Ухвала суду № 42763070, 04.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

04 лютого 2015 року м. Київ В/800/556/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Мойсюка М.І., Білуги С.В., Загороднього А.Ф.,

Ситникова О.Ф, Тракало В.В.,

розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії - газопромислове управління "Шебелинкагазвидобування" про допуск до провадження Верховного Суду України справи за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії газопромислове управління "Шебелинкагазвидобування" до Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2014 року, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі філії газопромислове управління "Шебелинкагазвидобування" звернулось до суду із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2014 року в порядку статей 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріали заяви, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про відсутність підстав для допуску справи до провадження верховного Суду України з огляду на наступне.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Разом з тим, під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі, а також різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню або різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), при цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Як вбачається зі змісту ухвали, про перегляд якої ставиться питання, а також судових рішень, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, у справі, про допуск якої просить заявник, спір виник з приводу оскарження дій органу, який здійснює примусове виконання, а також зобов'язання останнього вчинити дії, спрямовані на відновлення виконавчого провадження.

При цьому, позивачами в усіх справах є стягувачі у виконавчому провадженні, а відповідачами органи, які здійснюють примусове виконання рішень та провадять окремі виконавчі дії, отже суб'єктний склад учасників цих правовідносин є тотожним.

Однак, об'єкт та предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм і обставини кожної конкретної справи є різними.

Так, у справі, яку заявник просить допустити до провадження Верховного Суду України, позивач просив про визнання протиправними дій щодо повернення виконавчих документів стягувачу та зобов'язання відповідача поновити виконавче провадження. При цьому вимог щодо визнання незаконною та (або) скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, позивачем у даній справі, заявлено не було.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що постанова відповідача про завершення виконавчого провадження є чинною та не скасованою, а тому відсутні підстави для поновлення виконавчого провадження передбачені статтею 51 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі Закон № 606-XIV).

З такою позицією апеляційного суду погодилась і колегія суддів Вищого адміністративного суду України, про що зазначила у судовому рішенні, яке просить переглянути заявник.

Водночас, касаційним судом, при розгляді справи, застосовані наступні норми матеріального права, а саме, частина 1 статті 40, частина 1 статті 50, стаття 51 Закону № 606-XIV.

На підтвердження наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України та допуску справи до провадження Верховного Суду України, заявником додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 червня 2014 року (касаційне провадження К/9991/66268/12), яким суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, про задоволення позову.

У вищезгаданих судових рішеннях, суди дійшли висновку про задоволення позову, з огляду на обґрунтованість позовних вимог про визнання дій протиправними, визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, зобов'язання відповідача поновити виконавче провадження.

Такі висновки судів ґрунтуються на тому, що при винесенні постанови про повернення виконавчого документа позивачу державним виконавцем не було здійснено усіх можливих та вичерпних заходів виконання судового рішення, а тому вона є незаконною.

Вирішуючи спір, суди застосували статті 1, 2, 4, 7, 11, пункт 2 частини 1 статті 47 Закону № 606-XIV.

Крім того, заявник, на підтвердження наявності підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України, також посилається на постанову Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2014 року (касаційне провадження К/9991/30363/14), якою скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій і задоволено позов, зокрема, визнано протиправною бездіяльність та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що матеріали виконавчого провадження свідчать про те, що відповідачем, всупереч вимог абзацу 2 частини 2 статті 11, пункту 11 частини 1 статті 49, частини 3 статті 75 Закону № 606-XIV та Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року № 489/20802 не здійснено всіх необхідних дій спрямованих на виконання судового рішення, а тому така бездіяльність є протиправною.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що постанова про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно, без врахування вищезазначених вимог норм матеріального права, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

З наведеного вбачається, що спірні правовідносини у справі, про допуск якої подано заяву, а також у судових рішеннях, наданих заявником на підтвердження наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, не є подібними.

Різними є і норми матеріального права, застосовані судами при розгляді цих справ.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України і перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2014 року з мотивів, встановлених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки з вказаного судового рішення не вбачається неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Керуючись статтями 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Відмовити Публічному акціонерному товариству "Укргазвидобування" в особі філії - газопромислове управління "Шебелинкагазвидобування" у допуску до провадження Верховного Суду України справи за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії газопромислове управління "Шебелинкагазвидобування" до Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2014 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: М.І. Мойсюк

С.В. Білуга

А.Ф. Загородній

О.Ф. Ситников

В.В. Тракало