Рішення № 4273591, 03.07.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 29/29

03.07.09

За позовом: комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" До: 1) військової частини А 0222

2) Міністерства оборони України Про: стягнення заборгованості по орендній платі

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача Ладан Л.Є.(дов. від 17.06.2008)

Від відповідача-1 Орчакова О.О.(дов. від 25.03.2009)

Тодерян І.І.(дов. діє до 30.12.2009)

Від відповідача-2 Трегубенко А.С.(дов. від 30.01.2009)

Кисличук Л.М.(дов. від 31.12.2008)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до військової частини А 0222 про стягнення заборгованості за договором оренди житлового приміщення № 150 від 01.05.1999, з яких 45 130, 42 грн. основного боргу з урахуванням індексі інфляції, 5 462, 95 грн. З % річних, 6 993, 07 грн. пені.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.06.2008 справа № 29/29 прийнята до свого провадження суддею Балацом С.В. Розгляд справи призначено на 18.06.2008 в закритому судовому засіданні.

Ухвалою від 18.06.2008 розгляд справи відкладався на 16.07.2008, у зв'язку з неявкою позивача в судове засідання та невиконанням вимог ухвали суду від 02.06.2008.

Представник позивача у судовому засіданні звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог (в порядку ст. 22 ГПК України), в якій повідомив, що в позовній заяві від 11.12.2007 помилково зазначив ціну позову 76 829,49 грн. та 768,29 грн. державного мита. У вказаній заяві позивач вказав, що фактично ціна позову з урахуванням індексу інфляції і 3% річних складає 57 586, 44 грн., а державне мито, що підлягає стягненню з відповідача 575, 87грн.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позову в повному обсязі та звернувся до суду із клопотанням про залучення до участі у справі Міністерства оборони України другим відповідачем, оскільки відповідно до Директиви Міністра оборони України від 27.01.2000 № Д-115/1/048 та Указу Президента України від 17.12.1999 № 1586.99 “Про передачу підрозділів Національної гвардії України до складу інших військових формувань”не можна прийти до висновку, що військова частина А 0222 є правонаступником військової частини 4101- сторони за договором оренди житлового приміщення.

Враховуючи те, що відповідно до ст. 3 розділу 2 Закону України “Про Збройні Сили України”Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, суд задовольнив клопотання відповідача та ухвалою від 16.07.2008 по справі № 29/29 залучив до участі у справі Міністерство оборони України відповідачем 2 по справі. Розгляд справи було відкладено на 13.08.2008.

За резолюцією керівництва суду № 1/01-45 від 28.09.2008 справу № 29/29 передано судді Головатюку Л.Д. для подальшого розгляду у зв'язку із закінченням суддівських повноважень судді Балаца С.В.

Ухвалою від 15.01.2009 суддя Головатюк Л.Д. прийняв справу № 29/29 до свого провадження, призначив її до розгляду на 04.02.2009 та зобов'язав сторони вчинити певні дії, покладені на них ухвалою господарського суду м. Києва від 16.07.2008.

04.02.2009 в судовому засіданні було оголошено перерву на 25.02.2009 для подання додаткових доказів по справі.

25.02.2009 в судове засідання прибули представники відповідачів, дали пояснення по справі та подали додаткові докази.

Представник Міністерства оборони України подав письмові заперечення на позовну заяву, зазначивши, що військова частина 0222 Міністерства оборони України не є правонаступником військової частини 4101 Національної Гвардії України, яка була орендарем житлових приміщень у КП «Спецжитлофонд».

Представник позивача в судове засідання не з’явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Розгляд справи було відкладено на 13.03.2009.

13.03.2009 в судове засідання прибули представники позивача та відповідачів 1,2 і дали пояснення по справі.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши думку представників сторін, суд прийшов до висновку про необхідність витребування додаткових доказів. Розгляд справи було відкладено на 08.04.2009.

08.04.2009 в судове засідання прибув представник позивача та подав додаткові докази по справі.

Представники відповідачів в судове засідання не з’явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Розгляд справи було відкладено на 24.04.2009.

24.04.2009 в судове засідання прибули представники позивача та відповідачів, дали додаткові пояснення по справі, однак не виконали вимог попередніх ухвал суду, зокрема відповідачі не подали суду докази того, що військова частина А 0222 є правонаступником військової частини 4101.

Представник відповідача-1 подав клопотання про залучення до справи доказу, а саме листа Адміністративного департаменту Міністерства оборони України, у якому зазначається, що після розформування Національної гвардії України військова частина № 4101 передано Міністерству внутрішніх справ України.

Відповідно до облікових даних Міністерства оборони України військова частина № 4101 не входить до складу Збройних Сил України.

Також представником відповідача-1 були подані письмові заперечення на позовну заяву, в яких просив відмовити позивачеві у позові у зв’язку зі зверненням до неналежного відповідача, недоведеністю правонаступництва військової частини А0222, а також у зв’язку з пропущенням строків позовної давності.

Розгляд справи було відкладено на 04.06.2009.

04.06.2009 в судове засідання прибули представники відповідачів та подали додаткові пояснення по справі. Судом встановлено, що відповідачі не подали суду докази того, що військова частина А 0222 є правонаступником військової частини 4101.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Розгляд справи було відкладено на 03.07.2009.

03.07.2009 в судове засідання прибули представники відповідачів та подали додаткові пояснення по справі. Судом встановлено, що відповідачі не подали суду докази того, що військова частина А 0222 є правонаступником військової частини 4101, однак вони пояснили, що військова частина А 0222 не є правонаступником військової частини 4101.

Представники відповідачів проти позовних вимог заперечували та просили відмовити у їх задоволенні повністю.

Представник позивача в судове вдруге засідання не з’явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.97р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Позивач клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у нього поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомив, що дає підстави визначити причини його неявки до суду неповажними.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позовних вимог, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши надані позивачами, відповідачами та позивачем оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд –

ВСТАНОВИВ:

Згідно рішення Київської міської ради від 01.03.2001 № 217/1194 на базі Дирекції з утримання та експлуатації житлових будинків маневреного фонду комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»створено комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (надалі - КП «Спецжитлофонд»).

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19.04.2001 № 777 «Про комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»за КП «Спецжитлофонд»було закріплено на праві повного господарського відання будинки по вул. Борщагівській, 10 та Оболонській, 34 в м. Києві.

01.05.1999 між попередником КП "Спецжитлофонд" та відповідачем - військовою частиною № 4101 колишньої Національної Гвардії України укладено договір оренди житлового приміщення № 150(далі договір). Термін дії договору оренди визначено з 01.05.1999 до 01.05.2000. Згідно Акту здавання-прийняття квартири (Додаток № 1 до вказаного договору) 01.06.1999 орендар прийняв в орендне користування житлові приміщення, а саме квартири № 60, 140 в будинку № 10 по вулиці Борщагівській та квартири № 59, 80 в будинку № 34 по вулиці Оболонській в місті Києві, загальною площею 208,7 м. кв.

Як зазначає позивач, не дивлячись на те, що термін дії договору закінчився 01.06.2000, орендар(військова частина № 4101) продовжував займати орендовані приміщення та звільнив їх: кв. 60 та 140 по вул. Борщагівській, 10 - 01.08.2000, кв. 59 по вул. Оболонській, 34 - 30.09.2004 та кв. № 80 у тому ж домі - 31.07 2006.

Пунктом 2.2. договору, передбачено обов'язок орендаря вносити орендну плату не пізніше п'ятого числа поточного місяця. За користування житлом орендар частково у 2004, 2006 та 2007 році сплатив орендну плату в сумі 8 713,18 грн.

Відповідно до Розрахунку позивача про нарахування/оплату орендної плати станом на 18.01.2007, починаючи з 01.07.1999 орендні платежі відповідач здійснював не регулярно. Виставлені позивачем рахунки-фактури на загальну суму 22 747,19 гривень, відповідачем не оплачено.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши думку представників сторін, суд пришов до висновку про відмову в задоволенні позову, у зв’язку з наступним.

Відповідно до Закону України «Про Національну гвардію України»(втратив чинність згідно із Законом України від 11.01.2000 N 1363-XIV) Національна гвардія України (далі - Національна гвардія) є державний озброєний орган, створений на базі внутрішніх військ, покликаний захищати суверенітет України, її територіальну цілісність, а також життя та особисту гідність громадян, їх конституційні права і свободи від злочинних посягань та інших антигромадських дій.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про Національну гвардію України»Національна гвардія з урахуванням її службового призначення організаційно складається із з'єднань, військових частин, підрозділів, установ, військових навчальних закладів та учбових частин.

Фінансове, військове та матеріально-технічне забезпечення діяльності Національної гвардії здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України «Про розформування Національної гвардії України»від 11.01.2000 було розформовано Національну гвардію України, як військове формування. її озброєння, особовий склад, майно, техніку, фонди передано до Міністерства внутрішніх справ та Збройних Сил України. Актом передачі від 05.01.2000, за підписом зі сторони Міністерства оборони України - першого заступника Міністра оборони України генерал-полковника І.В.Біжана було передано 24 Київську окрему бригаду Національної гвардії України (що включала в себе близько 7 військових частин, в тому числі і військову частину 4101) до складу Збройних Сил України.

Згідно «Положення про Міністерство Оборони України»затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 N 1080 ст. 5 п. б, Міністерство Оборони України утворює, реорганізує і ліквідує підприємства, установи та організації, які забезпечують діяльність Збройних Сил, здійснює управління закріпленим за ними державним майном, контроль за їх діяльністю. Тільки Міністерство Оборони України вправі приймати рішення про розформування військових частин, які входять до його відання.

Відповідно до пункту 6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.01.1996 № 118 у разі перетворення юридичної особи ідентифікаційний код за правонаступником зберігається, в інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб'єктам забороняється.

Виходячи із зазначеного суд встановив, що військова частина А 0222 не є та не могла бути правонаступником військової частини 4101, оскільки отримала інший ідентифікаційний код(24976148) в 2000 році, тобто в момент створення, згідно директиви Міністерства Оборони України «Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України»№115/1/048 від 27.01.2000.

Позивач у судовому засіданні вказав, що в матеріалах судової справи є лист Головного управління оборонного планування Генерального штабу Збройних Сил України від 30.01.2007 № 494(в матеріалах справи) про те, що в/ч А0222 є правонаступником в/ч 4101, але суд не може погодитися з такими твердженнями позивача, оскільки з тексту даного листа вбачається, що «військова частина № 4101 прийнята до складу Збройних Сил України та отримала нове умовне найменування військова частина А0222». Стосовно правонаступництва в даному листі не йдеться, а тому суд вважає вищевказані твердження позивача помилковими.

Крім того, позивачем був наданий також інший лист - Адміністративного департаменту Міністерства Оборони України від 23.11.2006 за вих. №220/К/841(в матеріалах справи), в якому вказано, що після розформування Національної гвардії України, військову частину 4101 передано Міністерству внутрішніх справ України та вона взагалі не входить до складу Збройних Сил.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 N 408 «Про деякі питання, пов'язані з розформуванням Національної гвардії»встановлено що «погашення існуючої заборгованості перед особовим складом Національної гвардії та постачальниками здійснюють Міністерство внутрішніх справ - щодо з'єднань, частин, закладів і установ, переданих до складу Міністерства внутрішніх справ, а також Міністерство оборони України - щодо з'єднань, частин, закладів і установ, переданих до складу Збройних Сил».

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона(орендодавець) передає другій стороні(орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.. 286 ГК України орендна плата –це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендар зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частина перша статті 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” встановлює для орендаря обов’язок за користування об’єктом оренди вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

З огляду на викладене суд вважає недоведеним позивачем той факт, що військова частина А 0222 є правонаступником військової частини № 4101, а також те що саме військова частина А 0222 була орендарем по договору та відповідно має сплачувати орендну плату. Судом встановлено, що військову частину 4101 передано Міністерству внутрішніх справ України.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

В силу положень статті 173 Господарського кодексу України військова частина А 0222 не є зобов’язаною стороною по відношенню до позивача, а отже у останнього відсутні будь-які правові підстави вимагати від відповідача-1 виконання обов’язку, виконувати який відповідач-1 не зобов’язаний.

У відповідності ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Суд вважає доведеним той факт, що у відповідача-1 відсутні зобов’язання перед позивачем по договору оренди житлового приміщення № 150 від 01.05.1999.

Крім того договором оренди встановлено строк дії договору з 01.05.1999 по 01.05.2000. Цим же договором в пункті 4.1 передбачається, що угода може бути подовжена за згодою ДП «Київжитлоспецексплуатація», якщо за два місяці до закінчення строку дії угоди від орендаря надійшло письмове звернення про подовження терміну дії угоди. Доказів, що підтверджують продовження терміну дії договору позивач не надав, а отже договір не продовжено, тобто розірвано, твердження позивача про те, що відносини по договору оренди тривають, не відповідають дійсності. Той факт, що після закінчення строку дії договору проживали військовослужбовці Національної гвардії України не доводить обов’язок орендаря сплачувати орендну плату, оскільки він, як орендар, не вчинив дій щодо продовження строку договору оренди. Позивач повинен був у встановленому порядку виселити мешканців із неправомірно займаного житлового фонду.

У зв’язку з наведеним, оскільки строк договору оренди встановлювався до 01.05.2000 та орендарем не продовжувався, то вимога щодо стягнення орендодавцем заборгованості з орендаря виникла з 01.05.2000, а оскільки загальний строк позовної давності встановлюється терміном у три роки, то у позивача, крім іншого, сплив строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а тому відмовляє у їх задоволенні.

Відповідно до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплати державного мита покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

3. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Рішення виготовлене та підписане 20.07.2009