Рішення № 42731167, 04.02.2015, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/14536/14-ц

пр. № 2/759/461/15

04 лютого 2015 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Журибеди О.М.

при секретарі - Павлишиній А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про визнання договору недійсним та застосування реституції, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" про визнання договору недійсним та застосування реституції, посилаючись на те, що 17 липня 2014 року між нею та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс», було укладено Договір № 010794 фінансового лізингу, предметом якого є надання послуг, спрямованих на придбання автомобіля «Gelly CK 2» на суму 59000,00 грн. ОСОБА_1 перерахувала ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» кошти у сумі 35400,00 грн., але не отримала відповідно до договору транспортний засіб «Gelly CK 2».

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав викладених в позові.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надавши суду заперечення на позовну заяву ОСОБА_1 в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Положеннями статті 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Судом встановлено, що 17 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс», було укладено Договір № 010794 фінансового лізингу, (а.с.7 - договір ). На виконання умов договору позивач перерахувала ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» кошти у сумі 35400,00 грн. (а.с 14 - квитанції).

Позивач звертаючись до суду з позовом про повернення коштів, вважає договір фінансового лізингу нікчемним, так як не було додержано вимоги закону про його нотаріальне посвідчення, ТОВ «ЛК «Автофінанс» не має ліцензії на право здійснення фінансових послуг і займається нечесною підприємницькою практикою.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Згідно з частинами 2, 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Таким чином суд приходить до висновку, що ТОВ «ЛК «Автофінанс» має право на надання послуг фінансового лізингу, так як Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, її було взято на облік як юридичну особу, що має право надавати послуги з фінансового лізингу.

Посилання позивача на статтю 799 ЦК України є безпідставними, адже до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), які містяться у параграфі 1 Загальні положення про найм (оренду) глави 58 ЦК України, з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Положення про найм (оренду) транспортного засобу згідно з параграфом 5 глави 58 ЦК України до договору фінансового лізингу не застосовуються.

Також згідно з частинами 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина 1 статті 220 ЦК України).

Доводи позивача про те, що ТОВ «ЛК «Автофінанс» займається нечесною підприємницькою практикою є необґрунтованими, так як ОСОБА_1 не вказано на конкретні дії відповідача, які б підпадали під встановлені статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» заборони.

Керуючись ст.ст. 220, 203, 215, 799, 806 ЦК України, ст.ст. 3,10,11,88, 57-60, 169, 209,212,213,215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про визнання договору недійсним та застосування реституції - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати в розмірі 243 гривні 60 копійок.

Рішення може бети оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя: