Постанова № 42746932, 17.02.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2015 р.Справа № 916/4005/14Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді Головея В.М.,

Суддів: Савицького Я.Ф., Шевченко В.В.

при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Мельник О.В. (за довіреністю), Смолянець В.В. (за довіреністю),

від відповідача - Латій О.В. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг в Одеській області

на рішення господарського суду Одеської області від 15.12.2014

у справі №916/4005/14

за позовом Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» в особі Одеської філії Державного підприємства «Українського державного інституту з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» - «Одесадіпродор»

до Служби автомобільних доріг в Одеській області

про стягнення 188 925,60 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 17.02.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2014 Державне підприємство Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» в особі Одеської філії Державного підприємства «Українського державного інституту з проектування об'єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» - «Одесадіпродор» (далі - Підприємство, позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Служби автомобільних доріг в Одеській області (далі - Служба, відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 188 925,60 грн., а також судових витрат.

Позов обґрунтований тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором № 2608 від 14.12.2011 щодо своєчасної та повної оплати виконаних робіт з розробки проектно-кошторисної документації на реконструкцію автомобільної дороги державного значення (регіональна) Рені - Орлівка - Ізмаїл на ділянці км 3+085 - км 8+000, Одеська область.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.12.2014р. (суддя Оборотова О.Ю.) позов Підприємства задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 188 925,60 грн. заборгованості та 4 109,53 грн. судового збору.

Приймаючи рішення господарський суд зазначив, що позивач виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами договором належним чином, що підтверджується належними доказами в матеріалах справи, однак позивач свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати виконаних робіт не виконав.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням господарського суду, Служба звернулась до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Скарга мотивована тим, що, по-перше, відповідач є державною неприбутковою організацією, яка фінансується з Державного бюджету України. При цьому, процедура закупівлі робіт у позивача відбулась у 2011 році, у той час як фінансування отримане лише у 2013 році, через що в органах казначейства не вдалось зареєструвати бюджетні зобов'язання; по-друге, проектна документація, з метою виготовлення якої сторонами укладено угоду, Службі не передавалась, у зв'язку з чим остання не змогла прийняти роботи та перевірити їх якість; по-третє, договір на виконання робіт розірвано 10.02.2014, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні.

Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду не надходив.

В судовому засіданні 17.02.2015 представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала та просила рішення господарського суду скасувати, а апеляційну скаргу - задовольнити.

17.02.2015 представники позивача в судовому засіданні, надали пояснення в яких просили, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом, 14.12.2011 між сторонами у справі укладено договір № 2608 (далі - договір), за умовами якого відповідач доручив, а позивач зобов'язався у 2011-2012 роках виконати роботи з розробки проектно-кошторисної документації на реконструкцію автомобільної дороги державного значення (регіональна) Рені - Орлівка - Ізмаїл на ділянці км 3+085 - км 8+000, Одеська область, а останній прийняти ці роботи та оплатити їх вартість відповідно до умов цього договору. Термін виконання та здачі робіт визначається календарним планом робіт, який є невід'ємною частиною цього Договору і може бути змінений, про що складається додаткова угода (п.п. 1.1.-1.2. договору).

Пунктом 4.1. договору сторони визначений термін виконання робіт, зокрема: початок - 14.12.2011, закінчення - 13.04.2012.

У п. 4.7.1 договору сторонами погоджено, що виготовлена проектно-кошторисна документація передається позивачем відповідачеві у 4-х примірниках по накладній та 1 примірник на електронному носії, а виконані роботи по акту здачі-приймання виконаних робіт, який останній зобов'язується прийняти, підписати акт та передати позивачеві в 15-денний термін від дати отримання або надати письмову мотивовану відмову від прийняття робіт виконаних позивачем.

У п. 9.1. сторонами встановлено, що договір набирає чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Додатковими угодами до договору сторони декілька разів вносили зміни до нього щодо визначення терміну виконання робіт та остаточно, додатковою угодою № 4 від 04.07.2013 р., яка підписана уповноваженими представниками обох сторін та скріплена їх печатками та є невід'ємною частиною договору, - визначили, що початком робіт є грудень 2011, а кінець - червень 2014. Додатком до цієї додаткової угоди виступає календарний план робіт, яким встановлено строки виконання етапів робіт: топогеодезичні вишукування (ціна етапу з ПДВ - 84 067,20 грн.) та інженерно-геологічні вишукування (ціна етапу з ПДВ - 104 858,40 грн.) (всього - 188 925,60 грн.) - грудень 2013 р.

На виконання умов договору позивачем проведено топогеодезичні та інженерно-геологічні вишукування, у зв'язку чим оформлено матеріали вишукувань, топографічних знімань та висновки по інженерно-геологічним умовами в 2-х томах.

04.02.2014 позивачем оформлено та направлено відповідачеві для підписання акт здачі-приймання робіт № 1 та накладна б/н, разом з якими передано результати робіт вартістю 188 925,60 грн., про що свідчать зміст накладної, а також лист позивача № 123/1.

Згідно п. 5.1.2. договору, відповідач зобов'язаний прийняти роботи згідно акту здачі-приймання виконаних робіт, підписати його та передати позивачеві в 15-денний термін від дати отримання або надати письмову мотивовану відмову від прийняття робіт (п. 4.7.1. договору).

З матеріалів справи вбачається, що 06.02.2014 відповідач отримавши від позивача вищевказані документи направив останньому лист-відповідь з повідомленням про неможливість прийняти та оплатити роботи за договором, оскільки не спроможний зареєструвати бюджетні зобов'язання, що й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Вищенаведені матеріали справи однозначно свідчать про те, що єдиною підставою неможливості прийняття та оплатити виконаних позивачем роботи за договором є неспроможність відповідача зареєструвати бюджетні зобов'язання, а ніяким чином не факт не отримання останнім акту здачі-приймання робіт № 1 та накладної б/н, разом з якими передано результати робіт вартістю 188 925,60 грн., внаслідок чого суд першої інстанції підставно не прийняв до уваги протилежні доводи скаржника.

Посилання скаржника на те, що строк оплати за договором для нього ще не настав є необґрунтованими та правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки умови наявності бюджетного фінансування по мірі надходження державних коштів не є підставою звільнення відповідача від своєчасного виконання своїх зобов'язань відповідно до вимог ст. 854 ЦК України та п. 3.3 договору, за умовами якого оплата за виконані роботи мала бути здійснена протягом 212 календарних днів з дати підписання акту здачі-приймання виконаних робіт, виходячи з фактичного виділення коштів бюджету відповідного рівня.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази неотримання відповідачем бюджетних коштів для оплати виконаних позивачем робіт та таких доказів, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, відповідачем суду не надано.

Посилання скаржника на те, що акт здачі-приймання виконаних робіт з боку відповідача не підписано, а тому цей акт не є належним доказом у справі є необґрунтованими та правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки згідно п. п. 3.2. та 4.7.1. договору відповідач вправі не приймати роботи лише за умови надання письмової мотивованої відмови. Аналогічні положення містяться в абз. 2 ч. 4 ст. 882 ЦК України, де передбачено, що акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що в даному випадку відмова відповідача від підписання акту здачі-приймання виконаних робіт, яка ґрунтується на неможливості проведення реєстрації бюджетних зобов'язань, тому що процедура закупівлі робіт відбулась у 2011 році, у той час як фінансування надійшло лише у 2013 році, суперечить умовам договору, які пов'язують право позивача на оплату вартості результатів робіт лише з виділенням бюджетних коштів, а не з їх реєстрацією у вигляді бюджетних зобов'язань. При цьому в разі, якщо відповідач не міг оплатити роботи з вини органу казначейства, він повинен був оскаржити бездіяльність останнього в передбаченому законом порядку, не відмовляючи позивачеві у прийнятті робіт.

Доводи скаржника про те, що проектно-кошторисна документація йому не передавалась є необґрунтованими та безпідставними, та правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки повністю спростовуються змістом отриманої ним накладної від 04.02.2014 р. б/н, додатком до якої згідно п. 4.7.1 договору зазначено результати робіт вартістю 188 925,60 грн. Про той факт, що проектно-кошторисна документація одержана Службою, свідчить і текст її листа від 06.02.2014 р. № 02-240/10, в якому відповідач повідомив про неможливість прийняття та оплати робіт внаслідок неспроможності зареєструвати бюджетні зобов'язання, а не із-за відсутності будь-яких документів, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ГК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до вимог договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Також, за змістом ч. 1 ст. 229 ГК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України - відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів, тому, є помилковим посилання скаржника на відсутність бюджетних коштів як на підставу для відмови у задоволення позову, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Таким чином, саме відповідач відповідно до вищезазначених норм закону, зобов'язаний вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання ним обов'язків за договором, внаслідок чого протилежні доводи скаржника не можуть бути прийнятими до уваги.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що відсутність бюджетних коштів та неперерахування їх відповідачу органом казначейства не виправдовує невиконання обов'язків відповідачем та не є підставою для звільнення його від здійснення розрахунків. До того ж у разі відсутності коштів для розрахунків, відповідач повинний був призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати робіт, що останнім зроблено не було.

Ці висновки місцевого та апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах справи, нормах чинного законодавства та сформованій судовій практиці, зокрема, рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України» від 18.10.2005 та постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 по справі № 11/446, яка відповідно до ст. 111-26 ГПК України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень.

Посилання скаржника на те, що 10.02.2014 договір було розірвано, а тому підстави для задоволення позову відсутні є необґрунтованими та безпідставними, судова колегія не приймає до уваги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у випадку розірвання договору за згодою сторін зобов'язання припиняється з моменту досягнення відповідної домовленості контрагентами, а тому, розірвання договору 10.02.2014 ніяким чином не впливає на обов'язок відповідача сплатити позивачу борг за роботи, виконані до названої дати, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

З огляду на викладене судова колегія, дійшла до висновку, що місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи, дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам і вмотивовано задовольнив позовну заяву Підприємства.

Наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Перевіряючи, згідно приписів ст.101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь-яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст.104 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись cm.cm. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 15.12.2014 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18.02.2015 року.

Головуючий суддя Головей В.М.

Суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Шевченко В.В.