Рішення № 42748373, 17.02.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.02.15р. Справа № 904/622/15

За позовом Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради (м. Нікополь, Дніпропетровської області)

до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська МО України (м.Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором № 2480 на послуги каналізаційні (послуги з водовідведення) за державні кошти від 21.02.2014 у розмірі 56 462 грн. 10 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Буральов І.В. - адвокат (довіреність № б/н від 12.01.2015, посвідчення)

Городнича В.К. - представник (довіреність № 1 від 01.12.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради (далі-позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська МО України (далі-відповідач) заборгованість за договором № 2480 на послуги каналізаційні (послуги з водовідведення) за державні кошти від 21.02.2014 у загальному розмірі 60 954 грн. 55 коп.

Ціна позову на момент звернення із позовною заявою складалася з наступних сум:

- 56 462 грн. 10 коп. - основний борг;

- 2 307 грн. 76 коп. - пеня;

- 1 450 грн. 64 коп. - інфляційні втрати;

- 734 грн. 05 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги були обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 2480 на послуги каналізаційні (послуги з водовідведення) за державні кошти від 21.02.2014 в частині розрахунків за надані в період з 01.01.2014 по 31.12.2014 послуги з водовідведення та наявністю боргу в сумі 56 462 грн. 10 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 4.1. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 2 307 грн. 76 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача втрати від інфляції у сумі 1 450 грн. 64 коп., а також 3% річних у сумі 734 грн. 05 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 17.02.2015.

Представник позивача 17.02.2015 подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив зменшити суму позовних вимог та стягнути з відповідача лише суму основного боргу, а саме: 56 462 грн. 10 коп.

Так у судовому засіданні представники позивача наполягали на задоволенні позову, з урахуванням його уточнення, про стягнення суми основного боргу в сумі 56 462 грн. 10 коп. з підстав, викладених у позовній заяві в цій частині.

Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично зменшено позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, шляхом відмови від позовних вимог в цій частині. При цьому, ціна позову фактично зменшилась.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 56 462 грн. 10 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

При цьому, судом встановлено, що представник позивача - Буравльов І.В., який підписав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до довіреності від 12.02.2015, виданої позивачем, наділений даним правом.

Таким чином, сума позовних вимог з урахуванням зазначеної заяви складає 56 462 грн. 10 коп., що є сумою основного боргу.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, але 17.02.2015 подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що його підприємство є державною установою, призначеною для виконання завдань, пов'язаних із забезпеченням оборони України, та у зв'язку з обмеженим фінансуванням у позивача не було можливості сплатити заборгованість за договором № 2480 на послуги каналізаційні (послуги з водовідведення) за державні кошти від 21.02.2014, зокрема, за надані в період з 01.01.2014 по 31.12.2014 послуги з водовідведення.

Також відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованої пені та штрафних санкцій до 0,00 грн. з посиланням на статтю 233 Господарського кодексу України та частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яке мотивоване тим, що підприємство є бюджетною установою, фінансування проводиться в обмеженому обсязі, а кошти на оплату штрафних санкцій та пені не передбачені кошторисом, крім того, на думку, відповідача, позивач не надав доказів понесення збитків.

Вказане клопотання залишено судом без розгляду, з огляду на те, що 17.02.2015 позивач, користуючись правом на зменшення розміру позовних вимог, передбачених частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача лише суму основного боргу, а вказану заяву прийнято судом.

З приводу нез'явлення представника відповідача у судове засідання суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, в матеріалах справи міститься поштове повідомлення № 4900504064323 (4994523742183), яке свідчить про отримання ухвали суду від 02.02.2015 відповідачем 10.02.2015. Крім того, відповідачем до початку судового засідання поданий відзив на позов, а також клопотання про зменшення пені.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Оскільки неможливість присутності в судовому засіданні представника відповідача документально підтверджена не була, надані позивачем матеріали справи та оригінали документів дозволяють розглянути справу по суті спору, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач комунальних послуг зобов'язаний укласти договір та оплачувати спожиті комунальні послуги.

Відповідно до статті 42 Водного кодексу України водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Згідно з вимогами пунктом 2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008 року, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

Так, 21.02.2014 між Комунальним підприємством "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради (далі-виконавець, позивач) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Дніпропетровська МО України (далі-абонент, відповідач) було укладено договір № 2480 на послуги каналізаційні (послуги з водовідведення) за державні кошти (далі-договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язався надати абоненту послуги каналізаційні (послуги з водовідведення) (код 37.00.1), а абонент зобов'язався розрахуватися за вищевказані послуги каналізаційні на умовах, які визначені договором, Законом України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875-IV 24.06.2004, Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі-Правила № 190), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Держбуду України від 19.02.2002 № 37 (далі-Правила № 37), Правилами приймання та скиду стічних вод підприємств до комунальної системи каналізації м. Нікополя, затверджених Рішенням № 124 виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 22.02.2012. Обсяги закупівлі послуг каналізаційних можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків. Місце поставки послуг каналізаційних - за адресою споживання (пункт 1. договору).

Так, сума договору на 2014 рік складає 241 771 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 40 295 грн. 17 коп.

Згідно пункту 5.1. договору договір набирає чинності з 01.01.2014 і діє до 31.12.2014. В частині фінансових зобов'язань - даний договір діє до повного його виконання.

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

У пункті 1.2 Правил № 190 надані визначення, зокрема, наступних термінів: виробник послуг централізованого водопостачання та водовідведення - суб'єкт господарювання, що виробляє або створює послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - виробник); вузол обліку - комплект засобів вимірювальної техніки, занесених до Державного реєстру вимірювальної техніки, що призначені для вимірювання і реєстрації результатів вимірювання та обладнання для влаштування вузла відповідно до вимог нормативних документів; замовник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення - споживач або суб'єкт господарювання, який має намір здійснити будівництво (реконструкцію) об'єкта архітектури з наступним його приєднанням до систем централізованого питного водопостачання та водовідведення; межа балансової належності - лінія розподілу елементів систем водопостачання та водовідведення і споруд на них між власниками або користувачами.

Згідно статті 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

Пунктами 3.1, 5.2 Правил № 190 передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Так, у пункті 3.2. договору сторони погодили, що кількість стічних вод скинутих абонентом визначається за показниками контрольно-вимірювальних приладів, що встановлені на колекторі стічних вод абонента та які знімаються представниками виконавця і абонента щомісяця.

Відповідно до пункту 3.1. ціна за послуги каналізаційні складає 4,56 грн./м.куб. з ПДВ.

Пунктом 1.4 Правил користування № 190 визначено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з пунктом 1.2 Правил приймання № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як визначено пунктом 1.4 Правил приймання № 37, абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до пункту 2.4 вказаних Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Згідно пункту 3.7 Правил № 190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

У розділі 2 договору сторони погодили взаємні права та обов'язки.

Так, зокрема, абонент зобов'язаний сплачувати вартість наданих послуг каналізаційних за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг каналізаційних абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до договору. Про зміну тарифу виконавець не пізніше 30 днів повідомляє про це абонента.

При цьому, у пункті 2.3. сторони погодили, що абонент в кінці кожного кварталу направляє до виконавця свого повноважного представника (за довіреністю) з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг каналізаційних з приймання, транспортування та очищення стоків за останні три місяці для проведення звірок розрахунків з виконавцем та підписання відповідного акту звірення.

Згідно з пункту 3.9. Правил № 190 рахунки за воду і за скидання стічних вод до мережі водовідведення виписуються виробником споживачам.

На виконання своїх договірних зобов'язань позивачем у період з 01.01.2014 по 31.12.2014 були надані послуги з водовідведення на загальну суму 298 233 грн. 10 коп., що підтверджується актами (а.с.34-54). У зв'язку з чим позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки на оплату:

- № 2382/1 за січень-лютий 2014 на суму 40 041 грн. 70 коп.;

- № 3582 від 31.03.2014 за березень 2014 на суму 19 042 грн. 61 коп.;

- № 4772 від 30.04.2014 за квітень 2014 на суму 20 957 грн. 70 коп.;

- № 6056 від 30.05.2014 за травень 2014 на суму 26 495 грн. 07 коп.;

- № 7300 від 27.06.2014 за червень 2014 на суму 119 801 грн. 64 коп.;

- № 8551 від 31.07.2014 за липень 2014 на суму 29 095 грн. 24 коп.;

- № 9808 від 29.08.2014 за серпень 2014 на суму 27 827 грн. 09 коп.;

- № 11033 від 30.09.2014 за вересень 2014 на суму 21 027 грн. 63 коп.;

- № 12263 від 31.10.2014 за жовтень 2014 на суму 29 460 грн. 91 коп.;

- № 13514 від 28.11.2014 за листопад 2014 на суму 30 132 грн. 75 коп.;

- № 14707 від 29.12.2014 за грудень 2014 на суму 34 350 грн. 76 коп.

Відповідно до пункту 3.6. договору абонент розраховується за надані послуги каналізаційні у порядку, встановленому чинним законодавством у триденний термін з дня представлення виконавцем платіжних документів абоненту. Виконавець інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно абоненту.

На виконання вказаних зобов'язань, позивачем були надані відповідачу вищевказані рахунки, вручення яких підтверджується маршрутними листами про вручення кожного із перелічених рахунків відповідачу під розпис (а.с.55-64).

На порушення умов, визначених у пункті 3.6. договору, відповідач у визначений в ньому термін рахунки не сплачував та систематично порушував свої зобов'язання за договором. Так, надані в спірний період послуги каналізаційні відповідач оплатив частково, в сумі 241 771 грн. 00 коп., наступним чином:

- 26.05.2014 - в сумі 20 957 грн. 70 коп.;

- 27.05.2014 - в сумі 40 041 грн. 70 коп.;

- 27.05.2014 - в сумі 19 042 грн. 61 коп.;

- 24.06.2014 - в сумі 26 495 грн. 07 коп.;

- 08.08.2014 - в сумі 19 801 грн. 64 коп.;

- 20.08.2014 - в сумі 29 095 грн. 24 коп.;

- 30.09.2014 - в сумі 27 827 грн. 09 коп.;

- 20.10.2014 - в сумі 21 027 грн. 63 коп.;

- 30.12.2014 - в сумі 37 482 грн. 32 коп.

Враховуючи викладене, відповідач свої зобов'язання за договором у повному обсязі не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем зі сплати наданих послуг за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на суму 56 462 грн. 10 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача, з урахуванням їх уточнення 17.02.2015, підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить також з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, відповідно до умов договору відповідач зобов'язався оплачувати вказані послуги у триденний термін з дня представлення виконавцем платіжних документів абоненту.

При цьому, як встановлено судом, на виконання умов договору № 2480 на послуги каналізаційні (послуги з водовідведення) за державні кошти від 21.02.2014 позивачем у період з січня 2014 по грудень 2014 були надані послуги на загальну суму 56 462 грн. 10 коп., відповідач в свою чергу прийняв надані послуги, але не виконав належним чином свої зобов'язання щодо оплати комунальних послуг за вказаний період, чим порушив умови договору, норми чинного законодавства, та у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 56 462 грн. 10 коп.

При цьому, у відповідності до частин 1, 4 та 5 статті 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акту-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у спірному періоді відповідач не звертався до позивача із вимогою зафіксувати порушення виконавцем умов спірного договору шляхом виклику представника виконавця для складання та підписання акту-претензії споживача. Доказів звернення споживача до суду для доведення факту ненадання йому житлово-комунальних послуг за умовами спірного договору відповідачем в матеріали справи не надано.

Викладене підтверджує, що позивачем зобов'язання виконувались у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства та надані послуги приймалися відповідачем без зауважень.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за можливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

На момент розгляду справи заборгованість відповідача складає 56 462 грн. 10 коп., докази погашення якої в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

При цьому, суд зауважує, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, судом була прийнята вказана заява до розгляду та врахована під час вирішення спору по суті.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" станом на 01.01.2015 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1827,00 грн.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73080,00 грн.).

Ціна позову станом на момент звернення із позовною заявою до суду становила 60 954 грн. 55 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 1 827 грн. 00 коп. (1,5 розміру мінімальної заробітної плати). При цьому, після зменшення розміру позовних вимог позивачем ціна позову стала складати 56 462 грн. 10 коп., а отже сума судового збору за подання такого позову мала б складати також 1 827 грн. 00 коп. (1,5 розміру мінімальної заробітної плати).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, у суду відсутні підстави для пропорційного зменшення суми судового збору з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, оскільки при зверненні із позовною заявою позивачем і так було сплачено мінімальний розмір судового збору.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 827 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 22, 33, 34, 43, 49, 55, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська (49005, м.Дніпропетровськ, вул. Феодосіївська, 13, ідентифікаційний код 08004581) на користь Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради (53219, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Карла Маркса, 180; ідентифікаційний код 03341339) - 56 462 грн. 10 коп. основного боргу, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко