Ухвала суду № 42764609, 17.02.2015, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Сичова О.П.

Суддя-доповідач:Майор Г.І.

УХВАЛА

"17" лютого 2015 р. Справа № 806/179/15

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Майора Г.І.

суддів: Бучик А.Ю.

Одемчука Є.В.,

при секретарі Витрикузі В.П. ,

за участю позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від "15" січня 2015 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України про скасування в частині наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про скасування в частині наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Одночасно з позовною заявою позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.01.2015 р. позовну заяву ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України про скасування в частині наказу від 16.02.2012 р. №309-о, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без розгляду.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та правити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В апеляційній скарзі позивач посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.

В судовому засідання позивач підтримав доводи апеляційної скарги у повному обсязі.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 05.02.2014 року отримав лист Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 23.01.2014 року №765/03, відповідно до якого позивачу з 01.02.2014 року призупинено виплату пенсії за вислугу років, через перевищення термінів перебування позивача у розпорядженні ДПС України та Головного управління Міндоходів у Житомирській області. Під час проходження служби у податковій міліції, у зв'язку з проведенням в Державній податковій службі України організаційно-штатних заходів, у період з 16.02.2012 року по 02.07.2013 року згідно спірного наказу позивач був зарахований та перебував у розпорядженні ДПС України.

Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо призупинення виплати пенсії за вислугу років позивач звернувся з відповідним позовом до Богунського районного суду м.Житомира.

Постановою Богунського районного суду м.Житомира від 01.09.2014 року, яка ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 року залишена без змін, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.12.2014 року відмовлено у відкритті касаційного адміністративного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Богунського районного суду м.Житомира від 01.09.2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 року.

Позивач клопотання обґрунтовує тим, що лише з 05.01.2015 року, тобто з моменту отримання ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.12.2014 року, враховуючи зміст рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 року йому стало зрозумілим неправомірність перебування його у розпорядженні ДПС України відповідно до спірного наказу.

Залишаючи позовну заяву без розгляду суд першої інстанції дійшов висновку, що оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо призупинення виплати пенсій не може вважатися поважною причиною пропуску строків звернення до суду, оскільки позивачем не наведено обставин з доказовим обгрунтуванням щодо неможливості звернення з даним позовом в строки передбачені ст.99 КАС України.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ч.3 ст.99 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення позову без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Посилання суду першої інстанції на те, що позивачу про порушення прав стало відомо 05.02.2014 р., коли останнім було отримано лист Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 23.01.2014 р. №765/03 є помилковим, адже у вказаному листі відсутні роз'яснення щодо правомірності або неправомірності перебування позивача у розпорядженні ДПС України та Головного управління Міндоходів у Житомирській області.

Статтею 8 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який застосовує з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

У практиці Європейського суду з прав людини питанню доступу до суду приділено значну увагу.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.

Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

З урахуванням наведеного колегія суддів уважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Згідно з п. 3 ст. 199 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 199, 204, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від "15" січня 2015 р. скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий суддя Г.І. Майор

судді: А.Ю.Бучик

Є.В.Одемчук

Повний текст cудового рішення виготовлено "18" лютого 2015 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_1

3-ОСОБА_3 АДРЕСА_2

4- відповідачу/відповідачам: Державна фіскальна служба України Львівська площа,8,м.Київ,04655

- ,