Ухвала суду № 42784297, 27.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2015 року м. Київ К/800/59668/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Усенко Є.А.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - ДПІ) на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Еліт Альфа ЛТД» (далі - Підприємство) до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2013 року Підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0008572301/649 та № 0008612301/650 від 24.05.2013 року.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення суперечать вимогам чинного законодавства України.

8 серпня 2013 року постановою Полтавського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2013 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0008572301/649 та № 0008612301/650 від 24.05.2013 року визнано протиправними та скасовано.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що Підприємством доведений факт реального придбання товару та його використання у власній господарській діяльності, що підтверджується матеріалами адміністративної справи.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Полтавського окружного адміністративного суду та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 20.04.2012 року до 26.04.2012 року ДПІ була здійснена позапланова виїзна перевірка Підприємства з питань взаємовідносин з ТОВ «Еспекар» за період з 1.01.2011 року до 30.09.2011 року, ПП «Електросервіс Бровари» за період з 1.07.2011 року до 30.09.2011 року, ПП «Арикон» за період з 1.01.2011 року до 30.09.2011 року, ТОВ «Креміньтрансбіт» за період з 1.07.2010 року до 31.12.2010 року, за наслідками якої 7.05.2012 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Підприємство у порушення вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.3.1, 8.4.1 п. 8.3. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занизило податок на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 55 204,00 грн., у тому числі за ІV квартал 2010 року, у розмірі 55 204,00 грн.; пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - завищило податковий кредит на суму 20 074,00 грн., у тому числі за жовтень 2010 року - 16 685,00 грн., листопад 2010 року - 3 389,00 грн.; п. 135.1, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України - занизило податок на прибуток на загальну суму 226 564,00 грн., у тому числі за ІІ квартал 2011 року - 212 267,00 грн., ІІІ квартал 2011 року - 14 297,00 грн.; пп. 198.1.1, 198.1.3 п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України - занизило ПДВ на загальну суму 89 551,00 грн., у тому числі за травень 2011 року - 28 214,00 грн., червень 2011 року - 55 686,00 грн., липень 2011 року - 5 651,00 грн.

24 травня 2012 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення № 0008572301/649 щодо збільшення Підприємству суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, у розмірі 295 569,00 грн., у тому числі 281 768,00 грн. - основного платежу, 13 801,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), та № 0008612301/650 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмір 117 469,00 грн., у тому числі 109 625,00 грн. - основного платежу, 7 844,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 3.04.1997 року «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2. ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 3.04.1997 року «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.5.1 п 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суди попередніх інстанцій встановили, що 2.09.2010 року між Підприємством та ТОВ «Креміньтрансбіт» був укладений договір № 74 щодо постачання нафтопродуктів.

22 квітня 2011 року, 18 травня 2011 року між Підприємством та ПП «Арикон», ТОВ «Еспекар» були укладені договори № 71, № 68 про постачання нафтопродуктів.

21 червня 2011 року між Підприємством та ПП «Електросервіс Бровари» був укладений договір № 22 щодо поставки дизельного пального.

На підставі зазначених договорів Підприємство здійснювало придбання у даних контрагентів нафтопродуктів (дизельного пального) для використання у своїй господарській діяльності для заправки автомобілів, оскільки Підприємство здійснює перевезення вантажів у межах України та за кордоном, що підтверджується наявними в матеріалах адміністративної справи копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів; договорами оренди транспортних засобів; ліцензією Міністерства транспорту та зв'язку України серії АД №062262 на здійснення внутрішніх та міжнародних перевезень небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.

На виконання умов зазначених договорів, а також на підтвердження реальності здійснення господарських операцій, транспортування, оплати та подальшого використання придбаних нафтопродуктів Підприємство надало: податкові та видаткові накладні; накладні; рахунки-фактури; товарно-транспортні накладні; платіжні доручення; специфікацію; акти надання послуг;

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат відносяться, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що Підприємство правомірно включило до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені за договорами з ТОВ «Еспекар», ПП «Електросервіс Бровари», ПП «Арикон», ТОВ «Креміньтрансбіт».

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є обґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Усенко Є.А.

Юрченко В.П.