Ухвала суду № 42784582, 11.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2015 року м. Київ К/800/8657/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05.12.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2012

у справі № 2-а-4773/11/2170

за позовом Дочірнього підприємства Агрофірми «Рубанівська» товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Содружество»

до Великолепетинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 05.12.2011, залишеною без змін Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2012, позовні вимоги дочірнього підприємства «Агрофірма Рубанівська» товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Содружество» (надалі ДП «Агрофірма Рубанівська») до Великолепетиської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області (надалі - Великолепетиська ДПІ) задоволено частково; визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Великолепетиської ДПІ від 18.05.2011 № 0000212301; в решті позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05.12.2011 і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2012 та ухвалити нове рішення.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, на підставі частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями Великолепетиської ДПІ проведено планову виїзну перевірку ДП «Агрофірми «Рубанівська»» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.12.2010, за результатами якої складено відповідний акт від 27.04.2011 №010/2301/30070145.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 18.05.2011: № 0000192301, яким збільшено суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 58396,52 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 14599,13 грн., та №0000212301, якими позивачу збільшено суму податкового зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 7835,48 грн. та застосовано штрафні(фінансові) санкції в сумі 1958,87 грн. В ході розгляду справи судом першої інстанції позивачем були змінені позовні вимоги та частково визнано правомірним збільшення податковим органом податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно податкового повідомлення-рішення № 0000192301 від 18.05.2011.

В акті перевірки податковим органом зазначено, що позивачем в порушення пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон «Про податок на додану вартість»), чинного на час виникнення спірних правовідносин, занижено суму податкових зобов'язань у зв'язку з продажем власним працівникам продуктів харчування за цінами, нижчими за звичайні, що стало підставою для нарахування податковим органом податку на додану вартість на різницю між сумою, яка надійшла від працівників за харчування та сумою, яку позивач витратив на це харчування.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (надалі - Закон «Про оподаткування прибутку підприємств»), чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Водночас, згідно з підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідно до пункту 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 № 817/98, індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом.

Тобто, для застосування положень законодавства з податку на додану вартість стосовно звичайних цін відповідач зобов'язаний був визначити розмір таких цін, та встановити, що вони більш ніж на 20 відсотків перевищують ціни, за якими позивач надавав послуги з харчування. Проте, висновки Великолепетиської ДПІ про продаж позивачем власним працівникам продуктів харчування за цінами, нижчими за звичайні, зроблено виключно на припущеннях та не підтверджено жодними належними документами.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстави вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Відповідно до частини першої ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05.12.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2012 у справі № 2-а-4773/11/2170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна