Постанова № 42727049, 12.02.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 лютого 2015 року 11:17 № 826/307/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі судового засідання Тимчук М.Д.,

за участю представників сторін:

від позивача: Наталюк Н.В. (довіреність від 14.08.2014 р.), Вітко В.В. довіреність від 18.12.2014 р.)

від відповідача: Мірошниченко М.М. (довіреність від 27.05.2014 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства «Бі Енд Ейч»до ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.08.2014 року № 0011722201 та № 0011732201,В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Приватне акціонерне товариство «Бі Енд Ейч» з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.08.2014 року:

- № 0011722201, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів», на 334 928 грн. за основним платежем та 57 098 грн. за штрафними санкціями,

- № 0011732201, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 146 333 грн. за основним платежем та 36 583 грн. за штрафними санкціями.

Позивач зазначає, що висновки ДПІ ґрунтуються на тому, що:

- (1) позивач не відніс до складу «інших доходів» вартість безоплатно отриманої від нерезидентів сувенірної продукції для здійснення реклами на загальну суму 682 404 грн.;

- (2) позивач відніс до складу адміністративних витрат суми ПДВ та митних послуг, що сплачені при розмитненні сувенірної продукції для рекламних цілей, що отримана від нерезидентів на безоплатній основі, на загальну суму 170 602,00 грн.,

- (3) у 2012 році завищив витрати на суму амортизації, що нарахована на основні засоби, які не використовуються у господарській діяльності на суму 84 000 грн.,

- (4) позивач у 2011 - 2012 роках відніс до складу витрат вартість розміщення зовнішньої реклами силами ТОВ «Медіа Експерт Плюс», що не пов'язано з господарською діяльністю, на загальну суму 639 913 грн.

- (5) позивач у грудні 2012 року відніс до складу податкового кредиту 146 333,33 грн., ПДВ з вартості придбаного у ТОВ «Кіносвіт Діджитал» цифрового кінопроектору Barco для Digital Cinema.

Позивач вважає висновки ДПІ такими, що не враховують фактичних обставин здійснення певних операцій та такими, що не ґрунтуються на положеннях податкового законодавства. У зв'язку з цим позивач просить скасувати спірні рішення.

ДПІ заперечує проти позову та з підстав, визначених в Акті перевірки, вважає спірні рішення законними та обґрунтованими.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 12.02.2015 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

При цьому, враховуючи встановлені строки розгляду справи та достатність часу для підготовки до розгляду справи, під час судового засідання відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києва проведено планову документальну перевірку Приватного акціонерного товариства «Бі Енд Ейч» (код з ЄДР 20006513) з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р.

За результатами перевірки складено акт від 08.08.2014 р. № 1288/26-59-22-01/20006513 (далі - Акт перевірки).

Згідно з п. 3.1.4. Акту перевірки («Висновок щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток») за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р. позивач задекларував податку на прибуток в сумі 4 989 586 грн. Перевіркою встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму на загальну суму 334 928 грн., у т.ч. за 3 кв. 2011 р. в сумі 22 135 грн., за 4 кв. 2011 р. в сумі 84 400 грн., за 1 кв. 2012 р. в сумі 14 696 грн., за 2 кв. 2012 р. - 28 281 грн., за 3 кв. 2012 р. - 19 474 грн., за 4 кв. 2012 р. - 113 787 грн., за 2013 р. - 52 155 грн., в результаті порушень, які відображені у п/п. 3.1.1. та 3.1.2. розділу 3 Акту перевірки.

Зокрема, як вбачається з п/п. 3.1.1. (Доходи, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування), перевіркою повноти визначення доходів, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування встановлено його заниження всього на 682 404, у т.ч. у 2-4 кв. 2011 р. в сумі 198 624 грн., у 2012 році - 264 182 грн., у 2013 р. - в сумі 219 598 грн. (далі - перший епізод).

В контексті наведеного на стор. 6 Акту перевірки зазначено, що перевіркою відображених показників у рядку 03 Декларації «Інші доходи» за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р. у загальній сумі 17 748 562 грн. встановлено, що на формування цих показників мало вплив здійснення операцій з віднесення до складу інших витрат доходів позитивної курсової різниці, процентів по депозитам, врегулювання сумнівної заборгованості, доходи від операцій з оренди.

Перевіркою встановлено заниження задекларованих показників у рядку 03 Декларації «інші доходи» всього на 682 404 грн. по вищенаведеним періодам.

Зазначено, що на порушення п/п. 14.1.36, п/п. 14.1.56 та п/п. 135.5.4. ПК України позивач безпідставно занизив «інші доходи» на вартість отриманої від нерезидента сувенірної продукції для здійснення реклами на безоплатній основі на загальну суму 682 404 грн.

На підставі наданих до перевірки митних декларацій встановлено, що позивач отримував від нерезидентів на безоплатній основі сувенірну продукцію (сумки, футболки, годинники, ручки, стакани тощо) для здійснення в подальшому рекламних акцій кінофільмів.

Щодо першого епізоду позивач зазначає, що мав угоди з кіностудіями, які передбачали використання позивачем матеріалів до художніх фільмів, зокрема, до кожного фільму передавались рекламні (сувенірні) матеріали. При цьому, кошти за ці матеріали кіностудією не стягувались. Право власності на ці матеріали залишалось за кіностудією. Відповідно, як зазначає позивач, передача рекламних матеріалів позивачу здійснювалась в межах оплатного договору без переходу права власності. Рекламні матеріали ввозились в митному режимі «імпорт». Рекламні матеріали передавались суб'єктам господарювання, які здійснювали прокат (демонстрацію) фільмів в кінотеатрах. Ці матеріали, як зазначає позивач, вказані суб'єкти зобов'язані були повернути позивачу.

З посиланням на положення п/п. 14.1.13, 14.1.202., 134.1.1. ПК України позивач зазначає, що в межах своєї господарської діяльності отримував в тимчасове користування від Кіностудій за оплатними договорами рекламні матеріали. Позивач надавав суб'єктам господарювання послуги з прокату фільмів, що включали демонстрування та розповсюдження фільмів на території України. Позивач отримував прокатну плату розмір якої, в тому числі, залежав від величини валового збору фільмів. Позивач з метою збільшення доходів від прокату фільмів передавав суб'єктам господарювання матеріали в тимчасове користування, які підлягали поверненню після закінчення періоду демонстрування фільму. Остаточне рішення щодо матеріалів приймали Кіностудії, як їх власники. Відповідні матеріали отримувались на підставі оплатних договорів від Кіностудій і не продавалися (реалізовувалися) безоплатно суб'єктам господарювання, а передавалися виключно у тимчасове користування. Це свідчить, як зазначає позивач, про відсутність безоплатної поставки матеріалів і вказує на їх використання в господарській діяльності позивача.

Вирішуючи спір в цій частині відносно висновків ДПІ за першим епізодом та пов'язаними з ним наступними епізодами, а також щодо характеру взаємовідносин позивача (дистриб'ютора) із кіностудіями та демонстрантами фільмів, під час розгляду справи встановлено наступне.

До матеріалів справи надано узагальнений перелік МД з деталізацією операцій та власне ВМД щодо ввезення сувенірної продукції від United International Pictures B.V., Columbia Pictures Corporation Limited та The Walt Disney Company в період, який перевірявся.

Рекламні матеріали ввезені в режимі імпорту, у МД зазначено про нарахування ввізного мита, ПДВ. При ввезенні рекламні матеріали супроводжувались, крім іншого, інвойсами з ціновими показниками. Згідно із МД та деклараціями митної вартості при визначенні митної вартості застосовано резервний (шостий) метод визначення митної вартості товарів (рекламної продукції). Поставки рекламних матеріалів супроводжувались інвойсами кіностудій. Відомості щодо оскарження дій чи рішень митних органів у зв'язку із визначенням митної вартості за резервним методом - відсутні.

Наприклад, з МД 125120105/2012/264424, яка надана з клопотанням від 05.02.2015 р. № 05/25-28, вбачається, що рекламна продукція до фільму «Мадагаскар 2» карнавальні костюми для дорослих, що були у використанні, у вигляді героїв мультиплікаційного фільму не має комерційної цінності, не для продажу або перепродажу, призначено для проведення рекламної компанії майбутнього анімаційного фільму. Аналогічно в інших МД міститься опис щодо інших рекламних матеріалів (окуляри пластикові (не призначені для носіння), набір ручок, пазли, кепки з козирком, ЮСБ-флеш накопичувачі, сумки, захисні футляри для мобільних телефонів тощо), - некомерційна поставка.

Як вбачається із змісту договорів між позивачем та кіностудіями (т. 2) Ліцензіар надає дистриб'ютору невиключне право продавати, рекламувати, кувати, збувати та просувати, розповсюджувати і користуватися правами на розповсюдження на території. Для кожного фільму на території дистриб'ютор має стягувати весь валовий дохід та має право враховувати та утримувати з валового доходу за кожен фільм суми у вказаному порядку черговості, визначеному у відповідних положеннях договорів.

Угодами передбачено, що для кожного фільму ліцензіар (кіностудія) має надати дистриб'ютору основні фотошаблони та рекламні допоміжні матеріали (разом «Рекламні матеріали»), доступні на території, у таких кількостях і на такі дати, які сторони угод взаємно погоджують як обґрунтовано необхідні, причому рішення ліцензіара буде вирішальним. Дистриб'ютор повинен використовувати тільки такі рекламні матеріали, які надаються або схвалюються ліцензіаром.

Між тим, як приклад, пунктом 9.2. угоди з Columbia Pictures Corporation Limited від 01.12.2010 р. передбачено, що ліцензіар не стягуватиме з дистриб'ютора (позивача) вартість, зокрема, рекламних матеріалів, наданих ліцензіаром, якщо тільки ліцензіар, на свій власний розсуд, не вирішить стягнути з дистриб'ютора плату за такі матеріали, у разі чого з дистриб'ютора буде стягнута вартість таких матеріалів за звичайними цінами продажу ліцензіара на такі матеріали.

Згідно з угодами на дистриб'ютора покладено обов'язок сплати всіх митних зборів, мита чи подібних видатків.

Згідно з п. 25 вказаної угоди після закінчення строку дії ліцензії дистриб'ютор повинен, якщо ліцензіар не розпорядився про інше, зберігати всі матеріали на такий фільм протягом 60 днів після закінчення строку дії ліцензії. Дистриб'ютор повинен дотримуватись інструкцій ліцензіара стосовно розпорядження матеріалами. Якщо ліцензіар не надає дистриб'ютору інструкцій, дистриб'ютор повинен знищити такі матеріали і надати офіційне підтвердження їх знищення.

За цими угодами позивачем сплачено кіностудіям роялті (т. 2., а.с. 107) відносно чого до справи також залучено копії актів виконаних робіт.

Строк дії угод на час проведення перевірки сплив, що не спростовувалось позивачем під час розгляду справи.

Що стосується відносин позивача з компаніями - Демонстрантами фільмів, наявними однотипними Генеральними договорами з цими особами передбачено, що всі авторські права та майнові права, зокрема всіх матеріалів, до яких включено рекламні матеріали, залишаються у виключній власності власника прав на фільм та матеріали відповідно до укладеної дистриб'ютором угоди з таким правовласником.

Пунктом 4.8. вказаних договорів передбачено тимчасове користування вказаними матеріалами. При цьому, п. 4.1. договорів передбачено повернення матеріалів не пізніше 24 годин після закінчення періоду демонстрації.

Відповідно до ст. 1 договорів кількість та умови надання рекламних матеріалів визначаються у додатках. Між тим, у наявних копіях додатків до Генеральних договорів відсутні умови щодо повернення рекламних матеріалів.

Крім того, позивачем до матеріалів справи надано копії договорів про надання послуг, укладених з ТОВ «Мувітранс» (Виконавець). Відповідно до умов вказаних договорів виконавець надає наступні послуги: з організації митного оформлення вантажів, доставка вантажів з митниць до складських приміщень Виконавця або до інших приміщень, послуги з формування відправлень та організації доставки відправлень, послуги із зберігання копій кінофільмів, друкованих та інших рекламних матеріалів замовника (позивача). При цьому, під матеріалами розуміються, крім іншого, друковані та інші рекламні матеріали, які є власністю, або знаходяться на правах ліцензії у замовника. Вказані угоди супроводжуються звітами про надання послуг з організації доставки відправлень, у т.ч. щодо доставки Демонстрантам рекламних матеріалів.

До матеріалів справи позивачем також надано копії договорів, укладених позивачем з ПП «Кіноекспрес», предметом яких було надання позивачу послуг: інформаційно-консультативних послуг з питань ЗЕД та митного оформлення вантажів, послуг з організації митного оформлення вантажів, послуг з організації доставки та перевезення відправлень (кореспонденції та вантажів) замовника (позивача) з місця зберігання до третіх осіб, а також надання послуг з повернення вантажу замовника після його використання, надання послуг із зберігання копій фільмів, анонсів та рекламних матеріалів замовника. Договори супроводжуються додатковими угодами щодо деталізації послуг, а також звітами про надання послуг з організації доставки відправлень.

Вирішуючи спір в цій частині (за першим епізодом) суд зазначає, що відповідно до п/п. 14.1.13. ПК України безоплатно надані товари, роботи, послуги:

а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Відповідно до п/п. 135.5.4. ПК України (в редакції на час прийняття спірного рішення) інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

В даному випадку, виходячи аналізу наведених вище обставин та умов договорів, слід зазначити наступне.

Як вже зазначалося, угодами передбачено, що ліцензіар не стягує з позивача вартість рекламних матеріалів. До матеріалів справи не надано додаткових угод з кіностудіями, якими б передбачалось оплата за рекламні матеріали з боку позивача. Відсутні будь-які платіжні документи щодо сплати вартості рекламних матеріалів позивачем кіностудіям. З митних декларацій не вбачається ввезення цих матеріалів в режимі тимчасового ввезення. З наданих матеріалів не вбачається повернення (вивезення) матеріалів до експортера/виробника/ постачальника продукції в Україну. При цьому, як вже зазначалося, строк дії вказаних договорів закінчився, що у свою чергу передбачало повернення рекламних матеріалів ліцензіару. Сплата при митному оформленні митних платежів, ПДВ свідчить лише про сплату вказаних платежів. Сплата роялті не свідчить про оплату рекламних матеріалів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вказані матеріали охоплюються визначенням «безоплатно надані товари», наведеним у п/п. 14.1.13. ПК України, що у свою чергу передбачає включення вартості таких матеріалів до «інших доходів» згідно з п/п. 135.5.4. ПК України. Однак, позивачем вказані дії не вчинено. Позивачем не оскаржуються та не спростовуються арифметичні розрахунки вартості цих матеріалів, яка розрахована ДПІ, виходячи із супроводжуючих імпорт документів, та яка підлягає включенню до складу «інших доходів» позивача.

Виходячи із наведеного у сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість висновків ДПІ за цим епізодом.

Окрім того, як зазначено у п/п. 3.1.2. Акту перевірки (Витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування; стор. 9 Акту перевірки) (далі - другий епізод) проведеною перевіркою відображеного показника у рядку 06 Декларації «інші витрати» за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р. встановлено завищення цих витрат на загальну суму 894 515 грн., у т.ч.: за 3 кв. 2011 р. в сумі 96 240 грн., за 4 кв. 2011 р. в сумі 168 329 грн., за 1 кв. 2012 р. - 69 980 грн., за 2 кв. 2012 р. - в сумі 134 672 грн., за 3 кв. 2012 - в сумі 92 734 грн., за 4 кв. 2012 р. в сумі 277 660 грн., за 2013 р. - 54 900 грн.

Зазначено, що на порушення п/п. 139.1.6. ПК України позивачем безпідставно віднесено до складу адміністративних витрат суми ПДВ та митних послуг, що сплачені при розмитненні сувенірної продукції для рекламних цілей, які отримані від нерезидента на безоплатній основі на загальну суму 170 602 грн., у т.ч. 2-4 кв. 2011 р. - в сумі 49 656 грн., у 2012 році - в сумі 66 046 грн., у 2013 р. - в сумі 54 900 грн. Вірність власне математичних розрахунків вказаних сум позивачем не заперечується.

Щодо другого епізоду позивач зазначає, що рекламні матеріали ввозились на підставі митних декларацій в митному режимі «імпорт», який передбачав повну сплату всіх митних платежів. Під час митного оформлення позивач сплачував ПДВ, яке включало до складу витрат. З метою митного оформлення позивач залучав інших суб'єктів господарювання, яким сплачувало вартість митних послуг.

При цьому, мотивуючи необхідність включення вказаних сум ПДВ до витрат, під час розгляду справи представник позивача наполягав, що рекламні матеріали не передбачалися для використання у власній господарській діяльності. У той же час, як зазначено вище відносно доводів позивача за першим епізодом, у вищенаведеному випадку позивач у позові наполягав, що вказані рекламні матеріали використовувались у власній господарській діяльності з метою збільшення валового збору від прокату фільмів.

Між тим, з посиланням на положення п. 138.1., п/п. 138.10.4., 138.10.2. ПК України позивач зазначає, що оскільки отримані від Кіностудій матеріали використовувались в господарській діяльності позивача, сплачений при митному оформленні ПДВ правомірно включений до складу витрат. Отже, як зазначає позивач, він правомірно відніс до складу адміністративних витрат суми ПДВ, сплачені під час митного оформлення матеріалів, та вартість митних послуг.

Вирішуючи спір в цій частині та відносно висновків ДПІ за другим епізодом, слід зазначити наступне.

Відповідно до п/п. 138.10.4. ПК України (в редакції на час проведення відповідних операцій), на положення якого посилається позивач, до складу інших витрат включаються, зокрема: суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), ….. за винятком податків та зборів, передбачених підпунктами 139.1.6 і 139.1.10 статті 139 цього Кодексу, та пені, штрафів, неустойки, передбачених підпунктом 139.1.11 статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п/п. 139.1.6. ПК України не включаються до складу витрат суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

Між тим, в даному випадку ПДВ сплачувалось під час митного оформлення, у зв'язку з чим слід зазначити, що відповідно до п. 206.1. ПК України під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.

В контексті наведеного слід додати, що відповідно до п. 198.2. ПК України для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно з п/п. 187.8. ПК України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. При цьому враховуються особливості, передбачені ст. 191 ПК України.

Таким чином, під час імпорту товарів, які в даному випадку ввозились для використання у господарській діяльності позивача, на чому він сам наполягає у позові, відповідні суми ПДВ враховуються у складі податкових зобов'язань та податкового кредиту, що не передбачає отримання платником додаткових податкових вигод у вигляді включення сум ПДВ при імпорті до складу витрат. З огляду на наведене, суд вважає вірним по суті висновок ДПІ щодо безпідставності включення ПДВ при імпорті до складу витрат платника податків.

Надалі, як зазначається на стор. 10 Акту перевірки (третій епізод), на порушення п/п. 138.10.3., п. 144.3. ПК України позивачем безпідставно завищено адміністративні витрати на суму амортизації, що нараховувалась на основні засоби, які не використовувались у господарській діяльності підприємства на 84 000 грн., у т.ч. у 2012 році - 84 000 грн.

На підставі наданих до перевірки документів, як вказується в Акті перевірки, встановлено, що на балансі позивача (бух. Рахунок 10 «Основні фонди») рахувалися основні фонди балансовою вартістю 1 008 000 грн.

ДПІ зазначається, що відповідно до вимог п. 144.3. ПК України не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування: «витрати на придбання / самостійне виготовлення та ремонт, реконструкцію, модернізацію або інше поліпшення невиробничих основних засобів. Термін «невиробничі основні засоби» означає необоротні матеріальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку.

За третім епізодом, щодо нарахування амортизації, позивач зазначає, що нараховував амортизацію на основні засоби, які використовувались у власній господарській діяльності. Позивач звертає увагу суду, що в акті перевірки (стор. 10) ДПІ не розкрито, яких саме основних засобів стосується питання не використання у господарській діяльності та наголошує, що всі основні засоби використовувались в господарській діяльності позивача.

Вирішуючи спір в частині, що стосується наведених вище висновків ДПІ за третім епізодом, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене, а також положення ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 138 КАС України (щодо предмету доказування), суд також виходить з того, що суб'єкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи у суді правомірність свого рішення, посилатися на обставини та підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, тобто оскаржувані рішення оцінюються судом виходячи з доведеності з боку податкового органу тих обставин (фактичних підстав) і норм права (юридичних підстав), які наведені податковим органом в Акті перевірки, що забезпечує при вирішенні спірних взаємовідносин дотримання принципу правової визначеності.

В даному випадку, в Акті перевірки не наведено жодних відомостей та конкретизації основних засобів, відносно яких зроблено вищенаведений висновок. Таким чином, ДПІ не доведено обставин, на яких ґрунтуються висновки Акту висновки, та, відповідно, не доведено підстав для донарахуванням податку у зв'язку з наведеним.

Враховуючи наведене, а також те, що рішення щодо донарахування податку на прибуток в цій частині не відповідає критеріям, викладеним у ч. 3 ст. 2 КАС України, зазначене рішення підлягає скасуванню в частині донарахування податку у розмірі 17640 грн. (ставка 21% із суми 84 000 грн.), а також у відповідному розмірі (25%) штрафні санкції - 4410 грн.

Крім того, як зазначається на стор. 10 Акту перевірки (далі - четвертий епізод), на порушення п/п. 14.1.27 та п. 14.1.36, п. 138.2.,п. 138.4., п. 138.8., п/п. 138.10.3. ПК України позивачем безпідставно віднесено до інших витрат (витрати на збут) суму витрат на розміщення зовнішньої реклами (біг-борди) сплачену на користь ТОВ «Медіа Експерт Плюс», яка, на думку ДПІ, не пов'язана з господарською діяльністю на загальну суму 639 913 грн., у т.ч. за 3 кв. 2011 р. в сумі 96 240 грн., за 4 кв. 2011 р. в сумі 118 673 грн., за 1 кв. 2012 р. в сумі 69 980 грн., за 2 кв. 2012 р. в сумі 134 672 грн., за 3 кв. 2012 р. в сумі 92 734 грн., за 4 кв. 2012 р. в сумі 127 614 грн.

Зазначається в Акті перевірки в контексті наведеного, що на виконання послуг з розміщення зовнішньої реклами ТОВ «Медіа Експерт Плюс» видано позивачу акти, складені в період 2011 - 2012 років.

Зазначається також в Акті перевірки, що до перевірки не надано фото, звіти про розміщення рекламних біг-бордів. Зазначені акти не містять детальної розшифровки про місце розміщення біг-бордів, період дії реклами та об'єкт реклами, що не дає можливості зробити висновок щодо зв'язку зазначених послуг з господарською діяльністю позивача.

Відносно висновків ДПІ за четвертим епізодом позивач зазначає, що на підставі договорів з Кіностудіями йому належали права на художні фільми. З метою збільшення зборів від прокату позивач їх рекламував. Для цього для розміщення реклами на металевих конструкціях в містах України, залучив ТОВ «Медіа Експерт Плюс», якому сплатив вартість послуг.

З посиланням на положення п. 138.2. ПК України, 138.10.3. ПК України позивач зазначає, що витрати на оплату рекламних послуг включаються до складу витрат підприємства за умови дотримання вимог п. 138.2. ПК України. Оскільки, при документальному оформленні вказаних операцій вимоги п. 138.2. ПК України були дотримані, позивач, як зазначено у позові, правомірно включив до складу витрат вартість послуг вказаного контрагента з розміщення реклами.

Вирішуючи спір в цій частині та щодо висновків ДПІ за четвертим епізодом, суд зазначає, що між позивачем та ТОВ «Медіа Експерт Плюс» 01.08.2011 р. та 01.01.2012 р. були укладені договори про надання рекламних послуг, до яких належало розміщення реклами про особу та/або її продукцію, про об'єкти інтелектуальної власності.

Надання послуг за договором оформлюється актами. У додатках деталізовано адреси місцезнаходження рекламних площ, періоди проведення рекламних компаній, вартість послуг. Передбачено надання фото-звіту.

Щодо оплати послуг виписано рахунки-факти, в яких деталізовано зміст послуг, а саме: зазначається про зміщення реклами певного фільму. Виписано податкові накладні та наявні проведені банком копії платіжних доручень щодо оплати послуг. Сторонами складено акти виконаних робіт. Загальна вартість вказаних послуг сторонами визнається та не заперечується.

Відносно доводів ДПІ, викладених в Акті перевірки, слід зазначити, що до матеріалів справи, крім актів та рахунків із деталізацією адрес, площ, вартості та найменувань фільмів, які за замовленням позивач рекламувалися, реальність вказаних операцій підтверджується також і фото-звітами з прив'язкою до певних вилиць та адрес. При цьому, ДПІ не заперечується, що відносно фільмів, які рекламуються, позивач має угоди з кіностудіями як дистриб'ютор, та не спростовується те, що надалі ці фільми демонструвалися за угодами з кінотеатрами.

Таким чином, в даному випадку сукупністю вказаних матеріалів, наданих із додатковими поясненнями, підтверджується як реальність вказаних операцій, так власне і прямий зв'язок замовленої реклами з господарською діяльністю позивача у сфері прокату фільмів, оскільки реклама потенційно збільшує валові збори від прокату, а відтак є пов'язаною із діяльністю позивача.

Що стосується доводів ДПІ відносно того, що під час перевірки не було надано фото-звітів, слід зазначити, що під час розгляду справи з боку ДПІ не надано доказів витребування у позивача вказаних фото-звітів, як і не надано доказів відмови позивача у наданні вказаних звітів, які фактично наявні у позивача.

Враховуючи наведене, суд вважає необґрунтованими та безпідставними висновки ДПІ за даних епізодом. Враховуючи те, що ДПІ не доведено порушення вищезгаданих норм податкового законодавства з боку позивача, позов в цій частині підлягає задоволенню шляхом скасування спірного рішення в частині визначення податкових зобов'язань у розмірі 138 680,00 грн. (49 429,99 грн. = 23% ставка від 214 913,00 грн. за 2011 р.; 89 250 грн. = ставка 21% від 425 000 грн. за 2012 рік). З розрахунку штрафних санкцій вбачається, що штрафні санкції за донарахований податок за 2011 рік не визначалися. За податок, нарахований за 2012 рік, штрафні санкції нараховувались за ставкою 25%, а відтак в цій частині спірне рішення підлягає скасуванню в частині нарахування таких санкцій у розмірі 22 312,50 грн.

.

Щодо податку на додану вартість на стор. 18 Акту перевірки (а.с. 64) у п/п. 3.2.2. («Податковий кредит») зазначається, що перевіркою встановлено його завищення на 146 333 грн. за грудень 2012 р. (надалі - п'ятий епізод).

В контексті наведеного зазначається т.1, а.с. 68), що на порушення п. 198.3., п. 198.6., п. 201.10 ПК України позивач необґрунтовано віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ з вартості придбаного від ТОВ «Кіносвіт Діджитал» цифрового кінопроектора Barco DP2K для Digital Cinema та обладнання до нього на загальну суму 878 000 грн., у т.ч. ПДВ 146 333,33 грн., який придбано за договором від 28.08.2012 р. № 040812. Зазначається, що на поставку товару ТОВ «Кіносвіт Діджитал» виписало податкову накладну від 04.12.2012 р. № 6. Зазначений кінопроектор оприбутковано на бухгалтерському рахунку «Основні фонди», в подальшому проданий кінотеатру «Чернівці» відповідно до договору поставки від 28.08.2012 р. № 25 та податкової накладної від 05.12.2012.

За висновком ДПІ придбаний кінопроектор позивач не використовував у господарській діяльності.

В контексті наведеного на стор. 22 - 23 Акту перевірки (а.с. 68 - 69) зазначаються відомості про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Кіносвіт Діджитал» з ТОВ «Взлет-Ера» та ПП «Вісмут» щодо реальності операцій між цими особами. Зазначається про відсутність у контрагента позивача договору оренди офісу, про відсутність інформації про складські ресурси. При цьому зазначаються також відомості про декілька подальших зустрічних звірок/перевірок певних платників «по ланцюгу». Між тим, ні під час розгляду, ні в Акті перевірки з боку ДПІ не наведено відомостей, які б вказували, що предметом взаємовідносин осіб «по ланцюгу» був саме вищезгаданий кінопроектор.

Що стосується п'ятого епізоду, позивач зазначає, що придбав вищезгаданий кінопроектор, що оформлено відповідними первинними документами. Надалі цей кінопроектор був проданий кінотеатру, що також належним чином оформлено первинними документами.

З посиланням на положення п/п. «а» п. 198.1., п. 198.2., 198.3., п. 201.10., 198.4., 198.6. ПК України позивач зазначає, що факт здійснення цієї операції підтверджений документально, а отже позивач має право на формування спірних сум податкового кредиту з ПДВ.

Вирішуючи спір в цій частині, під час розгляду справи встановлено, що між позивачем та ТОВ «Кіносвіт Діджитал» було укладено договір № 040812 від 28.08.2012 р. на придбання вищезгаданого обладнання та його встановлення. Право власності до покупця переходить за фактом складання видаткової накладної. Поставка проводиться протягом 45 календарних днів після дати першого платежу.

Обумовлено, що поставка здійснюється за місцем його встановлення - м. Чернівці, кінотеатр «Чернівці». Вартість - 1 040 814,90 грн. з ПДВ 173 469,15 коп. оплата розстрочена на період до 30 вересня 2013 року.

04.12.2012 року між сторонами складена видаткова накладна № РН-0000293 на поставку обладнання на суму 866 682 грн. з ПДВ - 144 447 грн. При цьому, накладною від 30.11.2012 р. оформлено також прийняття супутнього обладнання на суму 154 402,20 грн. з ПДВ - 25 733,70 грн.

Крім того, станом на 04.12.2012 р. між сторонами складено акт надання послуг щодо установки та настройки кінопроектора, щодо доставки по Україні на суму 19 730,70 грн. з ПДВ 3 288,45 грн.

Слід зазначити, що ДПІ не має претензій до позивача відносно двох останніх первинних документів.

За результатами виконання договору позивачу виписано податкові накладні: від 27.09.2012 р. № 15 на суму 162 814,90 грн. з ПДВ 27 135,82 грн. (на дату оплати), 04.12.2012 р. на суму 878 000 грн. з ПДВ 146 333,33 грн., що є спірною сумою податкового кредиту. Щодо оплати позивачем надано копії банківських виписок. При цьому, пояснення позивача за цією операцією супроводжується фото-фіксацією зовнішнього вигляду обладнання.

Між тим, 28.08.2012 р. позивачем також укладено договір № 25 з Головним широкоформатним кінотеатром вищого розряду «Чернівці» на поставку того самого обладнання вартістю 1 042 014 грн. з ПДВ - 173 669,15 грн. Оплата розстрочена до 25.05.2014 р. Як і у попередньому випадку складено видаткові накладні від 30.11.2012 р. на суму вартості супроводжуючого обладнання 154 882,20 грн. з ПДВ - 25 813,70 грн.

Крім того, 05.12.2012 р. складено видаткову накладну на передачу кінопроектора вартістю 867 162 грн. з ПДВ - 144 527 грн. Складено також акт від 05.12.2012 р. щодо виконання послуг по встановленню кінопроектору та щодо доставки обладнання по Україні на суму 19 970,70 грн. з ПДВ - 3328,45 грн. Між сторонами угоди також оформлено податкові накладні: від 27.09.2012 р. № 2102 на суму 100 000,01 грн. з ПДВ 16 666,67 грн. (на дату оплати), від 26.10.2012 р. № 14 на суму 17 000 грн. з ПДВ 2 833,33 грн. (на дату оплати), від 08.11.2012 р. № 1 на суму 23 000 грн. (на дату оплати), від 30.11.2012 р. № 12 на суму 14 882,20 грн. з ПДВ 2 480,37 грн., від 05.12.2012 р. № 1 на суму 887 132,70 грн. з ПДВ 147 855,45 грн.

В даному випадку, проаналізувавши положення ПК України щодо ПДВ, а саме: п/п. 14.1.36. (щодо визначення терміну «господарська діяльність»); п/п. 14.1.178 (щодо визначення «податок на додану вартість»), п/п. 14.1.181 (щодо визначення «податковий кредит»), п. 188.1. (щодо бази оподаткування), п. 185.1. (щодо визначення «об'єкт оподаткування»), п. 198.1. ПК України (щодо операцій, при здійсненні яких виникає право на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.2. (щодо дати виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення сум податкового кредиту), п. 201.1. (щодо видачі п/п та її реквізитів), п. 201.4. (щодо дати видачі податкової накладної), п. 201.6. (щодо статусу податкової накладної (п/н) та її відображення у РПН), п. 201.7. (щодо видачі п/н на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг); п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 ПК України (щодо видачі п/н платником податку та статусу п/н як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту); п. 198.6. (щодо наслідків не підтвердження сум податку), суд приходить до наступних висновків.

Так, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкового кредиту та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: фактичного (реального) здійснення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних документів; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин.

В даному випадку, проаналізувавши наведене у сукупності, суд приходить до висновку, що сукупність вищезгаданих первинних документів та інших матеріалів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджують фактичне придбання та поставку обладнання. ДПІ не надано доказів на спростування наведеного та не доведено зворотного. При цьому, вбачається, що вчиняючи вказану операцію, позивач реалізовував продукцію з прибутком, тобто діяв з господарською метою, що у свою чергу дає всі підстави для формування спірних сум податкового кредиту з ПДВ.

Сам по собі перепродаж продукції не свідчить про зворотнє та не заборонений законодавством.

Враховуючи наведене у сукупності, суд приходить до висновку, що спірне рішення про донарахування ПДВ не враховує фактичних обставин проведення вказаної операції та не ґрунтується на положеннях податкового законодавства, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування зазначеного рішення, у т.ч. в частині штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, за результатами розгляду справи суд приходить до висновку про часткове задоволення позову так, як зазначено вище у висновках суду щодо кожного з проаналізованих епізодів нарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 27.08.2014 року:

- № 0011722201 (з податку на прибуток) в частині збільшення податкових зобов'язань у розмірі 156 320,00 грн. (за основним платежем) та за штрафними санкціями 26 722,50 грн.

- № 0011732201 (з податку на додану вартість) - повністю.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін