Ухвала суду № 42748011, 11.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 року Справа № 876/3525/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Дяковича В.П., Іщук Л.П.,

з участю секретаря судових засідань Корнієнко О.А.,

представника відповідача Токара В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року у справі за позовом дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

У січні 2014 року дочірнє підприємство «Івано-Франківський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - ДП «Івано-Франківський облавтодор») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - ДПІ) від 09.01.2013 року № 0000012206, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 134474,00 грн., з яких за основним платежем 89649,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 44825,00 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року у справі № 809/393/14 позов було задоволено.

У поданій апеляційній скарзі ДПІ просить скасувати вказану постанову суду та прийняти нову про відмову у задоволенні позовних вимог ДП «Івано-Франківський облавтодор». Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що перевіркою не встановлено факт отримання товарів (послуг) постачальником ТОВ «Бюро Ейнштейн» від контрагентів-продавців, у зв'язку з відсутністю (ненаданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших документів.

Також перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Крім того, зазначає апелянт, згідно даних автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено заниження податкових зобов'язань ТОВ «Бюро Ейнштейн» та завищення податкового кредиту з ПДВ по операціях з ДП «Івано-Франківський облавтодор» за липень 2012 року в сумі 89649,00 грн.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Задовольняючи позов ДП «Івано-Франківський облавтодор», суд першої інстанції виходив із безпідставності твердження податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ з огляду на висновки, зроблені ДПІ у Печерському районі м. Києва про фіктивність господарської діяльності контрагента позивача.

При цьому суд зазначає, що на підтвердження товарності операцій представником позивача надано накладну на транспортування залізницею від 09.07.2012 року № 44064798, із змісту якої слідує, що відправником є ТОВ «Спецтранссервіс» (м. Київ), отримувачем - філія «Івано-Франківська ДЕУ» дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор». Відправка цистерни здійснена з станції «Купянск-Сортувальний» Південної залізниці, а станція призначення - «Ямниця» Львівської залізниці.

Із змісту довідки відокремленого підрозділу «Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» вагон (цистерна) за накладну на транспортування залізницею від 09.07.2012 року №44064798 прибув на станцію «Ямниця» в адресу одержувача філії «Івано-Франківська ДЕУ» дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор». Даний вагон (цистерна) поданий на під'їздну колію 13.07.2012 року для зливу бітуму і забраний одержувачем із даної колії 20.07.2012 року о 22:00 годині.

У судовому засіданні представник позивача також представив оригінал листа №02/1 від 25.02.2014 року за підписом директора ТОВ «Бюро Ейнштейн» Безкоровайного М.В. про те, що в межах договірних відносин із позивачем між ТОВ «Бюро Ейнштейн» та ТОВ «Спецтранссервіс» 09.06.2011 року був укладений договір поставки нафтопродуктів №09/06, згідно з яким ТОВ «Спецтранссервіс» виконував поставку бітуму нафтового дорожнього марки БНД 60/90 (90/130). На виконання такого правочину між зазначеними суб'єктами господарювання був укладений догорів на транспортно-експедиційне обслуговування №01/08 від 01.08.2012 року, згідно з яким ТОВ «Спецтранссервіс» виконувало транспортування бітуму безпосередньо до станції призначення, в тому числі і до станції «Ямниця» Львівської залізниці.

Таким чином суд прийшов до висновку, що аргументи, якими відповідач доводить відсутність реального виконання господарських операцій, та й сам висновок про нікчемність правочинів, є безпідставними і не доводять правомірності збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, апеляційний суд виходить із таких міркувань.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Івано-Франківський облавтодор» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Бюро Ейнштейн» у липні 2012 року, за результатами якої складено акт від 21.12.2012 року № 13898/22-6/3/790574. На підставі висновків, зроблених у вказаному акті перевірки, ДПІ було винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення від 09.01.2013 року № 0000012206.

На переконання апеляційного суду, суть даного адміністративного спору зводиться до обґрунтованості доводів податкового органу про нереальність (безтоварність) господарських операцій ДП «Івано-Франківський облавтодор» з ТОВ «Бюро Ейнштейн», а отже безпідставність відображення їх наслідків у податковому обліку позивача.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами та вимоги до таких документів передбачено приписами п.1.2 ст. 1, п.2.1, 2.4, 2.15, 2.16 ст. 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.3.2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Приписами пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно із п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Положеннями п. 198.6. ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 12.06.2012 року між ДП «Івано-Франківський облавтодор» та ТОВ «Бюро Ейнштейн» було укладено договір про закупівлю товарів № 3/12. За умовами вказаного договору ТОВ «Бюро Ейнштейн» (постачальник) зобов'язується передати у власність покупцю в особі ДП «Івано-Франківський облавтодор» товар - 23.20.3 Продукти нафтоперероблення інші - бітум БНД 60/90 (а.с. 34-39).

На виконання умов вказаного договору позивачем надано видаткову накладну № РН-0000075 від 17.07.2012 року на загальну суму 435332,50 грн. та податкову накладну від 17.07.2012 року № 5.

Транспортування бітуму здійснено залізничним транспортом. На підтвердження товарності операцій представником позивача надано накладну на транспортування залізницею від 09.07.2012 року № 44064798, із змісту якої слідує, що відправником є ТОВ «Спецтранссервіс» (м. Київ), отримувачем - філія «Івано-Франківська ДЕУ» дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор». Відправка цистерни здійснена з станції «Купянск-Сортувальний» Південної залізниці, а станція призначення - «Ямниця» Львівської залізниці.

Відповідно до наданого позивачем листа №02/1 від 25.02.2014 року за підписом директора ТОВ «Бюро Ейнштейн» Безкоровайного М.В. в межах договірних відносин із позивачем між ТОВ «Бюро Ейнштейн» та ТОВ «Спецтранссервіс» 09.06.2011 року був укладений договір поставки нафтопродуктів №09/06, згідно з яким ТОВ «Спецтранссервіс» виконував поставку бітуму нафтового дорожнього марки БНД 60/90 (90/130). На виконання такого правочину між зазначеними суб'єктами господарювання був укладений догорів на транспортно-експедиційне обслуговування №01/08 від 01.08.2012 року, згідно з яким ТОВ «Спецтранссервіс» виконувало транспортування бітуму безпосередньо до станції призначення, в тому числі і до станції «Ямниця» Львівської залізниці.

Розрахунок за отриманий товар позивачем було проведено повний розрахунок у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням від 06.08.2012 року № 3042.

Податковим органом не заперечується сам факт отримання позивачем бітуму нафтового дорожнього марки БНД 60/90 (90/130) з подальшим використанням його у своїй господарській діяльності.

При цьому, на переконання суду апеляційної інстанції, результати зустрічної перевірки контрагента позивача, який на той час виявилися відсутніми за місцем реєстрації, за результатами його податкової звітності та автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України не можуть бути безумовними свідченнями правомірності оспорюваних висновків податкового органу.

Чинне законодавство України не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту.

Покликання податкового органу на відсутність посадових осіб контрагентів позивача за юридичною адресою, відсутність складських приміщень, засобів та устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності не обмежує можливість укладати угоди найму та оренди, залучати до господарської діяльності активи та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання. Сам факт відсутності посадових осіб за юридичною адресою не є безумовною підставою для висновку про те, що суб'єкт господарювання не веде господарської діяльності, а укладені ним угоди є безтоварними.

Відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним правочину, укладеного між ДП «Івано-Франківський облавтодор» та ТОВ «Бюро Ейнштейн», та не довів того, що правочин було вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ і витрат та отримання бюджетного відшкодування.

При цьому відповідно до п.п. 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів. Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007р. Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що припускаючи, що певні товари були придбані в необлікованому порядку, відповідач не вказав якими саме суб'єктами господарювання здійснено таке постачання товарів, якими ідентичними по кількості, сумі і характеристиці бухгалтерськими документами із іншими постачальниками і контрагентами сформовано податковий облік позивача на спірну суму податкового кредиту з ПДВ.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року у справі № 809/393/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.П.Дякович

Л.П.Іщук

Ухвала у повному обсязі складена 13 лютого 2015 року.