Постанова № 42764118, 10.02.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2015 р. Справа № 926/1429/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т.Б.

суддів Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

при секретарі судового засідання І.О. Борщ

за участю представників сторін:

від прокуратури - Яворський Я.Т.(посвідчення №011137 від 24.10.2012 року)

від відповідача 1 - (скаржник) - Дяченко М. М. (представник за довіреністю)

від відповідача 2 - не з'явився

від третьої особи - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Чернівецької міської ради від 16.12.2014 року № 01/02-18-3832146

на рішення господарського суду Чернівецької області від 08 грудня 2014 року, суддя І.В. Скрипничук

у справі за № 926/1429/14

за позовом прокурора Шевченківського району м.Чернівці в інтересах держави

до відповідачів: 1. Чернівецької міської ради, м.Чернівці, 2. Публічного акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат" , м.Чернівці

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Чернівецькій області

про визнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки площею 0,0030 га

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Чернівецької області від 08.12.2014 року у справі 926/1429/14 позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним пункт 3.2 рішення 14 сесії Чернівецької міської ради VI скликання №328 від 27.10.2011 "Про надання юридичним особам дозволів на складання проектів відведення земельних ділянок на умовах договору встановлення земельного сервітуту та внесення змін до окремих рішень", відповідно до якого ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" надано дозвіл на влаштування малих архітектурних форм (павільйон для продажу хлібобулочних виробів) та на складання проектів відведення земельних ділянок, орієнтованою площею 0,0030 га на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на 5 років для обслуговування малих архітектурних форм (павільйонів для продажу хлібобулочних виробів) на вулиці Червоноармійській,194 в м. Чернівці. Визнано незаконним пункт 5 рішення 26 сесії Чернівецької міської ради VI скликання № 568 від 26.07.2012 "Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки", згідно якого ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" затверджено проект відведення земельної ділянки на вулиці Червоноармійській, 194 в м. Чернівці, площею 0,0030 га для укладення договору платного земельного сервітуту для влаштування малих архітектурних форм (павільйони для продажу хлібобулочних виробів) терміном на 5 років. Визнано недійсним договір встановлення земельного сервітуту від 16.08.2012 № 69 та додаткового договору № 1/69 від 17.06.2014, укладені між Чернівецькою міською радою та ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат". Зобов'язано ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат", м.Чернівці, вул. Головна, 233, (код 03293304) протягом п'ятнадцяти днів з дня набрання даним рішенням законної сили звільнити та повернути територіальній громаді м. Чернівці земельну ділянку площею 0,0030 га, яка розташована на вул. Червоноармійській, 194, в м. Чернівці, вартістю 43045,00 грн., кадастровий номер 7310136300:11:001:0039. В решті позову відмовлено.

Підставою для задоволення позовних вимог суд першої інстанції визнав те, що згідно земельного законодавства ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у якого є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом. Однак, оскаржені позивачем рішення свідчать про те, що земельна ділянка відповідачеві-2 була надана не для усунення недоліків його земельної ділянки, а з метою укладення договору встановлення платного земельного сервітуту для розміщення МАФ для здійснення комерційної діяльності на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Чернівці. Крім того, відповідач-2 не є землекористувачем або/та власником сусідніх земельних ділянок. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем-1 норм ст. 134 ЗК України при прийнятті оскаржуваних рішень та укладенні спірного договору.

Судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні позовних вимог про скасування вказаних пунктів оскаржуваних рішень Чернівецької міської ради, оскільки до повноважень господарського суду не віднесено скасування оспорюваних актів державних та інших органів. Крім того, суд першої інстанції вказав, що обраний прокурором спосіб захисту порушених відповідачами інтересів держави шляхом визнання незаконними рішень відповідача-1 відповідає законодавству, є ефективним та призводить до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, а відтак, часткове скасування рішень, визнаних судом незаконними, є зайвим.

В апеляційній скарзі відповідач-1 просить рішення суду Чернівецької області від 08.12.2014 року, в справі 926/1429/14 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог прокурора відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з неповним з'ясуванням обставин, що мали значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи та недоведеністю обставин, що мали значення для справи. Скаржник зазначає про те, що на території м. Чернівці на момент виникнення спірних правовідносин та прийняття спірних рішень діяв Порядок встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або планується розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затверджений рішенням міської ради від 25.02.2010 №1257. Пунктом 12 Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності було визначено, що у разі відсутності в суб'єкта господарювання державного акта на право власності на земельну ділянку чи на право постійного користування земельною ділянкою або договору оренди такої земельної ділянки сільська, селищна, міська рада укладає з таким суб'єктом господарювання в десятиденний строк з дня прийняття передбаченого пунктом 10 цього Порядку договір особистого строкового сервітуту в порядку, визначеному законодавством. Порядок встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або планується розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, який затверджений рішенням Чернівецької міської ради від 25.02.2010 року №1257 в судовому порядку незаконним не визнавався, він був обов'язковим до виконання всіма підприємствами, установами, організаціями які використовують земельні ресурси територіальної громади м Чернівців. Відтак, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно вважав цей порядок таким, що не відповідає закону. Апелянт зазначає, що оскільки договір встановлення земельного сервітуту від 16.08.2012 № 69, укладений між Чернівецькою міською радою і ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат", відповідає Примірному договору встановлення земельного сервітуту, затвердженого рішенням міської ради від 25.02.2010 р. №1257, що узгоджується з вимогами частини 1 статті 648 ЦК України, то правові підстави для визнання його недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України - відсутні. Ст. 134 ЗК України не передбачає продажу на земельних торгах права сервітуту.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Чернівецької області від 08.12.2014 року, в справі 926/1429/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28.10.2011 року 14 сесією Чернівецької міської ради VI скликання прийнято рішення № 328 "Про надання юридичним особам дозволів на складання проектів відведення, зміну цільового призначення земельних ділянок, надання містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок та внесення змін в деякі рішення".

Пунктом 3.2 даного рішення ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" надано дозвіл на влаштування малої архітектурної форми (кіоск) та на складання проектів відведення земельних ділянок, орієнтовною площею 0,0030 га на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на 5 років для обслуговування малої архітектурної форми (кіоск) на вул. Червоноармійській, 194, у м. Чернівці.

26.07.2012 року 26 сесією Чернівецької міської ради VI скликання прийнято рішення № 568 "Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки", пунктом 5 якого ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" затверджено проект відведення земельної ділянки на вул. Червоноармійській, 194, площею 0,0030 га. для укладення договору встановлення платного земельного сервітуту для влаштування малих архітектурних форм (павільйон з продажу хлібобулочних виробів) терміном на 5 років.

На виконання вищевказаних рішень, між Чернівецькою міською радою та ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" 16.08.2012 року укладено договір встановлення земельного сервітуту № 69 із терміном дії до 16.08.2017.

17.06.2014 року між Чернівецькою міською радою та ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" укладено додатковий договір № 1/69 до договору встановлення земельного сервітуту, яким передбачено заміну назв вулиць у п.1.1 договору № 69 у зв'язку з їх перейменуванням, зокрема, вул. Червоноармійську було перейменовано у вул. Героїв Майдану.

Відповідно до п. 3.1. договору встановлення земельного сервітуту № 69 від 16.08.12 року річна плата за земельний сервітут розрахована відповідно до чинного законодавства у вигляді орендної плати та згідно з додатком № 1 до цього договору за повний рік складає 1291,35 грн.

Предметом даного позову є визнання незаконним та скасування п.3.2. рішення 14 сесії Чернівецької міської ради VI скликання № 328 від 27.10.2011 року, п. 5 рішення 26 сесії Чернівецької міської ради VI скликання № 568, прийнятого 26.07.2012 року, та визнання недійсним договору встановлення земельного сервітуту від 16.08.2012 року № 69 і додаткового договору № 1/69; звільнення і повернення у комунальну власність спірної земельної ділянки.

Згідно зі статтею 98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Статтею 99 ЗК України передбачено види земельного сервітуту, перелік яких не є виключним.

Статтею 401 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до статті 404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки, надання земельного сервітуту.

Таким чином, право подавати вимогу на платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) наділений лише власник або землекористувач земельної ділянки для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Отже, ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним середовищем, за рахунок сусідньої земельної ділянки,

Натомість, з оскаржуваних рішень вбачається те, що земельна ділянка відповідачеві 2. була надана з метою укладення договору встановлення платного земельного сервітуту для розміщення малої архітектурної форми для здійснення комерційної діяльності на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Чернівці. Крім того, матеріалами справи не підтверджено наявності (у власності чи на праві користування) у відповідача земельної ділянки по вул. Червоноармійській (вул. Героїв майдану), по відношенню до якої надана спірна земельна ділянка була б суміжною чи сусідньою.

Апеляційний суд вважає, що в даному випадку відповідачами не було доведено наявності таких потреб відповідача - 2, які могли бути задоволені винятково шляхом надання йому земельного сервітуту, враховуючи мету, для якої було надано земельний сервітут в даному випадку.

Згідно з пунктом "в" статті 12 ЗК України, пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільські, селищні, міські ради здійснюють надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України.

Частиною другою статті 123 ЗК України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Земельним кодексом України, а саме статтями 123, 124, 134, 135, визначено порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, права на які підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

Статтею 134 ЗК України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Так, в даному випадку право користування оспорюваною земельною ділянкою відповідно до вимог чинного законодавства підлягає продажу на конкурентних засадах та не може надаватися в користування без конкурсу на умовах сервітуту.

Відтак, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при прийнятті спірних рішень, Чернівецька міська рада діяла з порушенням зазначених норм чинного законодавства.

У відповідність з частиною другою статті 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Відтак, не приймається до уваги посилання представника Чернівецької міської ради на "Порядок встановлення сервітуту на земельні ділянки, які перебувають в розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або плануються розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності", затверджений рішенням Чернівецької міської ради IV скликання №1257 від 25.02.2010 р., як на акт, який підлягає виконанню всіма підприємствами, установами, організаціями, які використовують земельні ресурси територіальної громади м. Чернівці, та який прийнятий на підставі Постанови Кабінету міністрів від 26 серпня 2009 р. N 982 "Про затвердження Порядку розміщення малих

архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності", оскільки зазначений Порядок в частині встановлення земельних сервітутів для розміщення і обслуговування малих архітектурних форм, призначених для провадження підприємницької діяльності, суперечить вимогам ст. 401 ЦК України та вимогам вищенаведених норм ЗК України.

Окрім того, посилання відповідача -1, -2 на те, що встановлення особистих строкових сервітутів для розміщення малих архітектурних форм на земельних ділянках не суперечить ст. 99 Земельного Кодексу України, якою визначено види земельних сервітутів, серед яких, зокрема, і "інші земельні сервітути" також не заслуговують на увагу. Правова природа Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року № 982 , свідчить про явище тимчасового порядку, передбачене урядом для врахування органами місцевого самоврядування під час прийняття рішень щодо розміщення малих архітектурних форм соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення для провадження підприємницької діяльності, відповідно, такий спосіб встановлення земельних строкових сервітутів для встановлення МАФ не є аналогічним передбаченому главою 32 ЦК України та главою 16 Земельного кодексу України.

Слід зазначити, що Постанова Кабінету міністрів України від 26 серпня 2009р.

N 982 "Про затвердження Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності" втратила чинність 06.06.2011 року, тобто хоч і "Порядок встановлення сервітуту на земельні ділянки, які перебувають в розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або плануються розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності", затверджений рішенням Чернівецької міської ради IV скликання №1257 від 25.02.2010 р., був прийнятий на підставі цієї Постанови, як зазначає відповідач -1, проте на час прийняття спірних пунктів рішень та укладення спірного договору така Постанова Кабінету міністрів України, як акт ієрархічно вищий за юридичною силою від рішення органу місцевого самоврядування, вже не була чинною.

Частиною третьою статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункти 2, 10 частини другій статті 16 ЦК України).

У частині десятій статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що при ухваленні спірних пунктів зазначених рішень Чернівецька міська рада діяла з порушенням зазначених норм чинного законодавства та всупереч інтересам територіальної громади.

Відтак, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спірні пункти прийнятих Чернівецькою міською радою рішень слід визнати незаконними.

Разом з тим, Господарським процесуальним кодексом України та іншими законодавчими актами України встановлено, що до повноважень господарського суду не віднесено скасування оспорюваних актів державних та інших органів.

Суд визнавши акт органу місцевого самоврядування незаконним, в такий спосіб вже відновив порушене право особи, що звернулася до суду.

Апеляційний господарський суд вважає правильним висновок суду першої інсатнції про те, що обраний прокурором Шевченківського району м. Чернівці спосіб захисту порушених відповідачами інтересів держави шляхом визнання незаконними рішень відповідача-1 відповідає законодавству, є ефективним та призводить до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, а відтак, часткове скасування рішень, визнаних судом незаконними, є зайвим.

Тому, апеляційний господарський погоджується із висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про скасування спірних пунктів оскаржуваних рішень Чернівецької міської ради.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як наслідок, оскаржений договір встановлення земельного сервітуту від 16.08.2012 № 69 та додатковий договір № 1/69 від 17.06.2014 як його невід'ємний додаток, укладені на підставі ухвалених Чернівецькою міською радою оспорюваних незаконних рішень, не відповідають наведеним вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, та підлягають визнанню недійсними.

Щодо вимоги позову про зобов'язання ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" протягом п'ятнадцяти днів з дня набрання даного рішення законної сили звільнити та повернути територіальній громаді м. Чернівці земельну ділянку, площею 0,0030 га, яка розташована на вул. Червоноармійській, 194, в м. Чернівці, вартістю 43 045,00 грн., кадастровий номер 7310136300:11:001:0039, то апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що така підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 406 ЦК України визнання договору, що є підставою для встановлення сервітуту, недійсним є підставою для припинення і самого сервітуту.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення і одним із способів захисту прав є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (п.3 п.п. б) ст. 152 ЗК України);

У ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України зазначено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним, припиняється з дня набрання рішенням суду законної сили та передбачається можливість визнання зобов'язання недійсним на майбутнє.

Враховуючи, що із договорів про встановлення особистих строкових сервітутів випливає, що зобов'язання за цими договорами може бути припинено лише на майбутнє, так як неможливо повернути усе одержане за ним, тому господарський суд, визнаючи ці договори недійсними, приходить до висновку про припинення зобов'язань за ними на майбутнє (п. 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"). Тобто, враховуючи характер такого виду договорів, за якими відновити становище сторін в первинне положення практично неможливо, тому припинення договорів, визнаних судом недійсними, відбувається на майбутнє.

Відповідно до ст. 216 ЦК України по недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій все одержане за угодою та, враховуючи, що Договір від 16.08.2012 р. підлягає припиненню на майбутнє і двостороння реституція за такими договорами не проводиться, то передана земельна ділянка, яка перебуває у фактичному користуванні відповідача-2 на підставі спірного договору, підлягає поверненню територіальній громаді міста Чернівці (у комунальну власність) у попередньому стані.

Згідно статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписом статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а незаконна передача у користування спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про прокуратуру" предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів в числі інших є також й відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Відповідно до статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності вищевказаних підстав з метою представництва громадянина та держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, звертатися до суду з позовом.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді, прокурор самостійно визначає і обґрунтовує у заяві, в чому полягає порушення інтересів держави.

За змістом статей 2, 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" здійснення державного контролю за використанням та охороною земель всіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 "Про державну інспекцію сільського господарства України" є Держсільгоспінспекція України.

Однак, цим Законом не передбачено повноважень щодо звернення названого центрального органу виконавчої влади до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення у комунальну власність.

Не передбачено таких повноважень також і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011.

Ухвалені відповідачем-1 рішення про надання відповідачеві-2 земельної ділянки на підставі земельного сервітуту та укладений відповідачами договір встановлення земельного сервітуту суперечать вищевказаним вимогам законодавства та порушують інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Тому, в контексті викладеного, враховуючи, що у визначеного чинним законодавством державного органу, уповноваженим здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, відсутні повноваження щодо звернення до господарського суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прокурор Шевченківського району м. Чернівці, пред'являючи даний позов в інтересах держави, правомірно набув статус позивача та правильно визначив і мотивував порушення інтересів держави в даному випадку.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору залишаються на скаржнику відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 08.12.2014 року у справі № 926/1429/14 - залишити без змін, апеляційну скаргу Чернівецької міської ради від 16.12.2014 року № 01/02-18-3832146 - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 16.02.2015 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Якімець Г.Г.