Ухвала суду № 42761748, 17.02.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/7247/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Шелєхова Г. В.Номер провадження 22-ц/788/322/15 Суддя-доповідач - Шевченко В. А. Категорія - 49

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

17 лютого 2015 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Шевченка В. А.,

суддів - Бойка В. Б. , Семеній Л. І. ,

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 грудня 2014 року

та додаткове рішення цього ж суду від 06 січня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Сумської міської ради, про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 30 грудня 2014 року на часткове задоволення позовних вимог ухвалено:

стягнути з ОСОБА_3, на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходів відповідача, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 29 вересня 2014 року на користь матері - ОСОБА_4;

встановити місце проживання дитини з матір'ю.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням цього ж суду від 06 січня 2015 року розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить основне та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове про закриття провадження у справі в частині вирішення вимог про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та про відмову в задоволенні інших вимог.

Колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Як встановлено судом, сторони з 23 липня 1993 року перебувають у зареєстрованому шлюбі; мають повнолітнього сина ОСОБА_6 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. До 2014 року вони проживали разом з дітьми у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 9, 7).

Між подружжям неодноразово виникали конфлікти, з приводу яких позивачка зверталася з відповідними заявами до органів внутрішніх справ, за якими проводилися перевірки (а. с. 15-18).

Поряд із цим позивачка зверталася до суду з позовами до відповідача про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітньої дитини, однак провадження у цих справах закривалося у зв'язку з вирішенням цих питань у позасудовому порядку (а. с. 80, 81).

У 2014 року між сторонами ускладнилися відносини та повністю припинилися подружні стосунки. Вони більше не бажають перебувати у шлюбі та вказують, що його збереження у подальшому є неможливим.

На даний час малолітній син проживає разом із батьком у АДРЕСА_2.

За таких обставин та з урахуванням того, що відповідач визнав позов у частині розірвання шлюбу, суд першої інстанції вірно на підставі ст. ст. 110, 112 СК України задовольнив дану вимогу.

Щодо позовних вимог про визначення місця проживання дитини, то в цій частині рішення суду також ґрунтується на законі.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка працює викладачем в Сумському будівельному коледжі і її загальна сума доходу за період з 01 січня по 30 червня 2014 року за винятком аліментів становила 23480 грн. 37 коп. (а. с. 11).

З актів обстеження умов проживання позивачки та відповідача відповідно у квартирі АДРЕСА_3 та у квартирі АДРЕСА_2 слідує, що у обох указаних приміщеннях створені належні умови для проживання, навчання та розвитку дитини. Відповідача теж має постійне місце роботи і стабільний дохід (а. с. 108-109).

Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 19 серпня 2014 року за № 386 вирішено визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю.

Служба у справах дітей Сумської міської ради у висновку, складеному у грудні 2014 року, також вважає за можливе визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 разом із матір'ю (а. с. 107).

Допитана в суді першої інстанції як свідок психолог школи, в якій навчається дитина, ОСОБА_8 пояснила, що ОСОБА_7 висловив бажання проживати разом з батьком, матір'ю та братом, але очевидної прихильності до проживання з кимось одним із батьків не виявив.

Беручи до уваги викладене та керуючись положеннями ст. ст. 160, 161 СК України, принципом 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, відповідно до якого малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір'ю, суд вірно визначив місце проживання дитини саме з матір'ю.

Поряд із цим суд теж правильно вирішив питання про стягнення аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_5, стягнувши з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 ці кошти у розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходів, що узгоджується з нормами ст. ст. 180, 182, 183 СК України, відповідає інтересам дитини.

Доводи апеляційної скарги щодо закриття провадження в частині вирішення вимог про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з тієї підстави, що ці спори є тотожними тим, які вже розглядалися судом, є безпідставними, оскільки позов у даній справі хоча і заявлений про той самий предмет та між тими ж сторонам, утім з інших підстав - обставин, які виникли у 2014 році. Відповідну позицію з цього приводу суд належним чином мотивував, відхиляючи зазначені доводи відповідача.

Указівка відповідача на те, що підписаний представником позивачки позов про розірвання шлюбу повинен бути залишений без розгляду, в даному випадку теж є безпідставною, оскільки ОСОБА_4, поряд зі своїм представником, особисто брала участь у справі, підтримуючи позовні вимоги у повному обсязі.

Крім того, абзац 2 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 12 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», на який посилається апелянт, містить роз'яснення, що стосуються правильності застосування норм частини першої ст. 115 СК у старій редакції, а саме щодо реєстрації розірвання шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

До того ж, будь-яких приписів відносно самих правил розірвання шлюбу в судовому порядку не містить і нова редакція вказаної статті.

Повноваження ж представника позивачки, у тому числі й на подання позову в її інтересах, належним чином обумовлені у договорі про надання правової допомоги (а. с. 41-42).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують.

Оскільки оскаржені рішення суд ухвалив з дотриманням норм матеріального та процесуального права, їх слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу скаргою ОСОБА_3 відхилити, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 грудня 2014 року та додаткове рішення цього ж суду від 06 січня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього дня на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -