Ухвала суду № 42784029, 12.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2015 року м. Київ К/800/53696/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В., Ліпського Д.В.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства доходів та зборів України, Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на службі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

встановив:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2011 року, яка залишена без змін ухвалами Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2012 року та Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2012 року, визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової служби України від 12.10.2011 р. № 0045-о/д про звільнення ОСОБА_4, поновлено його на службі на посаді заступника начальника управління - начальника відділу міжрегіонального управління оперативного документування Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації у Житомирській області з 12 жовтня 2011 року. Зобов'язано Державну податкову адміністрацію у Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_4 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 12 жовтня 2011 року по 27 грудня 2011 року. Постанову суду в частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць допущено до негайного виконання.

Фактично позивача поновлено на службі наказом Міністерства доходів і зборів України від 1 липня 2013 року № 0071.

19 вересня 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою в порядку статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) про виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Зазначав, що Міністерством доходів і зборів України, яке є правонаступником Державної податкової служби України та Державної митної служби України, виконано постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2011 року про поновлення його на роботі з 12 жовтня 2011 року лише 1 липня 2013 року. Тому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за затримку виконання постанови суду про поновлення на роботі за період з 28.12.2011 р. по 01.07.2013 р.

Заява розглядалася судами повторно.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року, заяву ОСОБА_4 про виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення повернуто заявнику з мотивів порушення ним процедури подання заяви в порядку судового контролю за виконанням рішення в адміністративній справі, передбаченої статтею 267 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та пропуском 10-денного строку звернення до суду.

В касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення заяви. Посилається на безпідставність застосування судами статті 267 КАС України, оскільки він не заявляв вимог про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень в процесі виконання судових рішень про поновлення на роботі. Оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника передбачена статтею 236 КЗпП України, яка є спеціальною нормою і підлягає застосуванню незалежно від того, чи є відповідач суб`єктом владних повноважень, чи ні. Вважає помилковим висновок судів про пропуск строку звернення до суду.

В запереченні на касаційну скаргу представник відповідачів зазначив про безпідставність її доводів, просить залишити судові рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів частково задовольняє касаційну скаргу з урахуванням наступного.

Спірні правовідносини виникли з приводу виплати коштів за період, коли ОСОБА_4 мав працювати на роботі (згідно з рішенням суду про поновлення його на службі), але фактично до неї не приступив з певної причини. Отже, за своєю правовою природою сума коштів, на яку претендує заявник, є не отримана працівником заробітна плата.

Оскільки затверджене постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 р. № 114 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке поширювалося на працівників податкової міліції, не містить норми, яка б регулювала вирішення цього питання, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

Такою нормою матеріального права є стаття 236 КЗпП України, відповідно до якої у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зважаючи на те, що дані правовідносини виникають на стадії виконання судового рішення про поновлення на посаді (службі) та працівник має право заявити вимогу про виплату середнього заробітку і до фактичного його поновлення (а не тільки за фактом поновлення на посаді (службі), то процесуальною нормою, яка регулює процедуру вирішення порушеного питання є стаття 267 КАС України, що встановлює правила судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах.

ОСОБА_4 не дотримано порядок подачі заяви, передбачений вказаною статтею, зокрема, він не надав доказів надсилання її копії рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення іншим сторонам у справі не раніше семи робочих днів до дня подання заяви до суду.

У зв'язку з цим суди дійшли правильного висновку про повернення заяви із зазначеної підстави, що не позбавляє права повторного звернення до суду (за аналогією з частиною шостою статті 108 та частиною п`ятою статті 239-2 КАС України).

Щодо правової позиції судів про пропуск заявником строку звернення, то слід зазначити таке.

За загальним правилом, встановленим статтею 99 КАС України, строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суди не пояснили, чому початком перебігу цього строку слід вважати дату поновлення ОСОБА_4 на посаді та чи порушено його право на отримання відповідної компенсації за статтею 236 КЗпП України самим фактом поновлення.

Виходячи з міркувань про 10-денний строк звернення із заявою, суди мали б з'ясувати, чи звертався ОСОБА_4 до відповідачів за виплатою заробітку за час затримки в поновленні на роботі, чи була йому в цьому відмова, а якщо так, то коли.

Специфікою вирішення питання про строк звернення до суду з такою заявою є те, що в ній ставиться вимога про стягнення заробітної плати. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України право звернення працівника до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати не обмежується будь-яким строком.

В рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і 9-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати та всіх її складових без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

З урахуванням наведеного є підстави вважати, що в даній правовій ситуації необхідно виходити з того, що на подачу заяви з вимогою про стягнення середньої заробітної плати за час затримки поновлення на службі не поширюються будь-які строки.

У зв'язку з цим, із судових рішень слід виключити висновок про пропуск ОСОБА_4 строку звернення до суду, що не впливає на правильність процесуального розгляду його заяви в цілому.

Керуючись статтями 222, 223, 225, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Змінити ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року, виключивши з них висновок про пропуск заявником десятиденного строку звернення до суду.

В решті судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді:Черпак Ю.К. Головчук С.В. Ліпський Д.В.