ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
17 лютого 2015 рокусправа № 808/7316/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сафронової С.В.
суддів: Нагорної Л.М. Чепурнова Д.В.
за участю секретаря судового засідання: Надточія В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрисконсульт" на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року у справі № 808/7316/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрисконсульт" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №00019608-26-22-01 від 03.09.2013, -
В С Т А Н О В И В:
10 вересня 2013 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрисконсульт" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 03.09.2013 року № 00019608-26-22-01.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність прийнятого податкового повідомлення - рішення, оскільки позивачем господарська діяльність здійснювалась належним чином та сплачено податки, що підтверджується всіма передбаченими чинним законодавством документами, та він не повинен нести відповідальність за своїх контрагентів. Зазначає, що податковий орган дійшов необґрунтованого висновку про те, що позивачем занижено суму податку на прибуток. Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі .
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області з 15.07.2013 по 09.08.2013 проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Юрисконсульт" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 13.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012 року.
За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області складено Акт № 13/08-26-22-01/31836754 від 16.08.2013 року.
На підставі акту перевірки, відповідачем 03.09.2013 винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" №00019608-26-2201. Податковим повідомленням - рішенням ТОВ "Юрисконсульт" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 990 727 грн., з яких 984 765 грн. за основним платежем та 5 962 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки акту перевірки, яким встановлені порушення позивачем п.п.1.22.1, п.1.22 ст.1; п.1.32 ст.1; п.5.1 ст.5; пп. 4.1.6, п.4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97, п. 135.4 ст. 135, пп. 14.1.257, п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження ТОВ "Юрисконсульт" податку на прибуток на загальну суму 1 171 284 грн.
Висновки акту перевірки про допущенні порушення вимог податкового законодавства обґрунтовані тим, що укладені між ТОВ "Юрисконсульт" та ТОВ "Монтарія", ТОВ "ТД Комфорт строй", ТОВ "ГМФ", ТОВ "А.НЕТ", ТОВ "ЛФ "Шахин", ТОВ "Блоксоюз" правочини вчинені без мети надання товару у розпорядження покупця, оскільки до перевірки не надано документів, які підтверджують факт транспортування (перевезення) товару.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.
Згідно п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що у періоді, який перевірявся, ТОВ "Юрисконсульт" мало взаємовідносини з: ТОВ "Монтарія" на підставі договору № 34 від 20.06.2011 року; ТОВ "ТД Комфорт строй" на підставі договору № 39 від 25.06.2011 року; ТОВ "ГМФ" на підставі договору № 55 від 22.07.2011 року; ТОВ "А.НЕТна підставі договору № 58 від 03.08.2011 року; ТОВ "ЛФ "Шахин"на підставі договору № 63 від 22.08.2011 року; ТОВ "Блоксоюз"на підставі договору № 73 від 23.09.2011 року. Дані договори являються ідентичними по своїм умовам, порядку розрахунків та порядку здачі приймання товару.
При перевірки ТОВ «Юристконсульт» надало видаткові накладні, рахунки- фактури, податкові накладні, платіжні доручення, документів до перевірки про транспортування товару не надано.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.
Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, пунктом 5 якого визначено лише один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.
Відповідно до п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно п.201.4. ст.201 Податкового кодексу Кодексу, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні також первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".
Досліджуючи обставини даної справи та оцінюючи наявні в ній докази, колегія суддів зазначає, що ТОВ "Юрисконсульт" документів на підтвердження транспортування будівельних матеріалів ТОВ "Монтарія", ТОВ "ТД Комфорт строй", ТОВ "ГМФ", ТОВ "А.НЕТ", ТОВ "ЛФ "Шахин", ТОВ "Блоксоюз" відповідно до укладених договорів, які є підставою для їх оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, не надано, акти приймання-передачі товару відсутні, довіреності та інші документи, які підтверджують транспортування товару, відсутні, суд приходить до висновку, що відсутній факт передачі товару від ТОВ "Юрисконсульт" до ТОВ "Монтарія", ТОВ "ТД Комфорт строй", ТОВ "ГМФ", ТОВ "А.НЕТ", ТОВ "ЛФ "Шахин", ТОВ "Блоксоюз". Самі по собі податкові накладні не є достатнім свідченням дійсного виконання поставок товару позивачем.
Крім того, колегія суддів критично ставиться до первинних бухгалтерських документів, а саме: податкових накладних, наданих позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрисконсульт" - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року у справі № 808/7316/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: С.В. Сафронова
Суддя: Л.М. Нагорна
Суддя: Д.В. Чепурнов
Судове рішення № 42782907, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд було прийнято 17.02.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 808/7316/13-а. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: