Постанова № 42763557, 20.01.2015, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,

суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,

при секретарях судового засідання: Ключник А.Ю., Демченко Т.І.,

за участю представників:

позивача - Дячука С.О.,

державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Рівненській області - Харка Д.М., Якимчука Д.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МОРГАН ФЕНІЧЕ» (далі - Товариство) до державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби України (на сьогодні - державна податкова інспекція у Рівненському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Рівненській області; далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 вересня 2012 року №№ 0004271650, 0004281650 (далі - спірні рішення).

На обґрунтування позову зазначило, що відповідно до положень пункту 200.5 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК) нарахувало податковий кредит внаслідок спорудження (будівництва) основних фондів та визначило відповідну суму податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню. Тому, на думку позивача, ДПІ безпідставно прийняла спірні рішення.

Суди встановили, що Товариство у декларації за червень 2012 року (з урахуванням уточнюючих декларацій) заявило суму бюджетного відшкодування - 3 210 812 грн. Від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у квітні-грудні 2011 року та січні-травні 2012 року виникло в результаті придбання обладнання (в тому числі імпорту), будівельно-монтажних робіт з реконструкції корпусу № 2 відкритого акціонерного товариства «Рівнесільмаш» під фабрику м'яких меблів. Позивач проводить реконструкцію цього об'єкта нерухомості, і на момент звернення до суду він в експлуатацію не введений та обліковується на рахунку 15 «Капітальні інвестиції».

У серпні 2012 року ДПІ здійснила документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ).

За результатами вказаної перевірки податковий орган 29 серпня 2012 року склав акт № 230/120/16/33426845, відповідно до якого встановив порушення позивачем пунктів 200.4, 200.5 та 200.14 статті 200 ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4067/ed_2013_02_03/pravo1/T102755.html?pravo=1> в частині заниження суми бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2012 року на 1 026 892 грн та завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2012 року на 2 120 944 грн, а також заниження залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 922 051 грн.

На підставі вказаного акта ДПІ винесла спірні рішення, які за результатами адміністративного оскарження залишені в силі.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 12 лютого 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовив.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 11 квітня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2013 року, постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову - про задоволення позову: визнав протиправними та скасував спірні рішення.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ДПІ зазначає, що в доданій до заяви ухвалі суду касаційної інстанції від 17 квітня 2014 року по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 та пункту 200.5 статті 200 ПК. Просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши наведені у заяві ДПІ доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в ухвалі суду касаційної інстанції, копію якої додано до заяви, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 та пункту 200.5 статті 200 ПК.

Так, у справі, рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що основним критерієм віднесення матеріальних цінностей (будинків, споруд, машин, устаткування, витрат на поліпшення, модернізацію цих об'єктів) до основних фондів у контексті положень статті 200 ПК є введення їх в експлуатацію та відображення у бухгалтерському обліку на рахунку 10 «Основні засоби». Оскільки витрати на спорудження основних засобів відображено на бухгалтерському рахунку 15 «Капітальні інвестиції» і ці основні засоби ще не введені в експлуатацію, позивач, який мав обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, не набув права на отримання такого відшкодування.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов іншого висновку та зазначив в оскаржуваній ухвалі про те, що позивач протягом періоду, що перевірявся, здійснював реконструкцію нежитлової будівлі, яка, хоча й до введення в експлуатацію не обліковується на бухгалтерському рахунку 10 «Основні засоби», але віднесена до основних фондів. Тому, на думку суду, за таких обставин Товариство, обсяги оподатковуваних операцій якого за останні 12 місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, має право на отримання такого відшкодування відповідно до пункту 200.5 статті 200 ПК.

Колегія суддів вважає, що аналіз судового рішення у справі, що розглядається, та наданого для порівняння рішення суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум такого відшкодування за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Статтею 200 ПК встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Перелік осіб, які не мають права на отримання бюджетного відшкодування, визначений у пункті 200.5 зазначеної статті. Зокрема, це особи, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

За змістом цієї норми особи, які хоча і мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо податковий кредит, тобто сума, на яку платник ПДВ може зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, нарахована внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.

Статтею 198 ПК встановлено підстави для віднесення сум податку до податкового кредиту, визначено дату виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, а також суми сплаченого (нарахованого) податку, які відносяться до такого кредиту, та суми, що не входять до його складу.

Згідно з пунктом 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з <…> придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Визначення поняття «капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи» міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за № 288/4509; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення «Основні засоби»). Це витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану розрахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за № 893/4186; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів відображається за дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції», а за кредитом цього рахунку - їх зменшення (введення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо).

Водночас рахунок 10 «Основні засоби» призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об'єктів інвестиційної нерухомості.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відповідно до пункту 200.5 статті 200 ПК платники податку, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо за даними бухгалтерського та податкового обліку податковий кредит нарахований внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи). Передбачене зазначеною нормою право на отримання бюджетного відшкодування не пов'язане з моментом надходження основних засобів на баланс підприємства та відображенням їх на рахунку 10 «Основні засоби». Таким чином, якщо зазнані підприємством витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», це підприємство має право на отримання бюджетного відшкодування.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Товариство сформувало податковий кредит у зв'язку з придбанням обладнання та проведенням будівельно-монтажних робіт з реконструкції об'єкта нерухомості під фабрику м'яких меблів, цей об'єкт в експлуатацію ще не введений і обліковується на рахунку 15 «Капітальні інвестиції».

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що Товариство мало право на отримання бюджетного відшкодування, хоча обсяги його оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців і менші, ніж заявлена сума такого відшкодування.

Враховуючи викладене, а також те, що при вирішенні спору суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви ДПІ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Рівненській області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді:М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький