Постанова № 42764922, 17.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2015 р. Справа№ 910/17071/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Мельник М.А. - представник за дов. № 304 від 29.05.2014;

від відповідача 1: Карп'юк Н.А. - представник за дов. 335/12 від 23.12.2014;

від відповідача 2: не з'явився;

від відповідача 3: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014

у справі № 910/17071/14 (суддя - Грєхова О.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"

до відповідача 1: Спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна"

відповідача 3: Підприємства з іноземними інвестиціями "Жіскур Холдінг-Україна"

про стягнення 14196427,07 грн.,

У судовому засіданні 17.02.2015 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АК "Укргазбанк", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач 1); Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна" (далі - відповідач 2); Підприємства з іноземними інвестиціями "Жіскур Холдінг-Україна" (далі - відповідач 3) про солідарне стягнення 14196427,07 грн. заборгованості за кредитним договором, з яких: 12367151,87 грн. - заборгованість по кредиту; 164669,47 грн. - заборгованість по процентам; 817230,86 грн. - прострочена заборгованість по процентам; 813234,09 грн. - заборгованість по пені за несвоєчасне погашення кредиту; 34139,89 грн. - заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем 1 своїх зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, які, в свою чергу, забезпечені поручительством відповідачів 2 та 3 за відповідними договорами поруки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 позов задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняте нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не дослідив, що заявлена сума позовних вимог є необґрунтованою, оскільки відповідачем 1 здійснювалося часткове погашення заборгованості за кредитним договором, а також, на думку апелянта, неправомірно ухвалив рішення за відсутності представників відповідачів 2 та 3.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014, апеляційну скаргу відповідача 1 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.12.2014.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2014, а також від 29.01.2015 розгляд апеляційної скарги відкладався.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 у зв'язку з перебуванням судді Суліма В.В. у відпустці, змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г., яка спочатку розглянула апеляційну скаргу та ухвалила дану постанову.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником позивача та представником відповідача 1 подавалися додаткові письмові пояснення по суті спору, які представники сторін підтримали у судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні 17.02.2015 заперечував проти доводів апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві та поясненнях до апеляційної скарги. Зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача 1 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати. Зазначив, що на його думку, позивач не в праві застосовувати до відповідача 1 штрафні санкції та пеню оскільки відповідач 1 веде господарську діяльність в зоні проведення антитерористичної операції.

Представник відповідача 3 у судове засідання 17.02.2014 не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що, зокрема, свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення № 0411612479020 про вручення 02.02.2015 відповідачу 3 копії вищезазначеної ухвали від 29.01.2015.

Представник відповідача 2 у судове засідання 17.02.2015 не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, направленням на адресу відповідача 2 копії вищезазначеної ухвали від 29.01.2015.

Так, ухвала Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 (яка була надіслана стороні рекомендованим листом саме на адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як місцезнаходження даної юридичної особи, а також визначена відповідачем 2, як поштова адреса, у договорі поруки) повернулася до суду з поміткою «за не розшуком» (так само, як і раніше направлені процесуальні документи, в тому числі, судом першої інстанції).

В свою чергу, ч. 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (далі - Постанова Пленуму) встановлює, що належною адресою є адреса, яка повідомлена суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

При цьому, як в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, так і в договорі поруки, зазначено наступну юридичну та поштову адресу відповідача 2: 04070, м. Київ, вул. Лугова, 12. Саме на вказану адресу судами обох інстанцій направлялися процесуальні документи, що є правомірним, враховуючи приписи законодавства в цій частині. При цьому, суд апеляційної інстанції неодноразово ставив запитання сторонам щодо обізнаності про актуальну адресу відповідача 2. Разом з цим, учасниками апеляційного провадження було зазначено про відсутність даних щодо зміни фактичної адреси відповідача 2, про що вказано в протоколі судового засідання.

Так, пункт 3.9.1. Постанови Пленуму визначає, що в разі, якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно частини 3 пункту 3.12. Постанови Пленуму неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункт 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі „Смірнова проти України").

Крім того, представник позивача наполягав на розгляді апеляційної скарги за відсутності представників відповідача 2 та 3, зважаючи на тривалий строк розгляду справи в судах обох інстанцій (який становить майже 6 місяців), а також посилаючись на значний термін невиконання відповідачем 1 зобов'язань за кредитним договором.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на тривалий строк розгляду справи в судах обох інстанцій, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників відповідачів 2 та 3, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень та доповнень до неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04.04.2011 року між ПАТ АК "Укргазбанк" (банк за умовами договору) та Спільним українсько-німецьким підприємством "Марком" у формі ТОВ (позичальник за умовами договору) було укладено кредитний договір № 12-К/11-VIP (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого (в редакції додаткової угоди № 3 від 30.09.2013), банк відкриває позичальнику не відновлювальну відкличну кредитну лінію (далі - кредит або кредитна лінія) з загальним лімітом в сумі 14347950,33 грн., а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, встановленого в п. 1.3 цього договору, в розмірі 22,0 % річних.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що в подальшому до кредитного договору були укладені наступні додаткові угоди: № 1 від 13.07.2012 року, № 2 від 20.02.2013 року, № 3 від 30.09.2013 року, № 4 від 16.01.2014 року.

Відповідно до п. 1.3.1 договору кредитна лінія відкривається з 04.04.2011 по 02.04.2014.

Пунктом 3.3 договору визначено, що нарахування процентів по договору здійснюється на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами, виходячи з процентної ставки у розмірі, визначеному в п. 1.1 цього договору. При розрахунку процентів використовується метод "факт/факт", виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році. Проценти нараховуються банком щомісячно, не пізніше останнього банківського дня місяця, за період з дати надання кредиту по останній календарний день місяця, в якому наданий кредит, та надалі з першого дня по останній календарний день місяця, в день дострокового погашення заборгованості по кредиту, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з п. 1.3 цього договору, за період з першого календарного місяця, в якому відбувається погашення кредиту, по день, що передує дню погашення кредиту.

Як правильно з'ясовано судом першої інстанції, сторонами договору було передбачено, що проценти сплачуються позичальником щомісячно, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з п. 1.3 цього договору, в день повного погашення заборгованості по кредиту, або в день дострокового розірвання цього договору. У разі якщо останній день для сплати (погашення) процентів випадає на вихідний або святковий день, то така сплата здійснюється у день, що передує такому вихідному або святковому дню (п. 3.4 договору, в редакції додаткової угоди № 3 від 30.09.2013).

Згідно з п. 3.5 договору, комісії сплачуються позичальником у розмірах, у порядку та в строки, що визначені тарифами (додаток 2 до цього договору).

Сторонами не заперечується належне виконання позивачем договірних зобов'язань по наданню відповідачу 1 кредитних коштів, що також підтверджується виписками по особовому рахунку: № 206370274720.980 з 04.04.2011 по 18.07.2014 та меморіальними ордерами: № TR.730 від 16.06.2011, № TR.1829 від 20.06.2011, № TR.1403 від 30.05.2011, № TR.1416 від 30.05.2011 р., № TR.4936 від 14.06.2011, № TR.3824 від 10.05.2011, № TR.1518 від 16.05.2011, № TR.1111 від 23.05.2011, № TR.3685 від 04.05.2011, № TR.1004 від 06.05.2011, № TR.3813 від 10.05.2011, № TR.621 від 13.04.2011, № TR.1258 від 26.04.2011, № TR.414 від 27.04.2011, № TR.2102 від 08.04.2011, № TR.9551 від 11.04.2011, № TR. 57609 від 12.04.2011, які додані до позовної заяви.

Згідно п. 1.3.2 договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі у строки дії ліміту відповідного періоду та у сумі перевищення фактичної заборгованості по кредиту цього періоду над лімітом кредитної лінії наступного періоду, відповідно до графіку зменшення загального ліміту невідновлювальної кредитної лінії (додаток № 1 до цього договору).

Відповідно до п. 3.2 договору, в редакції додаткової угоди № 3 від 30.09.2013, погашення кредиту позичальник здійснює на рахунок № 373960274720.980 в АБ "Укргазбанк", відповідно до Графіку зменшення загального ліміту кредитування, який викладено в додатку № 1 до цього договору.

Пунктом 5.2.2. договору сторони встановили, що позичальник зобов'язаний своєчасно сплачувати плату за кредит на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбаченої цим договором неустойки.

Так, позивач правомірно стверджує, що договірні зобов'язання в частині повернення кредитних коштів, з відповідною сплатою передбачених договором платежів (процентів), відповідач 1 не виконав, внаслідок чого за позичальником утворилася заборгованість за договором, яка станом на 18.07.2014 (за розрахунком позивача) становить 13349052,20 грн. та складається з: простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 12367151,87 грн., простроченої заборгованості за процентами за період з 01.07.2014 по 18.07.2014 в розмірі 164669,47 грн., простроченої заборгованості за процентами за період по 30.06.2014 в розмірі 817230,86 грн.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач 1 не заперечував правильність обчислення розміру заборгованості, разом з цим зазначав, що суд першої інстанції неправомірно не врахував надані стороною квитанції про здійснення часткової оплати заборгованості за договором.

Суд апеляційної інстанції зазначає про необґрунтованість доводів апелянта в цій частині та погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем 1 були надані копії квитанцій, якими сторона підтверджує здійснення відповідних оплат за договором (а.с. 171-174). Разом з цим, колегія суддів зазначає, що вказані копії квитанцій не можуть бути враховані в якості оплат заборгованості саме за спірний період, оскільки з їх змісту вбачається, що відповідачем 1 кошти почали сплачуватися лише з жовтня 2014 року (тоді як позивач розрахував заборгованість за договором до липня 2014 включно). При цьому, цільовим призначенням цих платежів визначено: «сплата відсотків по кредиту згідно договору № 12-К/11-VIP», однак жодних відомостей щодо того, за які саме періоди здійснюється погашення, вказані квитанції не містять. Крім зазначеного, деякі з наданих відповідачем 1 копій квитанцій містять посилання на договори, які не є предметом даного спору (а.с. 175-176). Відтак, обґрунтованими є доводи позивача про те, що вказані кошти було зараховано на погашення відсотків, нарахованих за серпень, вересень та жовтень 2014 року, тобто за період, який не був предметом розгляду у даній справі (що також правомірно було враховано судом першої інстанції). Інших доказів повного або часткового погашення заборгованості (саме за спірний період) відповідачем 1 в судах обох інстанцій надано не було.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині того, що факт наявності простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 12367151,87 грн., простроченої заборгованості за процентами за період з 01.07.2014 по 18.07.2014 в розмірі 164669,47 грн., простроченої заборгованості за процентами за період по 30.06.2014 в розмірі 817230,86 грн., належним чином доведений, документально підтверджений, арифметично вірний та не спростований відповідачами, а відтак позовні вимоги в цій частині правомірно задоволені судом першої інстанції.

Крім того, керуючись п. 6.3 договору позивач нарахував відповідачу 1 пеню за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 813234,98 грн. та пеню за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 34139,89 грн.

Відповідно до п. 6.3. кредитного договору за порушення визначених в цьому договорі строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами та/або комісій позичальник зобов'язаний сплатити банку неустойку (пеню), яка діяла у період за який сплачується пеня. У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони узгодили, що розрахунок пені за прострочення виконання зобов'язань (щодо строків (визначених в цьому договору) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами) припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Сплата штрафних санкцій (неустойки, пені) за цим договором не звільняє позичальника від відшкодування збитків, завданих банку, в повному обсязі.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, з наданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що при обчисленні розміру пені позивач врахував положення ст. ст. 231-232 ГК України, п. 6.3. договору, а також приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та обґрунтовано і арифметично вірно визначив розмір пені. Разом з цим, ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції відповідачами не було заявлено клопотань про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин у зв'язку з чим, позовні вимоги правомірно було задоволено повністю в цій частині.

Щодо правомірності позовних вимог саме про солідарне стягнення заборгованості (тобто безпосередньо з трьох відповідачів), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Так, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що в забезпечення виконання зобов'язань спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі товариства з обмеженою відповідальністю за кредитним договором № 12-К/11-VIP від 04.04.2011 були укладені наступні договори:

- договір поруки № 25/11-VIP/12-К від 04.04.2011 між позивачем, відповідачем 1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна" (відповідач 2);

- договір поруки № 26/11-VIP/12-К від 04.04.2011 між позивачем, відповідачем 1 та Підприємством з іноземними інвестиціями "Жіскур Холдінг-Україна" (відповідач 3);

Договором про внесення змін та доповнень № 1 від 20.02.2013 до договору поруки № 25/11-VIP/12-К від 04.04.2011 п. 1.1 договору поруки викладено в наступній редакції: Поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань по кредитному договору № 12-К/11-VIP від 04.04.2011 (а також договорів про внесення змін до нього), укладеному між кредитором та позичальником, за умовами якого позичальник зобов'язаний у порядку та на умовах, викладених в кредитному договорі не пізніше 02.04.2014 повернути кредит у розмірі 14347950,33 грн., сплатити проценти за користування кредитними коштами у межах строку кредитування, виходячи з 22% річних, сплатити проценти за користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені кредитним договором (прострочена заборгованість), виходячи з 27% річних, при настанні умов, передбачених п. 3.8 кредитного договору, сплатити проценти за користування кредитними коштами у межах строку кредитування у розмірі 25% річних, а також комісії, штрафи та пені у розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договором.

Договором про внесення змін та доповнень № 1 від 20.02.2013 до договору поруки № 26/11-VIP/12-К від 04.04.2011 пункт 1.1 договору поруки викладено в наступній редакції: Поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань по кредитному договору № 12-К/11-VIP від 04.04.2011 (а також договорів про внесення змін до нього), укладеному між кредитором та позичальником, за умовами якого позичальник зобов'язаний у порядку та на умовах викладених в кредитному договорі не пізніше 02.04.2014 повернути кредит у розмірі 14347950,33 грн., сплатити проценти за користування кредитними коштами у межах строку кредитування, виходячи з 22% річних, сплатити проценти за користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені кредитним договором (прострочена заборгованість), виходячи з 27% річних, при настанні умов, передбачених п. 3.8 кредитного договору, сплатити проценти за користування кредитними коштами у межах строку кредитування у розмірі 25% річних, а також комісії, штрафи та пені у розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договором.

Згідно п. 1.2 договорів поруки поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за порушення виконання зобов'язань по договору кредиту.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник - за повернення кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами, комісії, неустойки, можливих штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (п. 1.4 договорів поруки).

Згідно з п. 2.1 договорів поруки у випадку невиконання позичальником зобов'язань по кредитному договору кредитор звертається з письмовою вимогою про виконання зобов'язань по кредитному договору до позичальника та/або поручителя.

Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивач 27.05.2014 звертався до відповідачів 1, 2 та 3 з претензіями (вимогами про виконання порушеного зобов'язання) про повернення заборгованості по кредиту в сумі 13357510,09 грн. № 501073/1310, № 501073/1309, № 501073/1307, проте вимоги були залишені відповідачами без відповіді та без задоволення.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ч.1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Таким чином, поручителі взяли на себе зобов'язання солідарно відповідати перед банком за несвоєчасне та повне виконання зобов'язань за кредитним договором.

Враховуючи викладене, зважаючи на той факт, що в даному випадку обсяг майнової відповідальності поручителів, фактично обмежується саме обсягом майнової відповідальності боржника, суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно стягнув вищезазначену заборгованість з відповідним штрафними санкціями з трьох відповідачів солідарно.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач 1 також наполягав на тому, що в даному випадку на суму основної заборгованості не повинні нараховуватися штрафні санкції, зважаючи на те, що господарська діяльність апелянта здійснюється в зоні проведення антитерористичної операції та посилаючись на положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Суд апеляційної інстанції зазначає про безпідставність доводів апелянта, оскільки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вбачається, що єдиною адресою місцезнаходження відповідача 1 є: м. Київ, пров. Нестеровський, буд.7/9.

Разом з цим, ст. 93 ЦК України зазначає, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

В свою чергу, копія договору оренди відповідачем 1 одного нежитлового приміщення (яке розташоване в місті Донецьку), наданого апелянтом суду апеляційної інстанції, не є належним та допустимим доказом здійснення основної господарської діяльності відповідача 1 в зоні АТО.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість доводів позивача в частині того, що розпорядженням КМУ від 5 листопада 2014 р. N 1079-р було зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція".

В апеляційній скарзі відповідач 1 також зазначав, що місцевий господарський суд прийняв рішення за відсутності представників відповідача 2 та 3, чим порушив їх процесуальні права.

В цій частині суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи відповідача 1, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва по даній справі як про порушення провадження по справі, так і про відкладення розгляду справи надсилалися відповідачам 2 та 3 рекомендованими листами саме на адреси, що зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як місцезнаходження даних юридичних осіб.

Разом з цим, як було вищезазначено, пункт 3.9.1. Постанови Пленуму визначає, що в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому згідно частини 3 пункту 3.12. Постанови Пленуму неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів апелянта щодо порушення процесуальних прав та законних інтересів відповідачів 2 та 3, а відтак (враховуючи встановлене у даній постанові) про правомірність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи та задоволення позову повністю.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі № 910/17071/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі № 910/17071/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/17071/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 18.02.2015 року.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич