Ухвала суду № 42783258, 16.02.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2015 р.Справа № 816/4537/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника позивача Мухамедніязова Г.Б.

представника відповідача Боровик Ю.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області, Товариства з додатковою відповідальністю "Птахофабрика Росія" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2014р. по справі № 816/4537/14

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Птахофабрика Росія"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з додатковою відповідальністю «Птахофабрика Росія» (далі за текстом - ТДВ «Птахофабрика Росія», позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі за текстом - Кременчуцька ОДПІ, відповідач), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення від 18.07.2014 року № 0003052201/1452, яким застосовано суму штрафних (фінансових санкцій) у розмірі 4422,21 грн., № 0003062201/1453, яким застосовано суму штрафних (фінансових санкцій) у розмірі 1303,64 грн. та від 01.10.2014 року № 0004762201/1860, яким грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 393777,0 грн. (за основним платежем - 262518,0 грн., за штрафними санкціями - 131259,0 грн.) та № 00048261701, яким визначено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2063,8 грн. (за основним платежем - 1208,35 грн., за штрафними санкціями - 855,45 грн.).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2014 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.10.2014 року № 0004762201/1860 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 236055 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 118027,50 грн. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 01.10.2014 року № 00048261701/1861 та від 18.07.2014 року № 0003052201/1452 та № 0003062201/1453. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині відмови задоволення позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 188.1, ст. 188, п. 198.3, 198.4, 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

ТДВ «Птахофабрика Росія» зазначає, що господарські операції з ТОВ «Оіл Груп» та ТОВ «Інтер-Запоріжжя» були реально здійснені, підтверджені відповідними документами бухгалтерського та податкового обліку, а тому податковий кредит з податку на додану вартість по вказаним операціям сформовано правомірно.

Відповідач також не погодився з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позову, та подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову в цій частині скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 164.2.11, абз. «е» п.п. 164.2.17 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, п.п. 167.1 ст. 167, п.п. 168.1.1, п. 168.1 ст. 168, п.п. 170.9.1, п.п. 170.9.2 п. 170.9 ст. 170, абз. «а» п. 176.2 ст. 176, п 188.1, ст. 188, п. 198.3, 198.4, 198.5, ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Кременчуцька ОДПІ зазначає, що в ході перевірки позивача встановлено завищення податкового кредиту, у зв'язку з продажем біоактивів (курей) за ціною нижчою від їх собівартості, заниження податку з доходів фізичних осіб, з огляду на не підтвердження розрахунковими документами понесення витрат коштів отриманих посадовими особами фабрики під звіт або на відрядження, відсутності зв'язку таких витрат з господарською діяльністю підприємства. Відповідач також вказує, що встановлено несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів в касі та проведення розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що період з 15.05.2014 року по 25.06.2014 року працівниками Кременчуцької ОДПІ було проведено виїзну планову документальну перевірку ТДВ «Птахофабрика Росія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.03.2014 року, законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки було складено акт № 1735/16-03-22-01-08/05387914 від 02.07.2014 року, яким зафіксовано наступні порушення позивачем:

- п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 п. 198.4 п. 198.5 ст. 198 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 1932176,0 грн.;

- п.п. 164.2.11, п. 164.2, ст. 164, п.п. «е» 164.2.17, п. 164.2 ст. 164, п. 164.5, ст. 164, п.п. 167.1 ст. 167, п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п.п. 170.9.1, п. 170.9 ст. 170, п.п. 170.9.2, п. 170.9 ст. 170, азб. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо повнити обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 1388,2 грн.;

- п.п. 2.11 п. 2, п.п. 3.1, 3.2 п. 3, п.п. 7.37, 7.39, 7.41 п. 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, а саме проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на суму 3298,66 грн.;

- п.п. 2.6 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, а саме несвоєчасне оприбуткування в касі підприємства готівкових коштів на суму 224,71 грн.;

- п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме проведення розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій (продаж продукції не власного виробництва через касу підприємства) на загальну суму 662,64 грн.

За результатами розгляду висновків вказаного акту Кременчуцької ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 18.07.2014 року № 0003052201/1452, яким застосовано суму штрафних (фінансових санкцій) у розмірі 4422,21 грн., № 0003062201/1453, яким застосовано суму штрафних (фінансових санкцій) у розмірі 1303,64 грн. та від 01.10.2014 року № 0004762201/1860, яким грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 393777,0 грн. (за основним платежем - 262518,0 грн., за штрафними санкціями - 131259,0 грн.) та № 00048261701, яким визначено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2063,8 грн. (за основним платежем - 1208,35грн., за штрафними санкціями - 855,45 грн.).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості висновків податкового органу щодо завищення позивачем податкового кредиту, у зв'язку з продажем біоактивів (курей) за ціною нижчою від їх собівартості; щодо заниження податку з доходів фізичних осіб, з огляду на не підтвердження розрахунковими документами витрат коштів отриманих посадовими особами фабрики під звіт або на відрядження та відсутності зв'язку таких витрат з господарською діяльністю підприємства; щодо несвоєчасного оприбуткування позивачем готівкових коштів в касі. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність застосування штрафної (фінансової) санкції за проведення розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій у розмірі 1303,64 грн., оскільки протягом календарного року перевірки позивача контролюючим органом не проводились та вказане порушення не фіксувалось.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для визначення податковим повідомленням-рішенням від 01.10.2014 року № 0004762201/1860 грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 236055,0 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 118027,5 грн. став висновок Кременчуцької ОДПІ про завищення позивачем податкового кредиту по операціям з придбання біоактивів (курей).

Кременчуцька ОДПІ зазначає, що оскільки подальша реалізація придбаних курей здійснювалась позивачем за ціною нижчою від їх собівартості, такі операції є збитковими (не призвели до збільшення економічних вигод підприємства), а тому не є пов'язаними з власною господарською діяльністю ТДВ «Птахофабрика Росія».

Відповідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно з п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Колегія суддів зазначає, що калькуляція бухгалтерських рахунків щодо собівартості біоактивів (курей) позивача не може слугувати безперечним доказом збитковості господарських операцій здійснених позивачем, оскільки не містить інформацію про дохід, отриманий від використання таких курей.

Реалізація дорослих курей за ціною нижчою її собівартості вказує на збитковість таких операцій тільки в тому разі, якщо ця продукція не приносила підприємству дохід протягом їх використання.

З пояснень представника позивача та матеріалів справи колегією суддів встановлено, що основним видом діяльності ТДВ «Птахофабрика Росія» є виробництво яєць. Вказаний процес включає в собі закупівлю добового молодняку (яєчних курчат), вирощування, у відповідних умовах, придбаного молодняку курей до 140-деного віку, після чого птицю пересаджують у дорослий пташник де вона починає нестися (кури - несучки).

Згідно технології, в залежності від умов вирощування, харчування, температури пташнику, обладнання для вирощування курей - несучок, термін яйценосності може складати від 480 до 560 днів після сплину яких, або у разі низького рівня яйценосності, птиця реалізується населенню та організаціям на забій. Отже, всі ці етапи входять до процесу виготовлення яєць курячих та безпосередньо пов'язані з діяльністю товариства з виробництва яєць.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що придбання молодняку курей та їх подальша реалізація є складовими частинами процесу виготовлення яєць курячих, збитковість якого не може бути визначена аналізом його окремих складових частин.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач не має забійних цехів та не займається закупкою м'ясних курей (м'ясного молодняку) з метою подальшого продажу саме м'яса (тушок). ТДВ «Птахофабрика Росія» придбає та вирощує яєчних курей з метою виробництва яєць, тому сплив терміну технологічного використання таких курей є об'єктивною економічно обґрунтованою підставою для реалізації такого товару за ціною, меншою від її собівартості.

З пояснень представника позивача вбачається, що такий товар не користується належним попитом, тому і продається за справедливою ринковою ціною. З точки зору економічної вигоди, реалізація товару, навіть за ціною нижче ціни придбання, вигідніше ніж втрати від списання товару, термін використання якого сплив, та понесення витрат на його утилізацію.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що біоактиви (молодняк курей) використано позивачем у власній господарській діяльності з виробництва яєць курячих, внаслідок чого позивачем отриманий дохід, а тому податковий кредит з податку на додану вартість з придбання вказаних курей сформовано правомірно.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів податкового органу про заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб, що стало підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 01.10.2014 року № 00048261701, яким визначено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в загальному розмірі 2063,8 грн. (за основним платежем - 1208,35 грн., за штрафними санкціями - 855,45 грн.).

Так, Кременчуцькою ОДПІ під час перевірки встановлено випадки видачі коштів під звіт працівникам позивача на наступні цілі: на господарські потреби на суму 3298,66 грн., однак звіти про використання коштів не підтверджені розрахунковими документами; на придбання продуктів харчування та кондитерських виробів на суму 2218,17 грн., що не пов'язані з господарською діяльністю; на оплату послуг автостоянки на суму 8686,0 грн., однак не підтверджений зв'язок цих витрат із господарською діяльністю.

Враховуючи викладені обставини, відповідач дійшов висновку, що вищевказані витрати, понесені позивачем, є додатковим благом підзвітних осіб отриманим у негрошовій формі, оподаткування яких здійснюється з урахуванням положень п. 164.5 ст. 164 Податкового кодексу України.

Відповідно п. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п. 170.9 ст. 170 цього Кодексу.

За приписами п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України визначено перелік доходів, які є додатковим благом отриманим платником податку, що включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Вказаний перелік не містить доходів у вигляді коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, що витрачаються підприємством на господарські потреби та, відповідно, враховуються при оподаткуванні прибутку підприємств згідно з розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Крім того, згідно з п.п. 2.11 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до п.п. 3.1 п. 3 вказаного Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Підзвітні особи - це працівники, які одержали грошовий аванс для оплати витрат, доручених підприємством.

Розрахунки з підзвітними особами складаються із дрібних господарських витрат і витрат у відрядженнях. Перелік осіб, яким видається аванс під звіт, встановлюється наказом керівника, що служить документом на видачу авансу на господарські потреби, а в разі видачі авансу на відрядження оформлюється, крім того, і посвідчення про відрядження.

Фактичні витрати, оплачені підзвітними особами, підтверджуються товарними і фіскальними чеками магазинів, квитанціями відділень зв'язку, актами купівлі-продажу - на підтвердження господарських витрат; проїзними документами, квитанціями готелів тощо - на підтвердження витрат на відрядження. Зведеним документом витрат, оплачених підзвітними особами, є авансовий звіт.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що понесені витрати на придбання продуктів харчування та кондитерських виробів були пов'язані з прийняттям делегацій по обміну досвідом, а оплата послуг автостоянки використанням службових автомобілів працівниками підприємства, а тому є витратами пов'язаними з господарською діяльністю ТДВ «Птахофабрика Росія», що підтверджується актами на списання представницьких витрат, звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, звітами про представницькі витрати, наказами про прийняття делегацій контрагентів для обміну досвідом та реєстри авансових звітів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що кошти, надані на відрядження або під звіт, були використані підзвітними особами для господарських потреб позивача, що підтверджені авансовими звітами з доданими до них товарними чеками магазинів, квитанціями, накладними та іншими документами, а отже відсутністю факту заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів контролюючого органу щодо несвоєчасного оприбуткування позивачем готівки у касі підприємства, що стало підставою для визначення податковим повідомленням-рішенням від 18.07.2014 року № 0003052201/1452 суми штрафної санкції у розмірі 4422,21 грн.

Відповідно до п. 2.6. Положення № 637 від 15 грудня 2004 року, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням, касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначеній: готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Відповідно до п. 7.15. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися. Порядок оприбуткування готівки в касах, у тому числі і під час розрахунків із застосуванням РРО (РК), визначено в пункті 2.6 цього Положення.

Відповідно до п. 1.2 зазначеного Положення № 637 Книга обліку розрахункових операцій (далі - КОРО) - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

З наданої до матеріалів справи копії Книги обліку розрахункових операцій, вбачається, що позивачем своєчасно оприбутковано готівку за 13.07.2012 року, 20.07.2012 року та 27.07.2012 року (вклеєно Z-звіти та здійснено відповідні записи), оскільки своєчасним оприбуткуванням готівки є облік отриманої готівки в КОРО шляхом вклеювання Z-звіту та здійснення запису в розділ 2.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків податкового органу та визначення податковим повідомленням-рішенням від 18.07.2014 року № 0003052201/1452 суми штрафної санкції у розмірі 4422,21 грн.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності нарахування позивачу податковим повідомленням-рішенням від 18.07.2014 року № 0003062201/1453 суми штрафної санкції у розмірі 1303,64 грн. з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що під час перевірки позивача встановлено чотири випадки проведення розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій (продаж продукції не власного виробництва через касу підприємства) на загальну суму 662,64 грн.

Відповідно п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Згідно з п. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту, серед іншого, непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи: вчинене вперше - 1 гривня; вчинене вдруге - 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом, товарів (послуг); за кожне наступне вчинене порушення - у п'ятикратному розмірі вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом, товарів (послуг).

Аналіз вказаної норми вказує, що передумовою застосування фінансової санкції у більшому розмірі є встановлення перевіркою факту повторності відповідного порушення, тобто, фактично, для застосування санкції у 100 відсотковому розмірі контролюючим органом, в акті перевірки має бути зафіксовано перше порушення та, відповідно, винесено податкове повідомлення-рішення про застосування фінансової санкції в розмірі 1 грн.

Враховуючи, що на протязі календарного року відповідачем перевірки позивача не провадились та вищевказані порушення не фіксувались, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції , що Кременчуцькою ОДПІ безпідставно застосовано фінансову санкцію у розмірі 1303,64 грн. за повторність порушення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.10.2014 року № 0004762201/1860 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 26463,0 грн (за основним платежем в сумі 26463,0 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 13231,5 грн.), суд першої інстанції виходив з обгрунтованості висновків Кременчуцької ОДПІ стосовно відсутності реальності господарських операцій здійснених позивачем ТОВ «Оіл Груп» та ТОВ «Інтер-Запоріжжя».

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З матеріалів справи вбачається, що ТДВ «Птахофабрика Росія» та ТОВ «Оіл Груп» укладено договір поставки № 01/12 від 01.01.2012 року, предметом якого є жмих соєвий, жмих соняшниковий, а також дозволені до використання і зареєстровані в Україні компоненти для комбікормів.

За умовами договору, супроводжуючими документами на товар є: рахунок на оплату, видаткова накладна, податкова накладна, товарно-транспортна накладна, документи що підтверджують якість товару, ветеринарне свідоцтво Ф-2 (п. 1.3 договору).

Приймання товару за якістю проводиться на підставі показників зазначених в документах, підтверджуючих якість товару (п. 2.9 договору).

Відповідно до п. 4.1.2 договору Постачальник зобов'язаний надати всю супровідну документацію і документацію що підтверджує якість товару.

Між тим, на підтвердження виконання умов договору поставки № 01/12 від 01.01.2012 року позивачем не було надано до суду ветеринарні свідоцтва Ф-2.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2.2 договору поставки № 01/12 від 01.01.2012 року - поставка товару здійснюється на умовах DDР склад покупця. Приймання товару за кількістю проводиться на вагах за вказаною адресою: Полтавська область, Кременчуцький р-н, м. Потоки, "Птахофабрика Росія".

Товарно-транспортні накладні, надані позивачем та наявні в матеріалах справи свідчать, що перевезення здійснювалось ТОВ "Запоріжзернотранс" пункт навантаження - м. Запоріжжя, пункт розвантаження - смт. Кіровське Дніпропетровська обл. ТОВ "АФ Дніпропетровська".

Отже, адреса місця розвантаження, вказана в товарно-транспортних накладних не відповідає адресі вказаній в договорі поставки № 01/12 від 01.01.2012, у зв'язку з чим не можливо встановити обставини виконання вказаної господарської операції.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та приписів п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за №168/704 "первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання: назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що - дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції."

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем видаткові накладні складені з порушенням вищевказаних норм, оскільки не містять відомості які дозволяють ідентифікувати особу, що приймала участь в здійсненні господарської операції та наявність на це повноважень, оскільки в графі "Отримав(ла)" не вказано ініціали такої особи та номер і дату довіреності що надає право особі отримувати товар.

Також з матеріалів справи вбачається, що між ТДВ "Птахофабрика Росія" та ТОВ "Інтер Запоріжжя" було укладено договір поставки № 01/12 від 01.02.2010 року, предметом якого є комбікорм, харчові добавки, ветеринарні препарати, фураж.

Супроводжуючими документами на товар згідно даного договору є: рахунок на оплату, видаткова накладна, податкова накладна, товарно-транспортна накладна, сертифікат якості підприємства-виробника на товар (п. 3.4 договору).

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять сертифікатів якості або паспортів на товар, які виписані саме виробником продукції, передбачених договором поставки № 01/12 від 01.02.2010 року.

Крім того, відповідно до п. 3.2 договору поставки № 01/12 від 01.02.2010 року - поставка товару здійснюється на умовах СІР. Приймання товару за кількістю проводиться за вказаною адресою: Полтавська область, Кременчуцький р-н, м. Потоки.

Між тим, з пояснень позивача вбачається, що фактичного переміщення товару не відбулося, оскільки придбаний у ТОВ "Інтер Запоріжжя" товар зберігався на складі ТОВ "АФ Дніпропетровська", на якому позивач має складські приміщення.

Таким чином, сторонами договору недотримані умови постачання (фізичного переміщення) товару, визначені в договорі поставки № 01/12 від 01.02.2010 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем первинні та інші документи, які складались під час здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Оіл Груп» та ТОВ «Інтер-Запоріжжя» не підтверджують реальність їх виконання та, правомірність формування податкового кредиту за цими операціями.

Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши постанову суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області та Товариства з додатковою відповідальністю "Птахофабрика Росія" залишити без задоволення

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2014р. по справі № 816/4537/14 залишити без змін..

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. Повний текст ухвали виготовлений 19.02.2015 р.