомобіля LEXUS LX470 2004 року рівню звичайних цін, зазначена в договорі купівлі-продажу транспортного засобу від 05.10.2011 ціна є звичайною ціною.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів вважає, що судові рішення у справі ухвалено відповідно до приписів матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для їх скасування або зміни відсутні.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2013 у справі № 2а/1770/3918/2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна