Рішення № 42729022, 17.02.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/428/14-ц Головуючий у І інстанції Рудюк О.Д.Провадження № 22-ц/780/271/15 Доповідач у 2 інстанції ІгнатченкоКатегорія 1 17.02.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

17 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Поліщука М.А., Суханової Є.М.,

при секретарі : Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 жовтня 2014 року у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, Вишгородського управління юстиції у Київській області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, скасування рішення про державну реєстрацію, визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування майна з незаконного володіння та визнання права комунальної власності, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2014 року заступник прокурора Київської області звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 1979 від 5.11.2009 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 1,9999 га, для ведення особистого селянського господарства на території Новосілківської сільської ради та передачу у власність; визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 891272 від 26.02.2010 року на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886400:35:117:0115, та скасувати його державну реєстрацію; скасувати рішення реєстраційної служби Вишгородського РУЮ № 4209731 від 22.07.2013 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 1,9999 га, кадастровий номер 3221886400:35:117:0115, та визнати за Новосілківською сільською радою право комунальної власності на цю земельну ділянку.

Свої вимоги мотивував тим, що розпорядженням Вишгородської РДА № 1979 від 5.11.2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 1,9999 га, для ведення особистого селянського господарства на території Новосілківської сільської ради та передано у власність. На підставі вказаного розпорядження 26.02.2010 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯИ № 891272 на право власності на земельну ділянку, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 011094200499. В подальшому земельна ділянка, площею 1,9999 га, з кадастровим номером 3221886400:35:117:0115, перейшла у власність ОСОБА_3 згідно договору дарування земельної ділянки № 248 від 14.02.2011 року шляхом здійснення відмітки про перехід права власності на землю іншій особі. 22.07.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки за № 644 і реєстраційною службою Вишгородського РУЮ прийнято рішення № 4209731 про державну реєстрацію прав та обтяжень на земельну ділянку за покупцем. Прокурор вважає, що передача земельної ділянки із земель резервного фонду у власність відбулася з порушенням вимог Земельного кодексу України та Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», оскільки ОСОБА_2 не є членом СВК «Деснянський», не зайнята у соціальній сфері с. Новосілки та не проживає на території Новосілківської сільської ради.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30 жовтня 2014 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Вишгородської РДА № 1979 від 5.11.2009 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 1,9999 га, для ведення особистого селянського господарства на території Новосілківської сільської ради та передачі у власність.

Визнано недійсним державний акт серії ЯИ № 891272 від 26.02.2010 року на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_2, площею 1,9999 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 3221886400:35:117:0115, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011094200499.

Скасовано рішення реєстраційної служби Вишгородського РУЮ про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_1 за № 4209731 від 22.07.2013 року на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886400:35:117:0115, для ведення особистого селянського господарства на території Новосілківської сільської ради.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Новосілківської сільської ради земельну ділянку, площею 1,9999 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 3221886400:35:117:0115 до земель резервного фонду.

Визнано за Новосілківською сільською радою право комунальної власності на земельну ділянку, площею 1,9999 га, вартістю 687 366 грн. з кадастровим номером 3221886400:35:117:0115.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 7 листопада 2014 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що законодавство, на яке посилається прокурор, не містить припису щодо заборони передавати земельні ділянки із земель резервного фонду громадянам, які не зайнятті у соціальній сфері села, а лише є вказівка щодо подальшого перерозподілу використання земель резервного фонду за цільовим призначенням. ОСОБА_1 вважає, що розпорядження Вишгородської РДА ґрунтується на приписах закону, оскільки ним затверджено проект землеустрою та передано у власність відповідача, який є громадянином України та має право на одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, для ведення особистого селянського господарства, тобто для використання земель резервного фонду за цільовим призначенням. Крім того вважає, що оспорювана земельна ділянка вибула із державної власності саме з волі власника, тому ст. 388 ЦК України не може бути застосована.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що розпорядженням Вишгородської РДА № 1979 від 5.11.2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 1,9999 га, для ведення особистого селянського господарства на території Новосілківської сільської ради та передано у власність.

На підставі вказаного розпорядження 26.02.2010 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯИ № 891272 на право власності на земельну ділянку, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 011094200499.

В подальшому земельна ділянка, площею 1,9999 га, з кадастровим номером 3221886400:35:117:0115, перейшла у власність ОСОБА_3 згідно договору дарування земельної ділянки № 248 від 14.02.2011 року шляхом здійснення відмітки про перехід права власності на землю іншій особі.

22.07.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки за № 644 і реєстраційною службою Вишгородського РУЮ прийнято рішення № 4209731 про державну реєстрацію прав та обтяжень на земельну ділянку за покупцем.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 не відносилася до категорії громадян, які зайнятті у соціальній сфері села Новосілки чи проживають на його території, тому у відповідності ст. 25 ЗК України та Указу Президента України № 720/95 від 8.08.1995 року спірну земельну ділянку вона отримала незаконно.

Поруч з цим суд вважав, що якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то слід дійти висновку, що буде правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Розглядаючи спір у вказаних частинах, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч.ч. 1, 9, 10 ст. 25 ЗК України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.

Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Як вбачається з довідки управління Держкомзему у Вишгородському районі № 1130 від 1.09.2009 року, викопіювання з формування меж Новосілківської сільської ради, земельна ділянка, площею 1,9999 га, яка передана у власністьОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Новосілківської сільської ради відноситься до земель резервного фонду.

Згідно листа Новосілківської сільської ради № 267/02-09, ОСОБА_2 не є членом СВК «Деснянський», не зайнята у соціальній сфері с. Новосілки та взагалі не проживає на території Новосілківської сільської ради.

Окрім того, згідно інформації Новосілківської сільської ради від 7.10.2013 року отриманої на запит прокуратури Київської області, на території сільської ради проживають громадяни, які мають право на отримання земельних ділянок з резервного фонду, так як ще не отримували земельні ділянки у власність.

Пунктом 7 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720/95 від 08.08.1995 року передбачено, що створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Аналізуючи викладене слід дійти висновку, що земельним законодавством встановлено, що за рахунок земель резервного фонду виділяються земельні ділянки виключному переліку осіб, а саме громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств, або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Згідно пунктів «а» та «в» ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а також визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. А згідно ч. 1 ст. 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним у судовому порядку.

За таких обставин земельна ділянка з резервного фонду Новосілківської сільської ради розпорядженням Вишгородської РДА № 1979 від 5.11.2009 року була передана безоплатно у власність відповідача ОСОБА_2 з порушенням вказаних норм законодавства, оскільки остання не була працівником державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонером з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, та не переселялась у сільську місцевість для постійного проживання.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуване прокурором розпорядження та виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку, прийняті всупереч вимог земельного та цивільного законодавства й порушують права власника - держави в особі Новосілківської сільської ради, а як наслідок правильно задовольнив позов в цій частині шляхом визнання їх незаконними та недійсними.

За правилами ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частиною 3 ст. 388 ЦК України визначено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Проводячи правовий аналіз даних норм матеріального права, можна зробити висновок, що вони чітко розмежовують випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

Отже, якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Зважаючи, що спірна земельна ділянка розташована в межах населеного пункту с. Новосілки згідно проекту землеустрою щодо встановлення (корегування) і зміни меж на території Новосілківської сільської ради, а її правовий режим повинен здійснюватися уповноваженим для того органом державної влади у встановлений земельними законодавством спосіб, колегія суддів погоджується з висновком суду про необхідність витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Новосілківської сільської ради земельної ділянки, площею 1,9999 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 3221886400:35:117:0115 до земель резервного фонду.

Разом з тим майнові права на об'єкти нерухомого майна виникають, змінюються або припиняються в момент їх державної реєстрації, а тому задоволення позовних вимог про витребування з незаконного володіння відповідача вищевказаної земельної ділянки, свідчить про наявність права розпорядження земельною ділянкою у Новосілківської сільської ради та відсутність його у ОСОБА_1, тобто є підставою для скасування рішення реєстраційної служби про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 4209731 від 22.07.2013 року.

Що ж стосується рішення суду першої інстанції про визнання за Новосілківською сільською радою право комунальної власності на спірну земельну ділянку, то судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб із зазначених ними підстав та в межах заявлених ними вимог (ст. 31 ЦПК України).

Як убачається з матеріалів справи, способом захисту порушеного права власності держави на земельну ділянку прокурором обрано позов про визнання за Новосілківською сільською радою право комунальної власності на це майно та витребування майна від нинішнього його володільця шляхом віндикації (ст.ст. 387, 388 ЦК України).

При цьому, як випливає з роз'яснення, яке міститься в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», позов про визнання права власності на майно (ст. 392 ЦК України) є належним способом захисту, якщо позивач вимагає залишення у нього майна, відчуженого третьою особою за договором, учасником якого він не був, і це майно ще не вибуло з його володіння.

Установивши, що земельна ділянка вже вибула з володіння власника у зазначений спосіб, суд помилково задовольнив позов у вказаній частині, оскільки обраний прокурором спосіб захисту не є належним способом захисту.

У той самий час, якщо позивач вимагає повернення майна відчуженого третіми особами за договором, учасником якого позивач не був, належним способом захисту є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом віндикації (ст.ст. 387, 388 ЦК України), на що і посилався прокурор в позовній заяві.

Ураховуючи те, що вимоги позову про визнання права комунальної власності на майно та витребування від нинішнього його володільця шляхом віндикації є між собою взаємовиключними механізмами поновлення порушених прав позивача, суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права та безпідставно задовольнив позову у вказаній частині.

Таким чином рішення суду першої інстанції в частині визнання за Новосілківською сільською радою права комунальної власності на земельну ділянку відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 жовтня 2014 року в частині визнання за Новосілківською сільською радою Вишгородського району Київської області права комунальної власності на земельну ділянку, площею 1,9999 га, вартістю 687 366 грн. з кадастровим номером 3221886400:35:117:0115 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: