Постанова № 42746970, 16.02.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2015 р. Справа № 924/1689/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Романчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Агрофірма "Авіс" на рішення господарського суду Хмельницької області від 22.12.2014 р. у справі № 924/1689/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ветфактор"

до публічного акціонерного товариства Агрофірма "Авіс"

про стягнення 27599,90 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - Коцюбура С.В.,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ветфактор" звернулось до місцевого господарського суду із позовом до публічного акціонерного товариства Агрофірма "Авіс" про стягнення 27599,90 грн.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 22.12.2014 року (суддя Музика М.В.) вказаний позов задоволено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що в період 2012 - 2013рр. позивачем були надані, а відповідачем прийняті послуги, відповідно до підписаних сторонами актів наданих послуг. Крім того, суд встановив, що 27.07.2012 року ТОВ "Ветфактор" поставило відповідачу ветеринарні препарати, що підтверджується видатковою накладною №4803 на суму 37443,60 грн., рахунком про оплату №5574 від 24.07.2012 року, довіреністю №277 від 26.07.2012 року. Враховуючи приписи ст.ст. 173, 174, 175, 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 610, 639, 655, 692 ЦК України та те, що за надані послуги та отриманий товар відповідач розрахувався частково, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. Апелянт посилається на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, а також на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт звертає увагу апеляційного суду, що рахунок на оплату №5574 від 24.07.2012 року містить посилання на договір №187/01 від 15.09.2011 року, який позивачем надано не було. Вважає, що за відсутності вказаного договору, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність між сторонами договірних зобов'язань. Крім того, посилається на те, що акти наданих послуг не відповідають ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки в них відсутні відомості щодо особи, яка була замовником послуг.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду Хмельницької області від 22.12.2014 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві вказує на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги відзиву на апеляційну скаргу.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням представника у щорічній основній відпустці.

Колегія суддів з приводу заявленого клопотання вважає за необхідне зазначити, що ст.22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням того, що чинним законодавством не обмеженого коло осіб, які можуть бути представником сторони в господарському процесі, судова колегія визнала за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з договорів та інших правочинів.

Частиною 4 ст. 203 ЦК України встановлено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно із ч. 1 ст. 202, ч.1 ст.205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Приписами ч.1 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з травня 2012 року по лютий 2013 року ТОВ "Ветфактор" були надані, а ПАТ Агрофірмою "Авіс" прийняті послуги на загальну сум 18834,98 грн., що підтверджується рахунками-договорами на оплату №3498 від 10.05.2012 року, №3497 від 10.05.2012 року, №5020 від 04.06.2012 року, №7167 від 18.09.2012 року, №8334 від 02.11.2012 року, №8352 від 02.11.2012 року, №9197 від 07.12.2012 року, №546 від 11.01.2012 року, №547 від 14.02.2012 року та актами наданих послуг №3040 від 15.05.2012 року на суму 1441,20 грн., №3188 від 21.05.2012 року на суму 4257,84 грн., №4570 від 17.07.2012 року на суму 4946,58 грн., №6843 від 15.10.2012 року на суму 478,54 грн., №7543 від 08.11.2012 року на суму 1483,94 грн., №7615 від 12.11.2012 року на суму 114,24 грн., №8229 від 10.12.2012 року на суму 1722,62 грн., №509 від 14.01.2013 року на суму 3016,2 грн. № 3341 від 22.05.2013 року на суму 1373,82грн., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Отже, виходячи з загальних засад і змісту цивільного законодавства, дії сторін у спірних правовідносинах слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором про надання послуг.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Отже, вчинення контрагентами дій по наданню та отримання послуг, згідно ст.ст. 11, 901, 903 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за надані позивачем послуги у повному обсязі.

Відповідно до вказаних рахунків-договорів на оплату за період з травня 2012 року по лютий 2013 року, прийняття замовлення виконавця відбувається шляхом оплати замовником кожного із даних рахунків.

Як вбачається із банківської виписки по рахунку позивача, відповідач надані послуги оплатив частково на суму 9956,88 грн., у тому числі 22.05.2012 року - 1441,20 грн., 23.05.2012 року - 4257,84 грн., 06.08.2012 року - 4257,84 грн.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що факт підписання відповідачем актів надання послуг, в яких вказано про їх складання на підставі рахунків свідчить про те, що відповідач знайомий зі змістом останніх, а відтак погоджується з їх умовами (що робить їх умовами договору), в тому числі щодо оплати. Обов'язок же оплати виникає у момент прийняття послуг, тобто з моменту підписання актів, про що вказано в рахунках. Отже, з огляду на приписи ч. 1 ст. 530 ЦК України, господарський суд Хмельницької області дійшов висновку, що строк оплати наданих послуг по всіх актах настав у момент складання актів.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком місцевого господарського суду, з огляду на те, що зазначені рахунки містять положення про порядок прийняття замовлення виконавцем, однак не визначають строк оплати такого замовлення.

Відтак, вирішуючи даний спір в частині строку викання відповідачем зобов'язання по оплаті отриманих послуг слід виходити з приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, за якою якщо строк виконання боржником зобов'язання не встановлений, кредитор має право його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки строк оплати послуг сторонами встановлений не був, 03.09.2014 року позивач надіслав відповідачу вимогу погасити заборгованості в розмірі 8878,10 грн. протягом семи днів з дня її отримання. Факт отримання відповідачем вказаної вимоги 13.09.2014 року підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, строк виконання зобов'язання в частині оплати отриманих від ТОВ "Ветфактор" послуг на суму 8878,10 грн. (18834,98 грн. - 9956,88 грн.) у відповідача виник 20.09.2014 року. Доказів сплати вказаної заборгованості відповідач не надав, внаслідок чого суд першої інстанції правомірно задоволив позов в указаній частині.

Крім того, місцевим господарським судом правильно встановлено, що 27.07.2012 року ТОВ "Ветфактор" поставило, а ПАТ Агрофірмі "Авіс" прийняло ветеринарні препарати на загальну суму 37443,60 грн., що підтверджується видатковою накладною №4803, рахунком про оплату №5574 від 24.07.2012 року, довіреністю №277 від 26.07.2012 року.

При цьому, виписаний ТОВ "Ветфактор" рахунок на оплату №5574 від 24.07.2012 року містить посилання на договір №187/01 від 15.09.2011 року, а видаткова накладна № 4803 від 27.07.2012 року вказує про виставлення рахунку на оплату №5574 від 24.07.2012 року.

Поряд з тим, договір №187/01 від 15.09.2011 року позивачем надано не було, а обґрунтовуючи позов в частині стягнення вартості товару, позивач послався на укладення усного договору поставки та виникнення зобов'язань згідно двосторонньо підписаної уповноваженими представниками сторін видаткової накладної №4803 від 27.07.2012 року. У свою чергу, відповідач доказів укладення такого договору також не надав.

Відтак, апеляційним судом на підставі належних та допустимих доказів встановлено факт отримання відповідачем товару згідно з видатковою накладною №4803 від 27.07.2012 року (яка вказівки на укладення договору не містить) та відсутність доказів його оплати на суму 18721,80 грн.

Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Натомість, як вбачається із банківської виписки по рахунку позивача, відповідач за отриманий товар розрахувався частково, сплативши 18721,80 грн.

У решті відповідач свої зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару не виконав, внаслідок чого допустив прострочення його виконання в сумі 18721,80грн. (37443,60 грн. - 18721,80 грн.)

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 173, 174 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 610 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення, недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання а також поняття прострочення боржника.

Отже, встановивши факт не виконання ПАТ Агрофірма "Авіс" зобов'язання в частині оплати 8878,10 грн. вартості отриманих послуг та сплати 181721,80 грн. вартості поставленого товару, проаналізувавши обставини справи та вимоги чинного законодавства, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду Хмельницької області про стягнення із відповідача 27599,90 грн.

Стосовно твердження апелянта про те, що акти наданих послуг не відповідають ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки не в них відсутні відомості щодо особи, яка була замовником послуг, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Первинний документ, згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч. 1 ст. 9 цього ж Закону ).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінюючи подані позивачем акти наданих послуг, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про належність таких доказів у підтвердження надання відповідачу послуг з огляду на їх відповідність наведеним вимогам Закону, в тому числі з огляду на наявність на них відтисків печатки відповідача, що є в розумінні ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" іншими даними, що дають змогу ідентифікувати відповідача, як юридичну особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що факт отримання таких послуг та погодження їх вартості, відповідач не заперечував, так само як і не заперечував наявність печатки саме його підприємства на вказаних актах, відбитком якої скріплено підпис уповноваженої відповідачем особи на їх підписання.

Отже, наявні в матеріалах справи акти надання послуг є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення у спрощений спосіб договірних відносин про надання послуг, а тому є належними доказами та підставами для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отримані послуги.

Інші доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 22.12.2014 р. у справі №924/1689/14 залишити без змін, апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Агрофірма "Авіс" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

3. Справу №924/1689/14 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.