Рішення № 42728848, 13.02.2015, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 373/2784/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2015 року Переяслав - Хмельницький міськрайонний суд Київської області

в складі:

головуючої судді Залеської А.О.,

за участі секретаря Руденко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Переяслав - Хмельницький цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитно-заставним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК" про визнання кредитно-заставного договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк „ПРИВАТБАНК" звернувся з позовом до суду та просив стягнути з ОСОБА_1 179 619 грн. 48 коп. заборгованості за кредитно-заставним договором № DN81AR19260328 від 04 квітня 2008 року.

13.02.2015 представник банку у судовому засіданні збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 260 547 грн. 63 коп. та наддав розрахунок такої заборгованості станом на 06.01.2015.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 04 квітня 2008 року між сторонами був укладений кредитно-заставний договір, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 58625,29 на строк до 03 квітня 2015 року, з метою придбання позичальником автомобіля зі сплатою процентів на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач скористався коштами банку, погашав кредит щомісячними черговими платежами згідно графіку погашення кредиту, але згодом припинив виконання свого обов'язку, внаслідок чого виникла заборгованість. Спір просить вирішити на підставі положень ЦК України про відповідальність боржника за невиконання взятих на себе грошових зобов'язань за договором кредиту. Проти задоволення зустрічного позову представник заперечив.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та поставив під сумнів сам факт перерахування кредитних коштів за призначенням. Також не погодився з розрахунками банку та звернув увагу суду на необґрунтоване збільшення процентної ставки без згоди позичальника. Також вказав на безпідставне збільшення тіла кредиту на страхові платежі, які банк сплачував Страховій компанії замість відповідача вже після того, як об'єкт страхування: автомобіль згорів. Крім цього представник відповідача вважає, що банк повинен вимагати кошти від страховика, а не від нього, оскільки «ПРАВТБАНК» є вигодонабувачем за договором страхування, який укладався відповідно до умов кредитно-заставного договору та на його виконання у випадку знищення предмета застави. У зв'язку з такими обставинами та несправедливими, на його думку, умовами договору щодо розміру пені, не визначення в договорі конкретного строку його дії, не надання банком фінансового інструменту, представник ОСОБА_1 просив відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов, визнавши кредитно-заставний договір № DN81AR19260328 від 04 квітня 2008 року - недійсним. Спір за зустрічним позовом просить вирішити на підставі положень Закону України « Про захист прав споживачів».

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

28 березня 2008 року між ТОВ «Дорожня Карта» та ОСОБА_1 укладено договір № 783-08/2 купівлі-продажу автомобіля марки» ВАЗ-21124» вартістю 51595 горн, згідно специфікації.

04 квітня 2008 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк „ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 був укладений кредитно-заставний договір № DN81AR19260328 (а.с.7-16).

У статті 17.1 цього договору визначені базові умови надання кредиту, за якими: загальний розмір кредиту становить 58625,29 грн., з яких: 51595, 00 грн. - на придбання автомобіля; 2868,69 грн. - на оплату перших страхових платежів за договором Страхування; 34,00 грн. - оплата реєстрації предмета застави; 4127,60 грн. - оплата винагороди за надання фінансового інструменту. Процентна ставка кредиту - 9,60 % річних; щомісячна винагорода за надання фінансового інструменту (комісія) - 0,50% від суми виданого кредиту. Дата видачі кредиту - 04.04.2008; дата погашення кредиту - 03.04.2015.

Додатком 1 до кредитно-заставного договору є Графік погашення кредиту, де визначені щомісячні платежі (до 8 числа кожного місця) на погашення тіла кредиту та процентів.

Загальна сума щомісячних платежів на погашення кредиту, винагороди банку та процентів визначена в пункті 17.8 договору і становить 1258,32 грн.

Згідно ст. 8.1 та ст. 17.9 кредитно-заставного договору предметом застави за цим договором є автомобіль марки «ВАЗ 21124», д/н НОМЕР_1, який належить позичальнику ОСОБА_1 на праві власності.

Представник відповідача не заперечував, що саме цей автомобіль перейшов у його володіння та користування за договором купівлі-продажу № 783-08/2 від 28 березня 2008 року.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилами ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Відповідно до положень ст. 525 ЦК України, не допускається одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526, ч.1 ст. 530, ч.1 ст. 625 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору і в установлений строк його виконання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За правилами ч.1 ст. 549, ч.2 ст. 551 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання він повинен передати кредитору неустойку (штраф, пеню). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений договором.

За умовами в ст. 17.4 кредитно-заставного договору № DN81AR19260328 від 04.04.2008, Позичальник доручив Банку перерахувати суми кредиту, визначені в ст. 17.1 договору на відповідні рахунки установ в залежності від їх цільового призначення. За цими умовами, сума вартості автомобіля - 51595, 00 грн. перераховується Банком на відповідний рахунок автосалону ТОВ Дорожня Карта у ВАТ АБ «Укргазбанк», 2868,69 грн. оплати перших страхових платежів перераховуються на відповідний рахунок ЗАО Страхова компанія «Інгосстрах», відкритий у «Приват Банк», 34 грн. плати за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень перераховуються на рахунок ДП «Інформаційний цент» в «Ощадбанку», 4127,60 грн. для сплати винагороди банку за набання фінансового інструменту перераховуються на рахунок «ПРИВАТБАНК»

Представник ПАТ Комерційний банк „ПРИВАТБАНК" надав суду виписку по рахунку ОСОБА_1 за кредитно-заставним договором та меморіальні ордери до неї, якими підтвердив, що вищевказані кредитні кошти були перераховані за призначенням відповідно до умов договору (а.с.117-120).

Судом також встановлено, що в день укладення кредитно-заставного договору, 04 квітня 2008 року ОСОБА_1 застрахував предмет застави: автомобіль марки «ВАЗ 21124», д/н НОМЕР_1 у Страховій компанії «ІНГОССТРАХ». Страховий платіж визначено в сумі 2610,71 грн. Строк дії цього договору - 12 місяців (а.с.97).

Крім цього з пояснень представника банку, проти яких не заперечував представник відповідача, встановлено, що 4 квітня 2008 року ОСОБА_1 також уклав з Страховою компанією «ІНГОССТРАХ» договір особистого страхування, страховий платіж за цим договором становив 257,98 грн.

Відповідно до пунктів 3.4.1, 3.4.2 договору Банк має право сплачувати замість Позичальника страхові платежі за договором Страхування. У такому разі Позичальник зобов'язаний протягом 30 календарних днів відшкодувати Банку суму сплачених коштів та усі інші витрати Банку, пов'язані із здійсненням таких платежів. У разі непогашення Позичальником такої заборгованості вона вважається простроченою.

В пункті 9 договору страхування наземного транспорту сторони погодили можливість пролонгації договору кожні 12 місяців за умови сплати страхувальником страхового платежу.

З виписки по рахунку ОСОБА_1 за кредитно-заставним договором та меморіальних ордерів до неї вбачається, що банк відповідно до умов кредитно-заставного договору сплачував замість страхувальника ОСОБА_1 страхові платежі на рахунок Страхової компанії «ІНГОССТРАХ». Такі платежі були проведені 03.04.2009, 02.04.2010, 01.04.2011, 03.04.2012 та 03.04.2013 (а.с. 53-56).

Сторони визнали, що 05.08.2009 належний ОСОБА_1 автомобіль марки «ВАЗ 21124», д/н НОМЕР_1 згорів повністю.

24 листопада 2009 року у виплаті страхового відшкодування ОСОБА_1 страховик відмовив з посиланням на страховий акт.

Ці обставини встановлені судовим рішенням за результатом розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Страхової компанії «ІНГОССТРАХ» про стягнення страхового відшкодування, а тому вони за правилами 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню (а.с.107-109)

Зі змісту Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року вбачається, що за результатом розгляду вищевказаної справи, суди дійшли правильного висновку, що договір страхування, де вигодонабувачем страхувальник вказує третю особу, наділяє вигодонабувача правами страхувальника вимагати від страховика здійснити страхову виплату на свою користь, а не покладає на нього обов'язків останнього.

Разом з цим, на думку суду, за відсутності предмета застави та об'єкта страхування пролонгація договору страхування наземного транспортного засобу № DN81AR19260328 від 04.04.2008 страхувальником втратила сенс.

Однак, після знищення автомобіля марки «ВАЗ 21124», д/н НОМЕР_1, що мало місце 05.08.2009, банк продовжував вносити страхові платежі замість страхувальники на рахунок Страхової компанії ЗАО «ІНГОССТРАХ» і таким чином відбувалась щорічна пролонгація цього договору. Такі дії банку суд визнає неправомірними.

В результаті таких дій, незважаючи на добросовісну проплату позичальником чергових платежів по кредиту протягом перших двадцяти місяців, заборгованість за кредитом (позиченими коштами) збільшилась з 58625,29 грн. до 59617,35 грн.

Отже, банк безпідставно включив страхові платежі, що були здійснені ним 02.04.2010, 01.04.2011, 03.04.2012 та 03.04.2013 до тіла кредиту та поширив на ці платежі відсоткову ставку за кредитом, пеню та штрафи за несвоєчасне виконання зобов'язання. А тому розрахунок заборгованості за кредитно-заставним договором, зроблений банком, починаючи з 02.04.2010 визнається судом неправильним, а дії банка недобросовісними (а.с.5-6, а.с.114-116).

З розрахунку заборгованості за кредитно-заставним договором вбачається, що з 07.04.2008 по 05.01.2010 позичальник не мав заборгованості по погашенню кредиту, процентів та комісії. Останній платіж був здійснений ним 16.03.2010 та зарахований банком на погашення комісії, пені та процентів, що накопилися у зв'язку з простроченням сплати чергового платежу, що відповідає порядку, встановленому ст. 4.7 договору. Ці дані також підтверджуються випискою про погашення кредиту (а.с.121).

Отже судом визнається правильним розрахунок, зроблений банком за період з 07.04.2008 по 16.03.2010. На цю дату утворилась наступна заборгованість за кредитом: 48460,92 грн. - поточна сума кредиту; 1192,06 грн. - прострочена сума платежів по кредиту; 351,38 грн. накопичувальна заборгованість за процентами; 15 грн. - пені. А всього борг позичальника перед банком станом на 16.03.2010 становив 50 019,36 грн. (48 460,92+1192,06+351,38+15)

З огляду на те, що ОСОБА_1 прострочив сплату чергового платежу у лютому 2010 року та в березні 2010 року, суд вважає законними вимоги банку про дострокове повернення кредиту.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом в сумі 50 019,36 грн. Решту суму боргу, яку просить стягнути з відповідача, представник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не довів та не обґрунтував. А тому позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ Комерційного банку „ПРИВАТБАНК" про визнання кредитного договору недійсним внаслідок порушення прав споживача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору

У пункті 17.1.5 кредитно-заставного договору чітко визначена дата погашення кредиту - 03.04.2015, що в розумінні ч.1 ст. 631 є строком договору.

Договір, складений у письмовій формі, підписаний позичальником на кожній сторінці. Отже сторони досягли згоди щодо строку дії договору, права ОСОБА_1 в цій частині не порушені.

Відповідно до ст. 14.2, ст. 14.3 кредитно-заставного договору, у випадку порушення позичальником зобов'язання щодо сплати винагороди, процентів та щодо повернення основної суми кредиту, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше однієї гривні за кожен день прострочки.

Відповідно до ст. 14.9 при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов'язання за договором понад 30 календарних днів, Банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити Банку штраф у розмірі 250 гривень плюс 5% від суми невиконаного зобов'язання.

Суд вважає необґрунтованими доводи представника ОСОБА_1, що при укладанні спірного Договору та визначенні розміру пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань банк в порушення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановив несправедливі умови для позичальника коштів та порушив дисбаланс відповідальності між сторонами на свою користь.

Посилання у зустрічному позові на ст. 1 та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», які, на думку позивача, порушив банк при встановленні розміру пені - 0.15%, що перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, є помилковим з огляду на таке.

В своєму рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний суд України визначив, що положення другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 ЦК України, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Згідно з ч.2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно з ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст. 551 ЦК України, сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

В частинах третій та четвертій статті 18 Закону про захист прав споживачів наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним.

При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 вказав, що захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема частини третьої статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд також не находить обґрунтованим твердження представника ОСОБА_1 щодо незаконного включення в умови кредитно-заставного договору (п. 6.3.1 Договору ) право банка в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки та порушення у зв'язку з цим його прав, як споживача послуг.

Відповідно до пункту 6.3.1 кредитно-заставного договору розмір процентної ставки за користування кредитом може бути збільшений Банком в односторонньому порядку при зміні коньюктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курса долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом, встановленого НБУ на момент укладання договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд. При цьому Банк надсилає Позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

Листом від 25 грудня 2008 року «ПриватБанк» повідомив ОСОБА_1 про збільшення в односторонньому порядку процентної ставки за Договором з 1 лютого 2009 року до 21,00% на рік, посилаючись на декілька підстав такого збільшення (а.с.17).

Відповідно до реєстру № 665 поштових відправлень 07.01.2009 цей лист було направлено ОСОБА_1 за адресою, вказаною в кредитно-заставному договорі (а.с.18).

Отже, рішення банку про збільшення процентної ставки з 1 лютого 2009 року прийнято до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банком змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який вступив в дію з 10.01.20009, та яким внесено зміни до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та доповнено Цивільний кодекс України ст. 1056-1, ч.4 ст. 1061, а тому зазначені норми не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що кредитно-заставний договір № DN81AR19260328 від 04 квітня 2008 року був укладений сторонами вільно, з дотриманням вимог чинного на час укладення договору законодавства. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору Умови кредитно-заставного договору № DN81AR19260328 від 04 квітня 2008 року, на які вказує позивач у зустрічному позові не суперечать закону та не створюють істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Підстав для визнання цього договору недійсним немає.

Недобросовісне виконання банком своїх обов'язків по договору, на які вказує ОСОБА_1 у зустрічному позові, може бути підставою для оскарження дій банку, а не для визнання договору недійсним.

За правилами ст.11 ЦПК України, яка визначає принцип диспозитивності сторін, суд розглядає справу у межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ПАТ Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» слід стягнути сплачений ним судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 549, 551, 627, 631, 1050, 1054 ЦК України, рішенням Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 та, керуючисьст. ст. 10, 11, 57-62, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитно-заставним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК" 50 019 (п'ятдесят тисяч дев'ятнадцять) гривень 36 копійок заборгованості за кредитно-заставним договором № DN81AR19260328 від 04 квітня 2008 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК" 500 (п'ятсот) гривень 19 копійок сплаченого судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК" про визнання кредитно-заставного договору № DN81AR19260328 від 04 квітня 2008 року недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Київської області через Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд.

Суддя: підпис