Ухвала суду № 42762530, 28.01.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

28 січня 2015 року Справа № 922/1449/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя:Дунаєвської Н.Г.,судді:Губенко Н.М., Мележик Н.І., Самусенко С.С., Черкащенка М.М.розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "Реал Банк"про перегляд Верховним Судом УкраїнипостановиВищого господарського суду України від 24.09.2014у справі№ 922/1449/14за позовомПублічного акціонерного товариства "Реал Банк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Енергоінвестпроект"простягнення 1 884 011,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.06.2014 у справі №922/1449/13 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання овердрафту №466/09-2-08 в сумі 47 396,85 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 рішення Господарського суду Харківської області від 12.06.2014 у справі №922/1449/13 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.09.2014 у справі №922/1449/13 рішення Господарського суду Харківської області від 12.06.2014 та постанову суду апеляційної інстанції від 05.08.2014 залишено без змін.

Публічним акціонерним товариством "Реал Банк" подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24.09.2014 у справі №922/1449/14, в якій заявник просить скасувати зазначену постанову та прийняти рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Заяву, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 02.07.2008 у справі №10/115/07, від 31.07.2013 у справі №922/637/13-г, від 06.03.2007 у справі №18/76-32/577, від 20.11.2014 у справі №922/1405/14, від 27.11.2014 у справі №910/9231/14, від 02.12.2014 у справі №910/10423/14, від 16.09.2014 у справі №910/7157/14, мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права, а саме пункту 22.4 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У постанові від 24.09.2014 у справі №922/1449/14, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання овердрафту. Такого висновку суд касаційної інстанції дійшов з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи стосовно доведеності позивачем належними доказами факту порушення відповідачем укладеного сторонами договору про надання овердрафту та встановлення факту виконання зобов'язань відповідача щодо погашення кредиту, за вказаним договором третіми особами, що не заборонено умовами договору овердрафту і вимогами чинного законодавства та підтверджується платіжними дорученнями, які відповідають вимогам Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 29.03.2004 №377/8976. Крім того, погашення заборгованості третіми особами за зобов'язаннями відповідача за своєю правовою природою не є зарахуванням зустрічних однорідних вимог в розумінні вимог цивільного законодавства, та не є погашенням вимог вкладників чи інших кредиторів у відповідності до вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Водночас у постанові від 02.07.2008 у справі №10/115/07, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції підтримав висновки суду першої інстанції щодо відмови в позові про стягнення з відповідача суми грошового переказу, що був здійснений приватним підприємцем Д'яконовою С.В. на картковий рахунок відповідача, оскільки господарськими судами попередніх інстанцій не було встановлено юридичного факту щодо помилкового або неналежного переказу на рахунок відповідача коштів за переказами, ініційованими приватним підприємцем Д'яконовою С.В. Отже, позивач (банк) зарахував кошти на рахунок відповідача, який був належним отримувачем коштів за переказом, що відповідно до вимог чинного законодавства свідчить про відсутність у позивача правових підстав для стягнення з відповідача спірних коштів.

У постанові від 31.07.2013 у справі №922/637/13-г суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача грошових коштів. При цьому, суд касаційної інстанції виходив з встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи про те, що: позивач (кредитор) самостійно обрав спосіб задоволення своїх вимог до відповідача-банку, який знаходиться в процесі ліквідаційної процедури, саме в рамках ліквідаційної процедури, що підтверджується направленням заяви з вимогами, акцептуванням вимог позивача ліквідатором на спірну суму та включенню їх до реєстру вимог кредиторів; задоволення вимог окремих кредиторів у індивідуальному порядку поза межами ліквідаційної процедури Законом України "Про банки і банківську діяльність" не передбачено.

У постанові від 20.11.2014 у справі №922/1405/14 суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову про зобов'язання відповідача перерахувати кошти з банківського рахунка позивача та закрити відповідний рахунок, з огляду на те, що відповідач-банк, який знаходиться в процесі ліквідації, не мав правових підстав для задоволення кредиторських вимог позивача поза процедурою ліквідації, в іншій, ніж передбачено законом черговості, оскільки позивач має право отримати грошові кошти виключно у порядку та на умовах передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до встановленого порядку.

У постанові від 27.11.2014 у справі №910/9231/14 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову про зобов'язання відповідача переказати кошти з поточного рахунка позивача в рахунок погашення кредиту за кредитним договором. При цьому, суд касаційної інстанції виходив з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що у відповідності до статті 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачена заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії, отже, задоволення вимог кредиторів банку, зокрема позивача, здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку та у порядку передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У постановах Вищого господарського суду України від 02.12.2014 у справі №910/10423/14 та від 16.09.2014 у справі №910/7157/14 суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки щодо відсутності підстав для задоволення позовів про стягнення з відповідачів грошових коштів (в частині, що стосується доводів заявника), з огляду на встановлені судами попередніх інстанції обставини справи стосовно того, що вимоги позивачів про перерахування залишку коштів, які знаходяться на рахунках у банку є саме вимогами кредитора та не можуть бути виконані відповідачем, в силу положень частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку із введенням у банку тимчасової адміністрації.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

Постанова Вищого господарського суду України від 06.03.2007 у справі №18/76-32/577, на яку також посилається заявник, не може бути доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права з огляду на відмінність предметів позовів у вказаній справі у порівнянні зі справою, про перегляд постанови в якій подано заяву. Так, у справі №922/1449/14 заявлено позов про стягнення заборгованості за договором про надання овердрафту, тоді як у справі №18/76-32/577 предметом первісного позову є визнання недійсним договору відступлення права вимоги, а зустрічний позов заявлено про: зобов'язання відповідача-1 виконати зобов'язання за договором відкриття кредитної лінії; визнання недійсним договору відступлення права вимоги, що передбачає також різні підстави позовів та виключає подібність правовідносин у розумінні статті 11116 ГПК України.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити Публічному акціонерному товариству "Реал Банк" у допуску справи №922/1449/14 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя Н. Дунаєвська

Судді Н. Губенко

Н. Мележик

С. Самусенко

М. Черкащенко