Рішення № 42726530, 13.02.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.02.15 Справа № 904/8015/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК", с. Надеждівка, Криворізький район, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК АКТИВ", м. Дніпропетровськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія", м. Дніпропетровськ

про спонукання до укладання договору оренди нежитлових приміщень

Головуючий колегії Ярошенко В.І.

Суддя Мартинюк С.В.

Суддя Ніколенко М.О.

Представники:

від позивача: Федько С.А. -представник за дов. № 20-08 від 01.07.2014

від відповідача: Лутошкін І.О. представник за дов. б/н від 09.02.2015

від третьої особи: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК Актив" про спонукання укладення договору оренди нежитлових приміщень.

Позовні вимоги мотивовані небажанням відповідача укласти договір оренди нежитлового приміщення на умовах справедливо обґрунтованої орендної плати.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2014 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 03.11.2014.

03.11.2014 відповідач надіслав заперечення на позовну заяву, в яких просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що весь комплекс будівель і споруд за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Коломойцівська, 3 знаходиться в оренді у ТОВ "Дніпроолія", згідно договору оренди № 22/12/12. Крім того, відповідач як власник вищевказаного комплексу, не бажає надавати позивачеві нежитлові приміщення в оренду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2014 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" та розгляд справи відкладено на 08.12.2014.

У судовому засіданні 08.12.2014 судом за власної ініціативи було вирішено здійснювати розгляд даної справи з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Згідно з частиною 7 статті 80-1 Господарського процесуального кодексу України на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис судової справи № 904/8015/14 здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: автоматизованої системи "Документообіг господарських судів". Для архівного оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер № 1001176RB31904.

08.12.2014 відповідач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

08.12.2014 третя особа надіслала клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду від 08.12.2014 призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням голови суду від 08.12.2014 № 860 колегіальний розгляд справи призначено у складі: головуючий колегії - Ярошенко В.І., суддя Мартинюк С.В. , суддя Ніколенко М.О.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2014 справу № 904/8015/14 прийнято до розгляду колегіально у складі трьох суддів: головуючий колегії Ярошенко В.І., суддя Ніколенко М.О., суддя Мартинюк С.В. та її розгляд призначено на 21.01.2015.

21.01.2015 відповідач надіслав додаткові заперечення на позовну заяву, в яких просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем не існує угоди щодо вирішення в судовому порядку переддоговірного спору та не існує ніяких попередніх договорів, а відповідно до ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

21.01.2015 третя особа надіслала заперечення на позовну заяву, в яких просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі посилаючись, зокрема, на ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України, в якій йдеться про те, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Ухвалою суду від 21.01.2015 розгляд справи було відкладено на 09.02.2015, у зв'язку з неявкою представника позивача і неподанням ним витребуваних доказів.

09.02.2015 від позивача надійшла заява про відвід судді Ярошенко В.І., в якій позивач посилається на те, що судді Ярошенко В.І. було відомо про злочинний напад на директора ТОВ "МІК", який стався 27.11.2014, а також, що вона навмисне, з метою викриття інформації щодо фактичного перебування Руденка А.П., внесла директора ТОВ "МІК" у протокол судового засідання 08.12.2015, хоча останній у цей час перебував на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2015 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" про відвід судді Ярошенко В.І. відмовлено.

В судовому засіданні 09.02.2015 позивач подав заяву про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою суду від 09.02.2015 строк розгляду справи продовжено на п'ятнадцять днів та у судовому засіданні оголошено перерву до 13.02.2015. Після перерви розгляд справи продовжено.

Представник третьої особи не з'явився, причини неявки суду не відомі, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

У зв'язку з відсутністю 13.02.2015 у приміщенні господарського суду електричної енергії, що підтверджується актом № 2/15 від 13.02.2015, (арк. с. 140), представники позивача та відповідача надали до суду заяви від 13.02.2015, в яких зазначили про свою згоду на проведення судового засідання без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Враховуючи викладені обставини та те, що технічний звукозапис судового процесу у даній справі здійснювався за власною ініціативою суду, колегія суду вважає за можливе здійснити розгляд справи без технічної фіксації.

13.02.2015 представник позивача подав клопотання про збільшення позовних вимог, в якому він просить суд затвердити для підписання відповідачем ТОВ "ІК Актив" договори № 1 та № 2 від 04.11.2014. Також, до даної заяви позивач надає проекти договорів оренди нежитлових приміщень від 04.11.2014 № 1 та договір оренди території від 04.11.2014 № 2.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У пункті 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 (далі - Пленум № 18) зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

У пункті 3.11 Пленуму № 18 зазначається, що збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Зі змісту позовної заяви про спонукання до укладання договору оренди нежітлових приміщень вбачається, що предмет даного спору має немайновий характер, отже збільшення розміру позовних вимог у даному випадку не передбачено чинним законодавством.

Пунктом 3.12 Пленуму № 18 передбачено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Виходячи зі змісту поданої заяви про збільшення позовних вимог, а також зі змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, господарський суд розцінює її як заяву про зміну підстав та предмету позову.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Крім того, дану заяву про збільшення позовних вимог позивачем подано після початку розгляду справи по суті, оскільки, розгляд справи по суті колегія суддів почала 21.01.2015, що підтверджується протоколом та звукозаписом судового засідання від 21.05.2015 (арк. с. 90).

Враховуючи викладене, господарський суд відмовляє у задоволенні заяви позивача про збільшення позовних вимог.

У судовому засіданні 13.02.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "ІК Актив" є власником комплексу будівель та споруд, за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Коломойцівська, 3, згідно договору купівлі-продажу від 11.09.2009, посвідченого приватним нотаріусом Вербою В.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 1847 (арк. с. 39)

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 01.10.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК" (далі - позивач. орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІК Актив" (далі - відповідач, орендодавець) було укладено договір оренди № 01/10/09-03.

Відповідно до п. 1.2 договору оренди № 01/10/09-03 від 01.10.2009 орендодавець зобов'язується надати, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування наступне майно, що розташоване за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Коломойцівська, 3. Всього передано в платне тимчасове користування нежитлових приміщень площею 4599, 00 кв.м.

Відповідно до п. 7.1 договору оренди від 22.10.2009 № 01/10/09-03 цей договір укладено на строк з 01 жовтня 2009 по 31 грудня 2009 включно.

01.10.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК" (далі - позивач. орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІК Актив" (далі - відповідач, орендодавець) було укладено договір оренди № 01/10/09-03/1.

Відповідно до п. 1.2 договору оренди № 01/10/09-03/1 від 22.10.2009 орендодавець зобов'язується надати, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування територію прилеглу до адміністративно-побутового корпусу та їдальні, вимощену тротуарної плиткою, загальною площею 1376 кв.м., що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Коломойцівська, 3.

Відповідно до п. 7.1 договору оренди від 22.10.2009 № 01/10/09-03 цей договір укладено на строк з 01 жовтня 2009 по 31 грудня 2009 включно.

Матеріалами справи встановлено, що на момент звернення позивача з позовом до суду, комплекс будівель та споруд, за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Коломойцівська, 3, що підтверджується договором оренди від 21.10.2012 № 22/10/12 та додатковими угодами від 11.10.2013 № 2, від 1/13 від 02.09.2013, укладеними між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (далі - третя особа) (арк. с. 47-53).

Як зазначає позивач, він 08.10.2013 звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір оренди та надіслав на його адресу проект договору оренди нежитлових приміщень (арк. с. 12). Дана пропозиція була залишена відповідачем без відповіді.

Враховуючи вищевикладені обставини, позивач звернувся до суду із вимогою про спонукання відповідача до укладання договору оренди нежитлових приміщень, які належать відповідачу, в редакції ТОВ "МІК".

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що він не має бажання укладати договір оренди нежитлового приміщення з позивачем, обґрунтовуючи свою позицію положенням ст. 14 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Господарський суд, дослідивши матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення позовних вимог з нижченаведених підстав.

Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 Цивільного кодексу України.

Як зазначено у ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, суд зазначає, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладення договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Сторони договору мають право на свій власний розсуд обирати форму договору, крім тих випадків, коли форма такого договору спеціально встановлена законом.

Відповідно до ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного кодексу України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 7 статті 279 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Порядок укладання договорів визначається ст.ст. 179-188 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 3 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Частинами 1-3 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору (ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1-2 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Зі змісту приписів статті 1, частини другої статті 9, частини другої статті 759, частини третьої статті 760 Цивільного кодексу України та частини другої статті 4, частини шостої статті 283 Господарського кодексу України випливає, що ЦК України встановлені загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб'єктами господарювання і пов'язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, передбачені ГК України. Отже, якщо останній не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення ЦК України.

Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленума Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29.05.2013 № 12 (далі - Постанова Пленума № 12) до договорів найму (оренди) застосовуються положення частини третьої статті 179 та частини першої статті 187 Господарського кодексу України, за змістом яких спори, що виникають при укладанні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону, та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду в разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

У пункті 2. 6 Постанови Пленума №12 передбачено, що відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування.

З аналізу наданого позивачем до суду проекту договору оренди нежитлових приміщень вбачається, що укладання останнього не є обов'язковим на підставі закону, та в інших випадках, встановлених законом. Також, позивачем не доведено належними доказами існування між сторонами угоди щодо його укладання або існування попереднього договору, на підставі якого повинен укладатися спірний договір.

Також, вказаний проект договору оренди нежитлових приміщень не містить в собі таких істотних умов договору як ціна та строк його дії.

У матеріалах справи відсутні належні докази надсилання позивачем на адресу відповідача пропозиції щодо укладання договору оренди нежитлових приміщень, який є предметом розгляду даної справи, відповідно до листа від 08.10.2013 вих.№ 53 (арк. с. 12).

Господарський суд не приймає поштові описи відправлення на адресу відповідача проекту договору оренди нежитлових приміщень, надані позивачем до суду згідно клопотання від 09.02.2015 (арк. с. 106-108), оскільки останні свідчать про направлення на адресу відповідача проектів договорів про оренду майна № 1 та про оренду території № 2, які не є предметом розгляду у даній справі.

Отже, виходячи із встановлених обставин, у суду відсутні правові підстави для спонукання відповідача укласти договір оренди нежитлового приміщення в реакції позивача.

Також, позивачем до позову надано заяву про призначення судової будівельно-технічної експертизи, в якому він просить поставити на вирішення судового експерта наступні питання:

1. Визначити ринкову вартість будівель адміністративно-побутового комплексу та їдальні в цінах на дату проведення експертизи.

2. Визначити ринкову вартість будівель без урахування поліпшень проведених ТОВ "МІК" згідно документації ТОВ "МІК".

3. На скільки збільшилась ринкова вартість будівель за рахунок проведених ТОВ "МІК" поліпшень.

4. Чи існує затверджена методика ФДМУ для розрахунку орендної плати; якщо так, то викласти цю методику.

5. Розрахувати орендну плату на будівлі їдальні та адміністративно-побутового корпусу площею 4599 кв.м. в цінах на дату проведення експертизи.

5. Встановити вартість замощення площею 1956 м.кв., проведеного ТОВ "МІК" в цінах на дату проведення експертизи.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

З огляду на зазначені обставини справи, предмет позовних вимог та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, суд відмовляє у задоволенні клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи через те, що проведення експертного дослідження не вплине на результат розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, суд прийшов до висновку, що позов є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 22, 33-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 13.02.2015

Головуючий колегії В.І. Ярошенко

Суддя С.В. Мартинюк

Суддя М.О. Ніколенко