Ухвала суду № 42747979, 09.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2015 р. Справа № 876/4332/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Сапіги В.П.,

суддів: Обрізка І.М., Левицької Н.Г.,

за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.03.2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельний комплекс" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.02.2014 року №0000932202,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельний комплекс" звернулося в суд з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.02.2014 року №0000932202.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що 19.04.2013 року постачальником - ТОВ "Карат Мотор" видано податкову накладну № 123 від 23.04.2013 року на суму 23937,25 грн. Дана податкова накладна включена позивачем у листопаді 2013 року до податкового кредиту. Оскільки, станом на грудень 2013 року ТОВ "Карат Мотор" не зареєстрував видану накладну №123 від 23.04.2013 року, то позивач подав скаргу на ТОВ "Карат Мотор". Крім того зазначає, що відповідачем була проведена камеральна перевірка вже по закінченню передбаченого п. 200.10 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) граничного строку на проведення перевірки.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.03.2014 року позов задоволено повністю, оскільки суд погодився з доводами позивача.

Державна податкова інспекція у м. Ужгороді головного управління Міндоходів у Закарпатській області подала апеляційну скаргу за якою просить скасувати постанову суду та винести нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням заперечень на позовні вимоги, зокрема зазначає, що за результатами камеральної перевірки ТОВ "Проектно-будівельний комплекс" прийнято податкове повідомлення-рішення. Камеральною перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 201.10, 201.6 ст. 201 ПК України, п.п. 198.2, 198.6 ст. 198 розділу V ПК України від 02.12.2010 року №2755-VI, а саме позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 23937 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, з наступних мотивів.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

За результатами камеральної перевірки даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість за листопад 2013 року складено акт за №188/07-01-22-02/33064092 від 20.01.2014 року, в якому зафіксовано, що при перевірці поданої звітності та документи, надані позивачем на підтвердження взаємовідносин з ТОВ "Карат Мотор", відповідачем було встановлено, що позивачем не враховано вимоги п.п. 201.10, 201.6 ст. 201 ПК України, п.п. 198.2, 198.6 ст. 198 розділу V ПК України, в результаті чого камеральною перевіркою зменшено податковий кредит позивача та відповідно зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду.

На підставі Акту камеральної перевірки за №188/07-01-22-02/33064092 від 20.01.2014 року податковим органом 12.02.2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення за №0000932202, у відповідності до якого зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 23937 грн.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивачем 16.04.2013 року було придбано від ТОВ "Карат Мотор" автомобіль вартістю 345000 грн. У відповідності до платіжного дорученням від 16.04.2013 року оплачено вказану вартість автомобіля, в тому числі податку на додану вартість в сумі 57500 грн.

Отже, щодо поставки автомобіля 19.04.2013 року між позивачем (одержувачем) та ТОВ "Карат Мотор" (постачальником) було оформлено видаткову накладну №КМ-0000068 від 19.04.2013 року, а ТОВ "Карат Мотор" (постачальником) було видано податкову накладну №123 від 23.04.2013 року на суму 23937,25 грн.

Позивачем було подано до відповідача податкову декларацію від 17.12.2013 року з податку на додану вартість за 2013 рік, у відповідності до якої ним було включено податкову накладну за №123 від 23.04.2013 року до складу податкового кредиту та заяву від 17.12.2013 року про відмову ТОВ "Карат Мотор" надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та (або) порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних).

Відповідач наголошує, що сума податку на додану вартість, вказана у податковій накладній, яка виписана з порушенням порядку її заповнення та (або) порядку реєстрації в Єдиному реєстрі, може бути відображена у складі податкового кредиту платника податку - покупні товарів (послуг) у звітному періоді виписки такої податкової накладної лише при умові заяви із скаргою на постачальника. Проте, твердження сторони відповідача про те, що позивач мав право додати заяву із скаргою на ТОВ "Карат Мотор" виключно до податкової декларації за звітний податковий період, у якому складено таку податкову накладну, як вірно зазначив суд першої інстанції, спростовується таким.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як визначено правилами п. 201. 4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У відповідності до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів (послуг) платник податку - продавець товарів (послуг) зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Також, згідно абз. 9 п. 201.10 ст. 201 ПК України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів (послуг) податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та (або) порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

При тому, як встановлено в судовому засіданні, станом на грудень 2013 року ТОВ "Карат мотор" не зареєстрував видану позивачеві податкову накладну №123 від 23.04.2013 року на суму 23937,25 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до абз. 11 п. 201.1 ст. 201 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин згідно із Законом України від 24 жовтня 2013 року №657-VII) у разі відмови продавця товарів (послуг) надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів (послуг).

Аналізуючи наведені правові положення, нормами ПК України не конкретизовано звітний податковий період в якому покупець має право додати до податкової декларації скаргу на постачальників.

Пунктом 21 розділу ІІІ "Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року №1492, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 року за №1490/20228, встановлено, що у разі відмови постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) до декларації додаються заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) за формою згідно з (Д8) (додаток 8) та копії документів, передбачених пунктом 201.10 статті 201 розділу V ПК України.

Як встановлено абз. 3 п. 198.6 ст. 198 ПК України: у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної, із чого вбачається, що позивачеві надається право включати податкову накладну за №123 від 23.04.2013 року до складу податкового кредиту протягом 365 календарних днів, а саме: до 23.04.2014 року.

Таким чином, у відповідності до абз. 11 п. 201.1 ст. 201 ПК України позивачем було подано до відповідача заяву від 17.12.2013 року про відмову ТОВ "Карат Мотор" надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та (або) порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) та податкову декларацію від 17.12.2013 року з податку на додану вартість за 2013 рік, у відповідності до якої позивач включив податкову накладну за №123 від 23.04.2013 року до складу податкового кредиту.

За правилами п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таким чином, на підставі заяви від 17.12.2013 року про відмову ТОВ "Карат Мотор" надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та (або) порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних), позивачем податкову накладну №123 від 23.04.2013 року було включено до податкового кредиту в межах вказаного строку, тобто протягом 365 календарних днів - у листопаді 2013 року, що відображено у податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2013 року.

Крім того, згідно п. 200.10 ст. 200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

У відповідності до п.203.1 ст.203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Відтак, граничний строк подання декларації з податку на додану вартість за листопад 2013 року - до 20 грудня 2013 року.

Відповідно до п. 200.10 ст. 200 ПК України з врахуванням наведених обставин граничний строк проведення відповідачем камеральної перевірки заявлених позивачем даних у податковій декларації за 2013 рік - до 19 січня 2014 року, однак, в порушення вимог цих вимог відповідачем камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість було проведено 20 січня 2014 року, тобто, по закінченню граничного строку на проведення камеральної перевірки.

Колегія суддів не погоджується з позицією відповідача, що проведення камеральної перевірки проводилось в порядку ст. 76 ПК України та цю обставину до уваги не приймає.

Крім того, на підтвердження правомірності проведення камеральної перевірки 20 січня 2014 року, а не 19 січня 2014 року, відповідач помилково посилався на абз. 2 п. 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.02.2000 року №02-5/35, у відповідності до якого, якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством, з врахуванням того, що дію абз. 2 п. 2 вищезазначеного Роз'яснення тимчасово зупинено згідно з рекомендацією президії Вищого господарського суду України від 16.08.2002 року № 04-5/934а, наслідком чого на час проведення відповідачем камеральної перевірки дана норма не діяла.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в спосіб, визначений ст.162 КАС України, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, та не довів правомірність прийнятих рішень.

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову - без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді головного управління Міндоходів у Закарпатській області без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.03.2014 року у справі № 807/601/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя : В.П. Сапіга

Судді: І.М. Обрізко

Н.Г. Левицька

Повний текст виготовлено 10.02.2015р.