Ухвала суду № 42784181, 28.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2015 року м. Київ К/9991/96265/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.06.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011 по справі №0670/3103/11 за позовом Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.06.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011, позовні вимоги Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 6843,35грн. заборгованості зі сплати податку з доходів фізичних осіб. В іншій частині позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 16.12.2011 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 23.01.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.06.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011 скасувати, провадження по справі - закрити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 отримав спадщину після померлої ОСОБА_2, а саме житловий будинок з усіма надвірними будівлями АДРЕСА_1 загальна вартість якого становить 12802,00грн.; грошові внески з усіма належними відсотками та надбавками, що зберігаються в філії Новоград-Волинського відділення ВАТ «Державний Ощадний банк України» №2943X045 на рахунку НОМЕР_2 залишок 0,17грн., ТВБВ №2943/096, на рахунку НОМЕР_3 з залишком 0,08грн., на рахунку НОМЕР_1 з залишком 824,20грн.; земельні ділянки площею 2,62га та площею 1,14га, що знаходяться на території Косенівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, цільове призначення яких - ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вартість вказаних земельних ділянок становить 39839,22грн.

При подачі декларації про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2006 року, відповідач зазначив про отриманий ним доход у вигляді успадкованого майна, загальна вартість якого становить - 55797,92грн. У зв'язку з цим позивачем прийнято податкове повідомлення від 16.03.2007 №0000051700/0, яким відповідачу визначено податкове зобов'язання за ставкою 13% у розмірі 7253,73грн., яке ОСОБА_1 у строки, визначені законодавством сплачено не було.

Згідно з підпунктом «в» пункту 13.1 ст. 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» об'єктом спадщини є об'єкт комерційної власності, а саме - цінний папір (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об'єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу за нею.

Підпунктом 4.2.14 пунктом 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід у вигляді вартості успадкованого майна, у межах, що підлягає оподаткуванню цим податком згідно з нормами статті 13 цього Закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» корпоративне право - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Зміст корпоративних прав складає комплекс правомочностей управлінського та майнового характеру, а зокрема: право приймати участь в управлінні справами товариства, право учасника товариства на одержання інформації про діяльність товариства, право вийти у встановленому порядку з товариства, право приймати участь у формуванні статутного фонду товариства, право розпоряджатись своїми корпоративними правами та інше.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» об'єктами права колективної власності КСП є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва. Грошові та майнові внески його членів, вироблена продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно підприємства належить на праві спільної часткової власності його членам.

Право на майновий пай належало членам КСП як юридичної особи, що мають виключне право на управління цією юридичною особою, утворюючи разом його вищий орган управління - загальні збори членів КСП.

Відповідно до Указу Президента України від 03.12.1999 №1529 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» всі КСП були реорганізовані в юридичні особи ринкового типу - приватні підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші, засновниками яких стали лише окремі особи.

Відтак, свідоцтво про право власності на майновий пай члена підприємства та свідоцтво про право на спадщину посвідчують саме право на майновий пай члена підприємства, а не право власності на статутний фонд господарської організації, включаючи правомочність на участь цієї особи в управління господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, що становить зміст корпоративних прав.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач не отримав спадок, що є об'єктом оподаткування відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у зв'язку з чим у нього відсутній обов'язок щодо сплати податку, а отже відсутній і податковий борг з податку з доходів фізичних осіб в цій частині.

Відповідно до підпункту 4.3.23 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається такому платнику податку, основна сума кредиту, що отримується платником податку, а також сума виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень і грошових внесків, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР чи в установи державного страхування СРСР або у папери цільової державної позики, емітованої на території колишнього СРСР, погашення яких не відбулося.

Враховуючи, що відповідачем успадковані грошові заощадження, внесені до банку в період до 02.01.1992, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про неправомірність віднесення податковим органом до загального оподатковуваного доходу відповідача суми вкладу в установах Ощадбанку.

Пунктом 13.4 статті 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що особами, відповідальними за сплату податку до бюджету є спадкоємці, які отримали спадщину. Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається до складу загального річного доходу платника податку і відображається ним у річній податковій декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації).

Відповідно до підпункту 13.2.2. пункту 13.2. статті 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» при отриманні спадщини спадкоємцями, що не є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення, - за ставкою податку, визначеною пунктом 7.2 статті 7 цього Закону, до будь-якого об'єкта спадщини. На момент виникнення спірних відносин ставка податку становила 13% від отриманого сукупного доход.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було успадковане майно, а саме житловий будинок з усіма надвірними будівлями вартістю 12802,00грн. та земельні ділянки площею 2,62га та площею 1,14га, які виділенні в натурі згідно з державними актами на право власності на земельну ділянку, вартістю 39839,22грн. При цьому ОСОБА_1 не був членом сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення.

Враховуючи викладене, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача в 6843,35грн. заборгованості зі сплати податку з доходів фізичних осіб є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.06.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011 по справі №0670/3103/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв