Ухвала суду № 42749032, 15.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

15 липня 2014 року

справа № 2а/0470/4865/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Надточія В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року у справі № 2а/0470/4865/11 за адміністративним позовом Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби України до Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" про стягнення податкового боргу з земельного податку, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративного позову Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську до відкритого акціонерного товариства “Дніпродзержинська теплоелектроцентраль” про звернення стягнення на активи в рахунок погашення заборгованості по платі за землю у сумі 1082844,62 гривень. Просив: - звернути стягнення на активи відповідача в розмірі заборгованості по платі за землю на загальну суму 1082844,62 грн.; - заборонити розпоряджатися активами відповідача, крім розпорядження активами в рахунок погашення податкового боргу.

Не погодившись з вищевказаною постановою відповідач подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови не було взято до уваги обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тим самим порушено норми матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду 06 березня 2013 року та постановити нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, Публічне акціонерне товариство “Дніпродзержинська теплоелектроцентраль” (код ЄДРПОУ 20214693), зареєстрований як юридична особа Виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради від 05.10.2001р., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи. Відповідач перебуває на обліку в Дніпродзержинській об'єднаній державній податковій інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби з 1991р., як платник окремих видів податків, в тому числі, плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, що підтверджується копією довідки від 15.11.2001р. за № 22326/10-2811, яка міститься в матеріалах справи.

Відповідачем було подано до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську (нині - Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби) податкові розрахунки земельного податку за 2005 – 2010 роки, у яких самостійно визначив належні до сплати податкові зобов’язання зі сплати земельного податку.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає у податковій декларації і в такому випадку обчислена сума податкового зобов’язання вважається узгодженою та не може бути оскаржена в адміністративному порядку.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання податкової декларації. Згідно аб.1 пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 зазначеного Закону платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього Закону для подання податкової декларації.

Однак, підприємством не сплачено суму вище визначених ним податкових зобов’язань у встановлені законом строки у повному обсязі.

Суми податкового зобов’язання, визначені у вищезазначених рішеннях відповідачем сплачені у повному обсязі не були.

Вирішуючи спір у справі та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обґрунтовано позовні вимоги та доведено правомірність своїх позовних вимог.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 Закону України “Про плату за землю” №2535-ХІІ від 03.07.1992 року, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Статтею 15 Закону України “Про плату за землю” №2535-ХІІ від 03.07.1992 року встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (стаття 14 Закону України “Про плату за землю” №2535-ХІІ від 03.07.1992 року).

Згідно статті 27 Закону України “Про плату за землю”, контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється органами державної податкової служби.

Законом України “Про систему оподаткування” №1251-ХІІ від 25.06.1991 року (був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельний податок є обов’язковим платежем, а платниками податків та зборів (обов’язкових платежів) є юридичні та фізичні особи, на яких згідно із законодавством покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі) у встановлені законом строки.

Порядок погашення зобов’язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами визначався Законом України №2181-ІІІ, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин та формування податкового боргу.

Статтею 1 Закону України №2181-ІІІ від 21.12.2000 року визначено податковий борг як податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого зобов’язання.

Згідно пп. 5.4.1 п.5.4 ст. 5 Закону України № 2181-III узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у визначені законом строки, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Відповідно до статті 6 Закону України №2181-ІІІ, з метою погашення податкового боргу відповідача податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Пунктом “а” пп. 6.2.3 пункту 6.2 ст. 6 Закону України № 2181-III визначено, що перша податкова вимога надсилається платнику податків контролюючим органом не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк.

Друга податкова вимога, у відповідності до пункту “б” пп. 6.2.3 пункту 6.2 ст. 6 Закону України № 2181-III направляється платнику податків не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) йому першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Суд також зазначає, що відповідно до п. 7.7. ст. 7 Закону України № 2181-III податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Відповідачем у період з 2002 по 2010 роки сплачувались кошти на погашення податкового боргу із земельного податку, які на підставі п. 7.7. ст. 7 Закону України № 2181-III спрямовувались податковим органом на його погашення у порядку календарної черговості його виникнення, а не відповідно до призначення платежу, зазначеного відповідачем у платіжних документах.

Відповідно до висновку судового експерта від 30.11.2012р. за № 1364/1365-12, зокрема, по питанню “заборгованість з податку на землю, за який період не була проплачена ВАТ “Дніпродзержинська теплоелектроцентраль” сума податкового боргу ВАТ “Дніпродзержинська теплоелектроцентраль” по земельному податку за 2002-2010 роки із врахуванням положень п. 7.7. ст. 7 Закону України № 2181-III складала станом на 01.03.2010р. 1117578,73 гривень.

У подальшому, після проведення експертного дослідження у зв’язку із погашенням відповідачем суми податкового боргу, позивачем було зменшено позовні вимоги до 1005953,45 гривень.

Згідно пункту 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу України”, (був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднанні державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

У відповідності до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. Закону України № 2181, активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду, що відповідно до п. 1.6 ст. 1 цього ж Закону, є зверненням на активи платника податків в рахунок погашення податкового боргу.

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 2181, джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими що відповідають чинному законодавству.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке б потягло за собою наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, не було встановлено, тому постанову суду першої інстанції від 06 березня 2013 року у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції у даній справі.

Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов