Постанова № 42747501, 29.01.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 січня 2015 р. № 820/19541/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Сальніковій Г.А.,

за участю представників сторін: позивач - Нестерова М.Б., відповідач - Гаркуша О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Українсько-американського спільного підприємсва у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 20.11.2014 року № 0003982201.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом - ТОВ "Сідрейл " не спрямовані на реальне настання правових наслідків та є нікчемними. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач проти позову заперечував, пославшись на те, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагента позивача. Так, відповідно до інформації, отриманої від ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова (акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сідрейл» з питань взаємовідносин з ТОВ «СЕМИКС» від 11.07.2014року № 1896/26-55/22-01/38450144) встановлена неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій Українсько-американське спільне підприємство у формі ТОВ "КАІС" із контрагентом ТОВ «Сідрейл», через наявність помилок при заповненні первинної документації, що в свою чергу призвело до встановлення нікчемності договірних відносин та позбавлення права УАСП ТОВ «КАІС» на формування податкового кредиту по взаємовідносинам з вищезазначеним контрагентом.

У судовому засіданні 29.01.2015року представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено зі змісту пояснень податкового органу, на підставі наказу від 15.10.2014р. № 2069, виданого ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, фахівцями відповідача на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.1, п.78.1, ст.78, п.79.1, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України 27.10.2014року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка УАСП ТОВ «КАІС», за результатами якої був складений акт від 03.11.2014 р. №4501/20-30-22-01/20023279.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем пп. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п.201.4, ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством суми, що підлягає відшкодуванню на рахунок банку на загальну суму 573500грн.

Позивач, не погоджуючись із такими висновками податкового органу, 17.11.2014 року за вих. № 493 надав свої заперечення на акт перевірки від 03.11.2014 р. №4501/20-30-22-01/20023279.

19.11.2014 року ДПІ у Дзержинському районі надала відповідь на вищезазначені заперечення за вих. № 18618/20-30-22-01, відповідно до змісту якої контролюючий орган залишив без змін висновки акту перевірки від 03.11.2014 р. №4501/20-30-22-01/20023279, як такого, що відповідають вимогам чинного законодавства.

На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем 20.11.2014 р. було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003982201.

Позивач, не погодившись із прийнятими податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно приписів п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ УАСП ТОВ «КАІС» пройшло передбачену законодавством процедуру державної реєстрації (зареєстровано 17.11.1993року Управлінням державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), набуло правового статусу юридичної особи, включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 20023279, знаходиться на обліку як платник податків (зборів) у ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по взаємовідносинам із вищезазначеними контрагентами, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "СИДРЕЙЛ" (Виконацець) та УАСП ТОВ «КАІС» (Замовник) 16.12.2013року був укладений договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 16/12/2013-СИ, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати замовнику транспортно-експедиційні послуги, які пов'язані з навантаженням, сертифікацією, митним оформленням і відправкою зернових і олійних культур, а також продуктів їх переробки (надалі-вантаж), зі всіх дирекцій залізничних доріг «Укрзалізниці» за реквізитами останнього.

Відповідно до статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст.1 Закону "Про транспортно-експедиторську діяльність" № 1955-IV від 01.07.2004 року, експедитором (транспортним експедитором) є суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Ст. 9 Закону України № 1955-IV встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспортного експедирування повинні відповідати вимогам законодавства про зовнішньоекономічну діяльність. Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.

У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.

П. 2.2.1 договору № 16/12/2013-СИ від 16.12.2013року передабчено, що в обов'язки замовника входить не пізніше, ніж за 5 діб до початку відвантаження, направити виконавцю письмову заяву із зазначенням: найменування вантажу, який перевозиться, найменуванням елеватора та станції відвантаження, запланованих об'ємів перевезення, термінів початку та закінчення навантаження, найменування станції призначення та отримувача вантажу, а також інструкцію по заповненн. Залізничних накладних та перелік супровідних документів (ветеринарне свідоцтво, карантинний сертифікат, сертифікат якості ДХІ).

Водночас, відповідно до п.2.1.25 договору, виконавець зобов'язаний після закінчення відвантаження передати замовнику оригінали наступних документів: оригінали рахунків-фактур, податкові накладні, відповідно до проведених виплат, акти виконаних робіт, відповідно до фактично виконаних робіт, 4-ри екземпляри залізничних накладних -квитанції про прийом вантажу (копія, належним чином завірена виконавцем), сертифікати ДХІ та/або видані елеватором якості, ветеринарні свідоцтва, карантинні сертифікати (копії, належним чином завірені виконавцем).

Також, між підприємствами було укладено ряд додаткових угод № 1-12 від 16.12.2013року, № 13-14 від 24.12.2013року, №15 від 25.12.2013року, № 16 від 03.01.2014року, № 17-22 від 08.01.2014року, № 23-24 від 14.01.2013року, № 25- 40 від 15.01.2014 року, № 41-46 від 23.01.2014року, № 47 від 07.02.2014року які є невід'ємною частиною основного договору № 16/12/2013-СИ (т. 4 а.с. 90- 137).

Відповідно до приписів ст. 9 Закону України № 1955-IV, перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Представник позивача, на підтвердження реальності виконання вищезазначених умов договору № 16/12/2013-СИ від 16.12.2013року, надав копії відповідних заявок про організацію відправки вантажів (т. 4 а.с. 138-164), рахунків-фактур (т.3 а.с. 210-211, 214, 217-218, 223, 226, 229, 233, 236, 239, 242, 245, 248, т. 4 а.с. 1, 4, 7,10, 13, 16, 19), залізничних накладних на відправлення ТМЦ та відомостями вагонів (т.2 а.с. 16-151, т. 3 а.с. 81-205), вантажних митних декларацій форми МД-2 (т. 3 а.с. 206-209, 212, -213, 215-216, 219- 222, 224-225, 227-228, 230-231, 234-235, 237-238, 240-241, 243-244, 246-247, 249-250, т. 4 а.с. 2-3, 5-6, 8-9, 11-12, 14-15, 17-18), карантинних сертифікатів, сертифікатів якості та ветеринарних свідоцтв (т.2 а.с. 152- 250, т. 3 а.с. 1-80, т. 5 а.с. 1-250, т.6 а.с. 1-250, т.7 а.с. 1-85, т. 8 а.с. 1-67), податкових накладних (т.1 а.с. 86-97), актів виконаних робіт (т.1 а.с. 98-99, 107, 109, 111, 113, 115, 117, 119, 121, 123, 125,127, 129, 135, 137, 139), додатків до основного договору № 16/12/2013-СИ від 16.12.2013року на підтвердження нарахування орендної плати за використання вагонів власного парку (т.1 а.с. 100-106, 108, 110, 112, 114, 116, 118, 120, 122, 124, 126, 128, 136, 138, 140).

Факт наявності відповідних приміщень для ТМЦ підтверджується наданими позивачем договорами складського зберігання з відповідними переліками та вартостями послуг складів (т.7 а.с. 86-155), зокрема: № 46 від 22.11.2013року, № 1-5/83 від 05.11.2013року, № 23 від 06.11.2013року (з доповненнями № 1від 09.12.2013року та №2 від 16.04.2014року), № 69 від 05.12.2013року, № 36 від 01.1110.222013року (з додатком № 1), № 73 від 23.12.2013року, № 2 від 22.018.2013року ( додатками № 1 від 18.10.2013року, № 2 від 23.10.2013року та від 15.11.2013року, № 3 від 04.11.2013року та № 4 від 31.12.2013року), № 30 від 03.07.2013року, № 19-С3 від 10.07.2013року ( з додатком № 3 від 08.08.2013року, № 4 від 20.09.2013року, № 6 від 15.11.2013року, № 1 від 15.07.2013року, № 2 від 29.07.2013року).

Відповідно до приписів ст. 9 Закону України № 1955-IV, платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Згідно п. 4.1 договору, вартість послуг виконавця встановлюється в додатках до договору, які є невід`ємною частиною договору і включає у себе обгрунтовані комплексі ставки на перевезення 1 вагона/тонни по кожній партії товару.

Відповідно до приписів п. 4.2 договору, оплата замовником проводиться на розрахунковий рахунок виконавця згідно виставленому рахунку.

Розрахунки між сторонами проводяться в національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця по кожній додатковій угоді окремо (п. 4.6 договору)

Як вбачається з матеріалів справи та не ставилось під сумнів податковим органом під час перевірки, розрахунки між сторонами проводились в безготівковій формі на підставі виставлених ТОВ «СІДРЕЙЛ» рахунків на оплату (т.1 а.с. 206-227), що підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями (т.1. а.с. 191-201).

Необхідність укладення договору від 16.12.2013року № 16/12/2013-СИ зумовлена господарською діяльністю УАСП ТОВ «КАІС», у т.ч. виконання умов контактів № КА_МП-01К від 19.11.2013року, № РС 215261 від 31.12.2013року, PSA 103-FC від 28.11.2013року, P 109467 від 05.12.2013року, № Р 109387 від 25.11.2013року, № 518620 від 22.11.2013року, № 75ХСО57 від 19.12.2013року, № 75ХС009 від 13.12.20113року, № 24с2013 від 06.12.2013року, № 13с2014 від 11.02.2014року, № 6с2014 від 22.01.2014року (т. 4 а.с. 20-87).

Доказів того, що отриманий від контрагента ТОВ «СІДРЕЙЛ» товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Посилання відповідача на не надання підприємством під час перевірки податковому органу документів, є недоцільним, оскільки таке право, а не обов'язок, виникає у платника податку, коли посадова особа контролючого органу, яка здійснює перевірку відмовляється від врахування документів, наданих платником податків.

Також суд зазначає, що форма та зміст документів первинної бухгалтерської звітності, наданих суду на підтвердження виконання договорів поставки, відповідають вимогам закону і свідчать про реальність операцій проведених договірними сторонами. Зокрема, податкові накладні, що в силу приписів податкового закону є підставою для формування податкового кредиту, не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності.

Окрім того, суд вважає за потрібне зауважити, що серед залучених до матеріалів справи документів відсутній додаток № 3 до акту перевірки, в якому має бути узагальнений перелік документів, які були використані при проведенні перевірки. Таким чином висновки контролюючого органу про відсутність факту передачі товару від продавця до покупця, у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують факт транспортування ТМЦ, зроблені на припущеннях без дослідження необхідних доказів

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення УАСП ТОВ «КАІС», витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 ПК України).

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

За результатами системного аналізу вказаних правових норм, суд приходить до висновку про те, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий ними товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З положень ч.1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, усі суми податкового кредиту у спірних правовідносинах підтверджені відповідними податковими накладними, а також належним чином складеними первинними документами.

Таким чином, суд критично ставиться до твердження податкового органу про порушення суб'єктом господарювання пп.201.1 та пп. 201.4 ст.201, з огляду на те, що вказана обставина сама по собі не призводить до неможливості ідентифікації факту та змісту господарської операції, за умови належного заповнення інших реквізитів податкової накладної не тягне за собою втрати нею статусу належного податкового документа. Відповідна правова позиція викладена в ухвалі ВАС України від 22.10.2013 року у справі № 2а-14640/12/2670.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ «СІДРЕЙЛ» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Також суд вважає за потрібне зазначити, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах акту складеного ДПІ за наслідками перевірки діяльності контрагента позивача.

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним

Також, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

З приводу надання ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, в обґрунтування своєї правової позиції, податкового повідомлення - рішення № 0000382201 від 15.08.2013року, яким до УАСП ТОВ «КАІС» застосовано штрафні санкції у розмірі 223999, 50грн., суд зазначає наступне.

Постановою Харківського адміністративного суду від 27.02.2014 року по справі № 820/1091/14, залишеною без змін Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014року, адміністративний позов Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Зерноград" про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено у повному обсязі та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 15.08.2013 року №0000382201, № 0000372201.

Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

Згідно ст.255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що оскільки судовими рішеннями, які набрали законну силу, було скасовано податкове повідомлення - рішення від 15.08.2013 року №0000382201, то в ДПІ у Дзержинському районі були відсутні правові підстави для встановлення факту порушення УАСП ТОВ «КАІС» норм ПК України під час проведення господарської діяльності, на підставі вищезазначеного податкового повідомлення - рішення.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом ТОВ "СІДРЕЙЛ" і правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Отже, проаналізувавши вищевикладене, приймаючи до уваги те, що судовим розглядом встановлений факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то поданий позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0003982201 від 20.11.2014року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" (61022, м. Харків, вул. Іванівська, буд. 1, код ЄДРПОУ 20023279) судовий збір в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 31.01.2015року.

Суддя Горшкова О.О.