Постанова № 42749166, 13.02.2015, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2015 року Чернігів Справа № 825/69/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Гайдука С.В.,

представника позивача Кічи В.В.,

представника відповідача Кумановського О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління-1 Прилуки» до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

12.01.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління-1 Прилуки» (далі - ТОВ «БУ-1 Прилуки») звернулось до суду з адміністративним позовом до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - Прилуцька ОДПІ) та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області від 17.10.2014 № 0002452201/515, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 237685,50 грн. (158457,00 грн. за основним платежем та 79228,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Свої вимоги позивач мотивує тим, що ТОВ «БУ-1 Прилуки» мало господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Бізнес Коін». Так, між позивачем та вищевказаним контрагентом укладено договір поставки. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку. Придбаний ТОВ «БУ-1 Прилуки» товар використаний в господарській діяльності. Всі операції по договору належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Таким чином, представник позивача вважає висновки, викладені в акті перевірки від 08.10.2014 № 567/22/32512456, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 17.10.2014 № 0002452201/515, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 237685,50 грн. (158457,00 грн. за основним платежем та 79228,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) протиправним та таким, що належить скасувати.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що працівниками Прилуцької ОДПІ проведена документальна позапланова перевірка ТОВ «БУ-1 Прилуки» з питань дотримання вимог податкового законодавства в ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Бізнес Коін» за квітень 2014 року, за результатами якої складено акт від 08.10.2014 № 567/22/32512456. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого: занижено податок на додану вартість за квітень 2014 року у сумі 158457,00 грн.; завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за квітень 2014 року на суму 13592,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 17.10.2014 № 0002452201/515. Тому представник відповідача вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про наступне.

ТОВ «БУ-1 Прилуки» (код ЄДРПОУ - 32512456) зареєстровано в якості юридичної особи 29.04.2003, що підтверджується Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 02.02.2015 (а.с. 44-45).

Судом встановлено, що на підставі направлень від 26.09.2014 № 527, № 528, виданих Прилуцькою ОДПІ, керуючись вимогам п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75 , п.п. 78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового Кодексу України, відповідно до наказу в.о начальника Прилуцької ОДПІ № 694 від 26.09.2014 працівниками податкової інспекції проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «БУ-1 Прилуки» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Бізнес Коін» (код ЄДРПОУ 38905551) за квітень 2014 року, за результатами якої складено акт від 08.10.2014 № 567/22/32512456 (а.с. 23-31).

Перевірку проведено з відома директора товариства та в присутності головного бухгалтера з 26.09.2014 по 02.10.2014.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого: занижено податок на додану вартість за квітень 2014 року у сумі 158457,00 грн.; завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за квітень 2014 року на суму 13592,00 грн.

За висновками акта перевірки Прилуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 17.10.2014 № 0002452201/515, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 237685,50 грн. (158457,00 грн. за основним платежем та 79228,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 32).

Винесене Прилуцькою ОДПІ податкове повідомлення-рішення оскаржене позивачем в адміністративному порядку, однак рішеннями Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 13.11.2014 № 189/10/25-01-10-05-15 та Державної фіскальної служби України від 12.12.2014 № 8595/6/99-99-10-01-01-25 залишене без змін (а.с. 33-35, 36-38).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ТОВ «БУ-1 Прилуки» є: 16.23 виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів, 42.99 будівництво інших споруд, н.в.і.у., 43.32 установлення столярних виробів, 43.91 покрівельні роботи, 71.11 діяльність у сфері архітектури, 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель, 42.11 будівництво доріг і автострад, 42.21 будівництво трубопроводів, 42.22 будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій, що підтверджується Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 02.02.2015 (а.с. 44-45).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Бізнес Коін» (постачальник) укладено договір від 30.04.2014 № 370 (а.с. 11), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити за будівельні матеріали (надалі «товар»), партіями в кількості, асортименті та за цінами, угодженими сторонами в рахунках-фактурах або специфікаціях (додатках) до цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, покупець зобов'язується здійснити оплату за товар 100% по факту отримання товару на розрахунковий рахунок продавця. Товар вважається прийнятим покупцем за кількістю: згідно видаткової накладної (п. 3.1).

На підтвердження факту виконання даного договору позивачем в судове засідання надано наступні первинні документи:

- специфікація № 1 (а.с. 12);

- видаткова накладна від 30.04.2014 № 00097 (а.с. 13);

- податкова накладна від 30.04.2014 № 97 (а.с. 14);

- журнал-ордер і відомість по рахунку 631 (а.с. 89);

- реєстр отриманих накладних від 20.05.2014 (а.с. 60);

- акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.04.2014 по 06.02.2015 та акт звіряння взаємних розрахунків за період 22.12.2014 (а.с. 99, 172);

Розрахунки з контрагентом відбувались в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями: від 25.07.2014 № 394, від 29.07.2014 № 405, від 10.07.2014 № 340, від 07.07.2014 № 324 (а.с. 100-101).

Транспортування придбаного у ТОВ «Бізнес Коін» товару відбувалось у спосіб самовивозу. Будівельні матеріали позивачем від контрагента отримані в м. Кіровоград та м. Дніпропетровськ. Факт отримання товару в зазначених пунктах підтверджується товарно-транспортними накладними від 11.03.2014 та 15.04.2014 (а.с. 15-16), подорожніми листами від 11.03.2014 № 77, від 15.04.2014 № 93 (а.с. 147, 148) та накладними від 11.03.2014 та 15.04.2014 (а.с. 90).

Судом встановлено, що вищевказаний договір укладений на виконання попередньо укладених договорів з ПрАТ «Банкомзв'язок» та ЗАТ «Девон», а придбані у ТОВ «Бізнес Коін» будівельні матеріали використані для виконання позивачем своїх зобов'язань з вказаними товариствами.

Так, між позивачем (підрядник) та ПрАТ «Банкомзв'язок» (замовник) укладено договір від 03.12.2010 № 370-416/2010, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення замовника виконати відповідно до вимог ДБН, проектно-кошторисної документації, будівельних норм та правил у встановлений договором строк комплекс будівельних та інших робіт з будівництва системи моніторингу основних показників стану споруд гідроелектростанцій (надалі - «роботи»), а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти виконані роботи і оплатити їх (п. 1.1).

Відповідно до п. 1.2 найменування, місцезнаходження та основні параметри об'єктів будівництва наводяться у переліку об'єктів будівництва (Додаток №1 до договору), що є невід'ємною частиною договору (а.с. 48-53).

Із наданих суду додатків до вищевказаного договору можна встановити, що до переліку об'єктів будівництва на яких позивач виступав як підрядник відноситься ДніпроГЕС в м. Запоріжжя (а.с. 107).

Виконання даного договору підтверджується зведеним кошторисом розрахунку вартості будівництва (а.с. 111-116), локальним кошторисом № 4-1-1 (а.с. 117-125), актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 11.04.2014 № 1 та № 2 (а.с. 18, 19).

Так, 15.04.2014 відбулась доставка позивачем отриманих будівельних матеріалів на відповідний об'єкт, де виконувались будівельні роботи, а саме: у м. Запоріжжя, та передача їх посадовій особі позивача - ОСОБА_3, який займає посаду інженера з буріння. Факт передачі матеріалів підтверджується відповідною накладною на внутрішнє переміщення від 15.04.2014 (а.с. 90) та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 021 за квітень 2014 року (а.с. 93).

На підтвердження реальності трудових відносин з даним працівником позивачем надано: копії штатного розпису ТОВ «БУ-1 Прилуки» за березень-квітень 2014 року (а.с. 149-151); звіт по матеріально відповідальним особам за квітень 2014 року (а.с. 91); довідку (а.с. 95); наказ від 21.02.2014 № 19 про відрядження ОСОБА_3 у службове відрядження до м. Запоріжжя (а.с. 98).

Фактично отриманий від ТОВ «Бізнес Коін» товар обліковувався на позабалансовому обліку, що підтверджується карткою рахунку 3721 співробітника ОСОБА_3 (а.с. 156).

Крім того, використання в будівництві ДніпроГЕС придбаних у ТОВ «Бізнес Коін» будівельних матеріалів підтверджується звітом про витрати основних матеріалів в будівництві у співставленні з виробничими нормами за квітень 2014 року (а.с. 62-63).

Також, між позивачем (підрядник) та ЗАТ «Девон» (замовник) укладено договір підряду від 28.08.2013 № 24/ПФ (а.с. 54-55).

Згідно умов даного договору підрядник в порядку та на умовах, визначених цим договором, бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами, на власний ризик виконати роботи - збудувати і здати замовнику та відповідній комісії об'єкт: «Облаштування Сахалінського ГКР на період дослідної розробки. Газозбірна мережа від свердловини № 100 Краснокутський район Харківської обл.», надалі - роботи, відповідно до затвердженої проектної документації, в обумовлений цим договором строк, а замовник зобов'язується прийняти роботи та сплатити їх вартість згідно умов договору.

Об'єми робіт по договору та їх ціна визначаються розрахунками договірної ціни та локальних кошторисів, які підписуються сторонами і являються невід'ємними частинами даного договору (п. 1.2 договору).

11.03.2014 відбулась доставка позивачем отриманих будівельних матеріалів на відповідний об'єкт, де виконувались будівельні роботи, а саме: у м. Краснокутськ, та передача їх посадовій особі позивача - ОСОБА_4, який займає посаду виконавця робіт. Факт передачі матеріалів підтверджується відповідною накладною на внутрішнє переміщення від 11.03.2014 (а.с. 90) та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 021 за березень 2014 року (а.с. 94).

На виконання умов даного договору позивачем надано акти приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2014 року № 1, довідка про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2014 року, реєстр виданих та отриманих податкових накладних (а.с. 17, 61, 126-133).

На підтвердження реальності трудових відносин з даним працівником позивач надав: копії штатного розпису ТОВ «БУ-1 Прилуки» за березень-квітень 2014 року (а.с. 149-151); звіт по матеріально відповідальним особам за квітень 2014 року (а.с. 92); довідку (а.с. 96); копію посвідчення № 19138/88/13 (а.с. 155); наказ від 05.03.2014 № 21-а про відрядження ОСОБА_4 у службове відрядження до м. Краснокутськ (а.с. 97).

Фактично отриманий від ТОВ «Бізнес Коін» товар обліковувався на позабалансовому обліку, що підтверджується карткою рахунку 3721 співробітника ОСОБА_4 (а.с. 157-167).

Крім того, використання в облаштуванні Сахалінського ГКР придбаних у ТОВ «Бізнес Коін» будівельних матеріалів підтверджується звітом про витрати основних матеріалів в будівництві у співставленні з виробничими нормами за квітень 2014 року (а.с. 64-65).

Для отримання будівельних матеріалів і транспортування їх на будівельні майданчики замовників використовувався транспорт позивача, наявність якого на балансі товариства підтверджується бухгалтерською довідкою і копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 102, 103).

Таким чином, враховуючи все вищезазначене суд робить висновок про те, що придбані у ТОВ «Бізнес Коін» будівельні матеріали дійсно використовувались в господарській діяльності позивача. Посилання представника відповідача на те, що надані на перевірку товарно-транспортні накладні виписані до укладення договору між ТОВ «БУ-1 Прилуки» та ТОВ «Бізнес Коін», а отже вони не можуть свідчити про реальність здійсненої між сторонами господарської операції є безпідставними, оскільки оформлення первинними документами господарської операції після її здійснення не заборонено чинним цивільним та податковим законодавством.

Суд звертає увагу на те, що формування податкового кредиту по податку на додану вартість ТОВ «БУ-1 Прилуки» відбулося за звітний період, а саме: квітень 2014 року, що підтверджується податковою декларацією від 20.05.2014 з відповідними додатками до неї (а.с. 56-59).

Тобто позивач включив до податкового кредиту суму в розмірі 172049,19 грн. на підставі податкової накладної від 30.04.2014 № 97, лише після її отримання, а не раніше, не зважаючи на те, що фактична часткова поставка товару відбувалась в березні 2014 року. Крім того, жодних претензій сторони один до одного не мали, а укладений договір являється фактично виконаним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не порушено податкове законодавство, а формування ним податкового кредиту відбулось на встановлених законом підставах.

Так, відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих представниками позивача доказів вбачається, що укладений позивачем з контрагентом правочин мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань контролюючих органів є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право контролюючих органів самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Бізнес Коін» Прилуцька ОДПІ посилається на акт щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Бізнес Коін» через відсутність даного товариства та його посадових осіб за місцезнаходженням, який наданий ДПІ у Дарницькому районі від 06.06.2014 № 396/26-51-22-03/38905551 (а.с. 71-77).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Крім зазначеного в акті перевірки висновку Прилуцькою ОДПІ жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваних правочинів.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин товариство-контрагент позивача було зареєстровано як юридична особа та платник податку на додану вартість, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 10.10.2014 (а.с. 144-146)

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів і в того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочин між ТОВ «БУ-1 Прилуки» та контрагента ТОВ «Бізнес Коін» укладений з метою отримання товару, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаними правочинами включено позивачем до податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому отримано податкові накладні.

Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений представниками позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вищевказаній податковій накладній.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товару, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 17.10.2014 № 0002452201/515 прийняте Прилуцькою ОДПІ не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 4872,00 грн.

Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 475,38 грн., що підтверджується квитанцією від 19.12.2014 № 000056856301 (а.с. 4).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 182,70 грн. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 17.10.2014 № 0002452201/515.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління-1 Прилуки» судовий збір в розмірі 475,38 грн

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.Є. Смірнова