Ухвала суду № 42740413, 10.02.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/8137/14-ц 10.02.2015 10.02.2015 10.02.2015

Провадження №22ц/784/264/1 Головуюча в першій інстанції Павлова Ж.П.

Категорія 55 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Довжук Т.С.,

суддів: Коломієць В.В., Шолох З.Л.,

при секретарі судового засідання Романенко Ю.О.,

за участю позивачки ОСОБА_3,

представників відповідача Короткової В.А.,

Куценка Ю.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Глорія»

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 грудня 2014 року по справі за позовом

ОСОБА_3

до

товариства з обмеженою відповідальність «Медичний центр «Глорія»

(далі - медичний центр «Глорія»)

про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

13 серпня 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, який в подальшому уточнила, до медичного центру «Глорія» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

Позивачка зазначала, що з 19 лютого 2014 року по 24 лютого 2014 року вона проходила стажування по декілька годин на день в медичному центрі «Глорія» на посаду адміністратора з метою подальшого працевлаштування. Наказом № 41 від 14 березня 2014 року її було прийнято в центр на роботу на посаду адміністратора з окладом згідно штатного розкладу. Проте, 20 червня 2014 року вона була вимушена звільнитися з займаної посади через дії керівництва центра, оскільки за час офіційного працевлаштування їй не було виплачено заробітну плату в тій сумі, на яку вона погодилась при працевлаштуванні, а саме 1500 грн. на місяць. Так, 17 квітня 2014 року нею було отримано 600 грн. заробітної плати за березень, 08 травня 2014 року за квітень місяць - 400 грн., 12 червня 2014 року - 600 грн., але за вирахуванням 200 грн. штрафу отримала 400 грн. та 19 червня 2014 року - 100 грн., що є заробітною платою та повним розрахунком. 01 липня 2014 року вона звернулася до Територіальної державної інспекції з питань праці у Миколаївській області із заявою про порушення відповідачем трудового законодавства. 18 липня 2014 року їй було надано відповідь, що відповідно до пояснень директора центра вона в них не працювала.

Посилаючись на викладене та порушення відповідачем норм трудового законодавства України, позивачка просила стягнути з відповідача 4267 грн. 86 коп. заборгованості по невиплаченій їй заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 20 червня 2014 року по 07 жовтня 2014 року в сумі 5360 грн. 62 коп. відповідно до ст. 117 КЗпП України. Крім того, діями відповідача щодо зневажливого відношення до неї їй спричинена моральна шкода, оскільки постраждало її благополуччя, яке є складовою частиною здоров'я людини, яку вона оцінює в розмірі 5 000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 грудня 2014 року, в якому ухвалою цього ж суду від 15 грудня 2014 року виправлено описку, допущену в мотивувальній та резолютивній частинах вказаного рішення суду, позов задоволено частково. Стягнуто з медичного центу «Глорія» на користь ОСОБА_3 2952 грн. 30 коп. заробітної плати, 5003 грн. 10 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку та 300 грн. моральної шкоди. Також стягнуто з медичного центру «Глорія» на користь держави 243 грн. 60 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі медичний центр «Глорія» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_3 в задоволенні позову в повному обсязі. На думку апелянта рішення суду є незаконним та ухваленим з порушенням норм матеріального права. Крім того, встановлені судом обставини в мотивувальній частині рішення суду не відповідають висновкам суду в резолютивній частині рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота проводилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу (пункт 7 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 у лютому 2014 року була направлена для працевлаштування на посаду адміністратора до медичного центру з Центру зайнятості Заводського району Миколаївської області (далі центр зайнятості). 03 березня 2014 року медичним центром було повідомлено центр зайнятості про те, що рішення про прийняття ОСОБА_3 на роботу буде прийнято після проходження останньою стажування (а.с. 48) та 13 березня 2014 року повідомлено про прийняття ОСОБА_3 на роботу на посаду адміністратора медичного центру з 14 березня 2014 року (наказ № 41) (а.с. 47).

Зазначене підтверджується наказом № 31 (номер наказу виправлений) від 14 березня 2014 року, за яким позивачка була прийнята на посаду адміністратора медичного центру з окладом згідно штатного розкладу, що становить 1400 грн. на місяць (а. с. 54, 66) та звітом про прийняття працівника станом на 26 березня 2014 року, за яким визначено реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_3 - НОМЕР_1 (а.с. 55).

Згідно індивідуальних відомостей застрахованої особи Управління пенсійного фонду Заводського району Миколаївської області медичним центром відраховувались страхові внески на облікову картку НОМЕР_1 ОСОБА_3 (а.с. 14).

Факт роботи позивачки як працівника, також підтверджується інформацією з веб-сайту медичного центру (реклама центру), яка була роздрукована 05 червня 2014 року (а.с. 57-60) та графіками роботи адміністраторів за квітень-червень 2014 року, які затверджені підписом директора медичного центру, його печаткою, та якими підтверджується вихід ОСОБА_3 на роботу у встановлені цими графіками дні (а.с. 10-12).

Доказів того, що позивачка не виходила на роботу у дні чергування за вказаними графіками відповідачем суду не надані.

Крім того, дні роботи позивачки за вказаними графіками роботи повністю погоджуються з журналом ведення обліку пацієнтів, якій заповнюється адміністратором медичного центру (приєднаний до матеріалів справи).

Посилання директора медичного центру на те, що вказаний журнал був викрадений позивачкою, не має правового значення, так як вказаний факт не підтверджений належними доказами. Проте, директор медичного центру в судовому засіданні апеляційної інстанції підтвердила, що вказаний журнал належить медичному центру та підписи в ньому також належать їй.

Також, директором медичного центру була надана позитивна характеристика на ОСОБА_3 за час її роботи, що також спростовує доводи відповідача про відсутність трудових відносин з позивачкою (а.с. 15).

Таким чином, вищезазначені докази, які не спростовані відповідачем, підтверджують перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з медичним центром з 14 березня по 20 червня 2014 року.

Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, встановивши наявність трудових відносин між сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність заборгованості по заробітній платі за фактично відпрацьований час ОСОБА_3 на посаді адміністратора медичного центру, наявність вини адміністрації медичного центру в затримці її виплати, стягнув борг відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

Час затримки розрахунку визначений судом (по 07 жовтня 2014 року, а не по день ухвалення рішення), сторонами по справі не оспорюється.

Також, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, яка спричинена позивачці порушенням законних трудових прав, та який був визначений судом першої інстанції у відповідності до вимог закону.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що обов'язковою умовою укладання трудового договору є надання трудової книжки, що позивачкою не було зроблено, а тому трудовий договір з нею не укладений, безпідставні та ґрунтуються на помилковому тлумаченні закону (пункт 7 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Інші доводи апеляційної скарги та, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, а встановлені судом обставини в мотивувальній частині рішення суду не відповідають висновкам суду в резолютивній частині рішення не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 313, 315 ЦПК України колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Глорія» відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді