Постанова № 42764514, 11.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2015 р. Справа№ 925/1939/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Тищенко О.В.

Іоннікової І.А.

За участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Круглов С.С. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 04.12.2014р. у справі № 925/1939/14 (суддя Дорошенко М.В.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ"

про стягнення 5 818 грн. 86 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 04.12.2014р. у справі №925/1939/14 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 4100 грн. боргу, 451,16 грн. пені, 377,20 грн. інфляційних нарахувань, 61,67 грн. три проценти річних та 1566,76 грн. витрат на сплату судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ББФ" звернулось до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення змінити в частині задоволення позовних вимог шляхом вирішення питання про відстрочення виконання рішення суду на один рік.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки місцевим судом допущено неповноту встановлених обставин справи, висновки викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а рішення прийнято з порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 19.01.2015 апеляційну скаргу було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 11.02.2015.

11.02.2015 представник Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без участі представника позивача.

Зокрема вище згаданим представником через відділ документального забезпечення Київського апеляційного Господарського суду було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечував, щодо доводів викладених в апеляційній скарзі та просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та наданий відзив, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний Господарський суд встановив наступне.

01.01.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ББФ", як замовник, та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, як експедитор - перевізник, було укладено договір № 35 про транспортно - експедиційне обслуговування вантажів (надалі - договір №35), згідно з яким експедитор - перевізник за дорученням замовника взяв на себе зобов'язання протягом дії цього договору здійснювати організацію перевезень автомобільним транспортом вантажів замовника або для замовника у відповідності із вимогами чинного законодавства та вимогами замовника, викладеними у цьому договорі та у заявках на перевезення вантажу.

Пунктом 4.1 договору № 35 передбачено, що вартість перевезення вантажів та вартість послуг експедитора - перевізника встановлюються за взаємною згодою сторін і вказуються в заявках на перевезення вантажу. Заявки на перевезення вантажу підписуються уповноваженими представниками сторін, скріплюються їх печатками і є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 4.2 договору № 35 його сторони передбачили, що правовим документом, який підтверджує факт виконання зобов'язань експедитором - перевізником належним чином, є підписаний сторонами акт приймання -передачі послуг з транспортно-експедиційного обслуговування вантажів. Цей акт є підставою для здійснення взаєморозрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 4.3 договору № 35 встановлено, що замовник здійснює розрахунки з експедитором - перевізником протягом 14 банківських днів з дати підписання сторонами акту приймання - передачі послуг.

Договором № 35, а саме пунктом 5.4 передбачено, що у випадку порушення строків здійснення платежів за цим договором замовник зобов'язаний сплатити експедитору - перевізнику пеню у подвійному розмірі облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення оплати . Пеня розраховується від несплаченої в строк суми.

Пунктом 7.5 договору №35 сторони визначили строк дії цього договору по 31.12.2014р.

Протягом лютого та березня 2014р. ТОВ "ББФ" і фізична особа - підприємець ОСОБА_3 узгодили, підписали та скріпили печатками п'ять заявок на перевезення вантажу автомобільним транспортом

від 18.02.2014р. №32/11 на суму 650 грн.,

від 21.02.2014р. №32/12 на суму 1050 грн.,

від 28.02.2014р. №32/13 на суму 800 грн.,

від 25.03.2014р. №32/14 на суму 650 грн.

від 28.03.2014р. №32/15 на суму 1600 грн.

Зобов'язання щодо транспортно - експедиційного обслуговування вантажів, вказаних у перелічених вище заявках, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 виконав належним чином, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, податковими накладними та актами приймання - передачі послуг, а саме:

від 18.02.2014р. №53 на суму 650 грн.,

від 24.02.2014р. №59 на суму 1050 грн.,

від 03.03.2014р. №03 на суму 800 грн.,

від 26.03.2014р. №57 на суму 650 грн.,

від 28.03.2014р. №79 на суму 1600 грн.

Отже, за вказаними вище п'ятьма заявками фізична особа - підприємець ОСОБА_3 надав ТОВ "ББФ" транспортно - експедиційних послуг на суму в 4 750 грн. (560 грн. + 1050 грн. + 800 грн. + 650 грн. + 1600 грн.).

Зокрема 31.03.2014р. ТОВ "ББФ" за платіжним дорученням № 47 від 31.03.2014р. сплатило фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 на його рахунок в установі банку 650 грн. плати за послуги автоперевезення, а решту вартості наданих послуг фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 з перевезення вантажів у сумі 4 100 грн. (4 750 грн. - 650 грн.) ТОВ "ББФ" не оплатило.

З вище зазначеного вбачається, що позивач у позові завищив стягувану суму боргу - 4 750 грн. на 650 грн., сплачених відповідачем задовго до подання позову за платіжним дорученням від 31.03.2014р. №47.

Отже за прострочення оплати наданих за договором №35 послуг фізична особа - підприємець ОСОБА_3 нарахував ТОВ "ББФ" до сплати:

- 557 грн. 64 коп. передбаченої п. 5.4 договору №35 пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який стягується пеня, у тому числі:

- 222 грн. 54 коп. пені за 90 днів прострочення сплати 4750 грн. боргу з 18.04.2014р. по 17.07.2014р., виходячи із облікової ставки Національного банку України у розмірі 9,5% річних;

- 335 грн. 10 коп. пені за 103 дні прострочення сплати 4750 грн. боргу з 17.07.2014р. по 27.10.2014р., виходячи із облікової ставки Національного банку України у розмірі 12,5% річних;

- 435 грн. 87 коп. передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних нарахувань за період з 18.04.20134. по 27.10.2014р. від суми боргу у розмірі 4750 грн.;

- 75 грн. 35 коп. передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних за період прострочення з 18.04.20134. по 27.10.2014р. від суми боргу у розмірі 4750 грн.

З огляду на викладені вище обставини, відповідач не виконав грошові зобов'язання, строк виконання яких настав, щодо оплати наданих позивачем послуг з транспортно - експедиційного обслуговування вантажів за договором №35 на загальну суму 4100 грн. і тим самим порушив право позивача на своєчасне одержання цієї сум коштів за надані послуги.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ст. 929 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином позивач в порядку захисту свого порушеного права вправі вимагати примусового виконання відповідачем грошових зобов'язань в натурі шляхом стягнення з відповідача на свою користь боргу у сумі 4 100 грн., а також передбачених п. 5.4 договору №35 та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України пені, інфляційних нарахувань і трьох процентів річних.

Позивач нарахував суму пені більш ніж за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, що суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Також безпідставним є нарахування позивачем пені, інфляційних нарахувань та 3% річних на сплачену відповідачем за платіжним дорученням від 31.03.2014р. №47 суму боргу 650 грн.

Відповідачем в суді першої інстанції було надано розрахунок, зроблений у відповідності з вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України та виходячи із фактичної суми боргу у розмірі 4 100 грн., за яких позивач має право на стягнення з відповідача: пені у сумі 451 грн. 16 коп., інфляційних нарахувань у сумі 377 грн. 20 коп. та 3% річних у сумі 61 грн. 67 коп.

Як зазначає суд першої інстанції, що позивач у судовому засіданні не заперечив правильності розрахунку відповідача, а відтак позов підлягає задоволенню лише в частині стягнення з відповідача 4100 грн. боргу, 451 грн. 16 коп. пені, 377 грн. 20 коп. інфляційних нарахувань і 61 грн. 67 коп. 3% річних.

В суді першої інстанції та і в апеляційній скарзі відповідач просив суд відстрочити виконання рішення господарського суду, обґрунтовуючи настанням кризових явищ в економіці країни.

Пунктом 6 ст. 83 ГПК України при прийнятті рішення суду надано право відстрочити або розстрочити його виконання.

Стаття 121 Господарського процесуального кодексу України передбачає можливість відстрочки виконання рішення господарського суду за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим і лише у виняткових випадках, залежно від обставин.

Слід зазначити, що ГПК України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, які наявні в матеріалах справи та підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

Пунктом 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Дослідивши доводи апелянта, враховуючи матеріальні інтереси як відповідача так і позивача, колегія суддів зазначає, що апелянтом не надано доказів наявності обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення суду чи ускладнюють його виконання, а відповідно підстави для відстрочення виконання рішення суду відсутні.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ББФ» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 04.12.2014 року по справі № 925/1939/14 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 925/1939/14 повернути до Господарського суду Черкаської області

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді О.В. Тищенко

І.А. Іоннікова