Ухвала суду № 4274927, 18.03.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“18” березня 2009р.                                                                                          №К-16688/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                        Сергейчука О.А.

Суддів                                                                     Ланченко Л.В.

                                                                                  Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання                           Євтушевський В.М.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача:неявка;

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-англійського підприємства «Дубноцукорінвест»

на постанову Господарського суду Рівненської області від 24.10.2005 р.

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2006 р.

у справі №2/207

за позовом               Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-англійського підприємства «Дубноцукорінвест»

до                               Дубенської об’єднаної державної податкової інспекції

про                             визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю спільне українсько-англійське підприємство «Дубноцукорінвест» (далі по тексту – позивач, ТОВ СП «Дубноцукорінвест») звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Дубенської об’єднаної державної податкової інспекції (далі по тексту – відповідач, Дубенська ОДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000012340/0 від 04.01.2005 р., №0000012340/1 від 30.03.2005 р., №0000012340/2 від 06.06.2005р. в частині донарахування основного зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 21291 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 10645,50 грн. та №0000072340/0 від 06.06.2005 р.

Постановою Господарського суду Рівненської області від 24.10.2005 р. у справі №2/207 (суддя Савченко Г.І.), яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2006р. (головуючий суддя – Марко Р., судді Бонк Т., Бойко С.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

ТОВ СП «Дубноцукорінвест», не погоджуючись з постановою Господарського суду Рівненської області від 24.10.2005 р. та ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2006р. у справі №2/207, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ТОВ СП «Дубноцукорінвест» не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.01.2005р. Дубенською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012340/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 33124,50 грн., в тому числі основний платіж в сумі 22083 грн. та штрафні (фінансові) санкції – 11041,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження позивачем вказаного податкового повідомлення – рішення до Дубенської ОДПІ, ДПА у Рівненській області, ДПА України, прийняті рішення про залишення скарг позивача без задоволення, податкові повідомлення-рішення №0000012340/1 від 30.03.2005 р., №0000012340/2 від 06.06.2005р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 33124,50 грн., в тому числі основний платіж в сумі 22083 грн. та штрафні (фінансові) санкції – 11041,50 грн.

Крім того, 06.06.2005 р. Дубенською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000712340/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 2 601 грн., в тому числі основний платіж в сумі 1 734 грн. та штрафні (фінансові) санкції – 867 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято Дубенською ОДПІ на підставі акту «Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ СП «Дубноцукорінвест» за період 01.01.2003 р. по 30.06.2004 р.» від 31.12.2004р. №151/23/25318246 (далі по тексту - Акт перевірки.)

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог п.п. п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» віднесено до складу податкового кредиту суми у розмірі 23024,53 грн., оскільки платником до перевірки не представлені документи бухгалтерського та податкового обліку, які б підтверджували формування податкового кредиту з податку на додану вартість за червень 2004 р.

Крім того, в ході перевірки відповідачем встановлено, що відповідно до книги обліку придбання товарів по рядку 428 за червень 2004 р., позивачем до податкового кредиту було включено податкову накладну на отримання товарів від ТОВ «Тридента Агро» №1520 від 08.06.2004 р. на загальну суму без ПДВ – 181 896,00 грн., ПДВ – 36379,20 грн.

Однак до перевірки позивачем надана податкова накладна на отримання засобів захисту рослин від ТОВ «Тридента Агро» за тим же номером від 04.06.2004 р. на загальну суму без ПДВ – 66773,33 грн., ПДВ – 13354,67 грн. У зв’язку з тим, що податок на додану вартість в сумі 23024, 53 грн. (36379,20 – 13354,67) не підтверджується податковою накладною, податковий орган дійшов висновку відносно завищення позивачем податкового кредиту за червень 2004 року, що є порушенням п.п. 7.4.5 п. 7.4  ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми податку на додану вартість, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Закон України “Про податок на додану вартість” визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

Підпунктом 7.7.1. п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

З урахуванням викладеного, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено правомірність збільшення податковим органом податкових зобов’язань з податку на додану вартість та зменшення задекларованої суми податку на додану вартість до відшкодування.

Окрім того, судами попередніх інстанцій правомірно не взято до уваги виплавлену позивачем книгу обліку придбання товарів (робіт, послуг) шляхом вклеювання по рядку 428 та надані ним податкові накладні, які відповідають даним вказаної книги обліку, оскільки позивачем не вказано причин виправлення, не доведено факту виправлення до закінчення перевірки та не спростовано відповідних доводів відповідача.

За вказаних обставин судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вищезазначених правових норм.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду Рівненської області від 24.10.2005 р. та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2006р. у справі №2/207 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-англійського підприємства «Дубноцукорінвест» на постанову Господарського суду Рівненської області від 24.10.2005 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2006р. у справі №2/207 залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Рівненської області від 24.10.2005 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2006р. у справі №2/207 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.А. СергейчукСудді(підпис)Л.В. Ланченко (підпис)О.М. Нечитайло(підпис)Н.Г. Пилипчук(підпис)О.І. СтепашкоЗ оригіналом згідно

Відповідальний секретар