Рішення № 42725119, 09.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2015Справа №910/26731/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп"

до Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт"

про стягнення 26 909,90 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: Бондарчук Д.М. за довіреністю б/н від 02.06.2014 р.

від відповідача: Руденко В.В. за довіреністю № 01-29-617 ввід 12.12.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (відповідач) про стягнення 26 909,90 грн. на підставі усного договору сторін, з яких: 24734,00 грн. основного боргу, 581,41 грн. 3% річних та 1594,49 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом березня-липня 2011 р. позивач надав відповідачу послуги по прибиранню на підставі усного договору сторін, тоді як відповідачем було здійснено лише часткову оплату наданих позивачем послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2014 р. порушено провадження у справі № 910/26731/14 та призначено розгляд справи на 26.01.2015 р. о 14:40 год.

23.01.2014 р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 04.12.2014 р.: письмового підтвердження про відсутність аналогічного спору; письмового пояснення щодо періоду прострочення грошового зобов'язання, витягів з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно позивача станом на 16.01.2015 р. та відповідача станом на 22.01.2015 р.; копії акту здачі-прийняття робіт від 29.07.2011 р., копії платіжного доручення № 2571 від 19.07.2011 р.

В судове засідання, призначене на 26.01.2015 р., представники позивача та відповідача з'явилися.

Представник відповідача в судовому засіданні 26.01.2015 р. подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не надав належних доказів існуючої заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 24730,00 грн., при цьому відповідач зазначив, що акт звірки взаєморозрахунків, наданий позивачем, не є первинним фінансовим документом, а тому не може бути належним і допустимим доказом наявності заборгованості відповідача перед позивачем. Крім того, у зв'язку з відсутністю спірної заборгованості відповідача перед позивачем, останній не має права на нарахування штрафних санкцій.

В якості додатків до відзиву відповідач надав суду копію виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно відповідача; копію протоколу засідання Наглядової Ради відповідача від 19.05.2014 р. та копію наказу № 83-к від 20.05.2014 р. Відзив разом із доданими до нього документами залучений судом до матеріалів справи та переданий до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник відповідача в судовому засіданні 26.01.2015 р. подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник позивача в судовому засіданні 26.01.2015 р. надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 26.01.2015 р. проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, поданому 26.01.2015 р. в судовому засіданні.

Представники позивача та відповідача в судовому засіданні, призначеному на 26.01.2015 р., подали спільне клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 09.02.2015 о 09:50 год.

02.02.2015 р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких на підтвердження факту укладення між сторонами усного договору позивач вказав, що він виставив відповідачу на оплату рахунки-фактури (№ Ч274к від 30.06.2011 р. на суму 6408,00 грн., № Ч230к від 30.06.2011 р. на суму 3332,00 грн., № 64 від 22.07.2011 р. на суму 18326,00 грн., а також направив на підписання відповідачу акти здачі-прийняття робіт (№ ОУ-6826 від 30.06.2011 р. на суму 3332,00 грн., № ОУ-6822 від 30.06.2011 р. на суму 6408,00 грн., № 44 від 29.07.2011 р. на суму 18326,00 грн.). Позивач також зазначив, що відповідач прийняв виконані роботи шляхом підписання актів здачі-прийняття робіт № ОУ-6826 від 30.06.2011 р. на суму 3332,00 грн., № ОУ-6822 від 30.06.2011 р. на суму 6408,00 грн. Разом з тим, підписаний екземпляр акту здачі-прийняття робіт № 44 від 29.07.2011 р. на суму 18326,00 грн. відповідач не повернув позивачу та не скористався наданим йому правом (ст. 853 ЦК України) направити заяву позивачу щодо недоліків виконаних робіт (якщо такі були), а тому наведений акт вважається підписаним. Стосовно наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків за період січень 2011 р. - липень 2013 р., який підписаний сторонами та скріплений печатками останніх, то позивач вважає цей акт доказом, на підставі якого можна встановити обставину, на якій ґрунтуються позовні вимоги.

В судове засідання, призначене на 09.02.2015 р., представники позивача та відповідача з'явилися.

Представник позивача в судовому засіданні 09.02.2015 р. надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі з урахуванням письмових пояснень, поданих через відділ діловодства суду 02.02.2015 р.

Представник відповідача в судовому засіданні 09.02.2015 р. проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, поданому 26.01.2015 р. в судовому засіданні.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 09.02.2015 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп" (позивач) стверджує, що між ним та Публічним акціонерним товариством "Київський річковий порт" (відповідачем) був укладений "усний договір" стосовно надання позивачем відповідачу послуг з прибирання території порту, на виконання якого позивач протягом березня - липня 2011 р. надавав ці послуги відповідачу, що підтверджується підписаними відповідачем актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними до вказаних актів, а саме:

- акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-6822 від 30.06.2011 р. на суму 6408,00 грн. (податкова накладна № 231 від 30.06.2011 р.);

- акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-6823 від 30.06.2011 р. на суму 1650,00 грн. (податкова накладна № 18 від 16.06.2011 р.);

- акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-6824 від 30.06.2011 р. на суму 1666,00 грн. (податкова накладна - № 37 від 22.06.2011 р.);

- акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-6825 від 30.06.2011 р. на суму 5831,00 грн. (податкова накладна - № 43 від 23.06.2011 р.);

- акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-6826 від 30.06.2011 р. на суму 3332,00 грн. (податкова накладна № 232 від 30.06.2011 р.).

Крім того, надання послуг згідно "усного договору" сторін позивач підтверджує актом надання послуг № 44 від 29.07.2011 р. на суму 18326,00 грн. (податкова накладна № 75 від 29.07.2011 р.), який відповідач не підписав, однак при цьому не направив позивачу заяву щодо недоліків виконаних робіт (якщо такі були), а тому наведений акт позивач вважає підписаним (копії наведених актів та податкових накладних наявні в матеріалах справи).

Позивач зазначив, що згідно "усного договору" він виставив відповідачу рахунки на оплату наданих послуг, при цьому до матеріалів справи фактично додав лише рахунок-фактуру № Ч274к від 30.06.2011 р. на суму 6408,00 грн. та № 64 від 22.07.2011 р. на суму 18326,00 грн.

Позивач також зазначив, що відповідач оплатив виконані послуги за актами здачі - прийняття робіт (надання послуг): № ОУ-6823 від 30.06.2011 р. на суму 1650,00 грн., № ОУ-6824 від 30.06.2011 р. на суму 1666,00 грн., № ОУ-6825 від 30.06.2011 р. на суму 5831,00 грн., № ОУ-6826 від 30.06.2011 р. на суму 3332,00 грн. Разом з тим, єдиним доказом оплати, доданим позивачем до матеріалів справи, є платіжне доручення № 2571 від 19.07.2011 р. на суму 3332,00 грн.

За сукупністю вищенаведеного, позивач вказує, що відповідач не оплатив позивачу 24734,00 грн., за виставленими останньому рахунками-фактурами № Ч274к від 30.06.2011 р. на суму 6408,00 грн. та № 64 від 22.07.2011 р. на суму 18326,00 грн., а отже заборгованість відповідача перед позивачем, яка виникла на підставі "усного договору" сторін, склала 24734,00 грн. Додатково на підтвердження існування заборгованості відповідача в наведеній сумі позивач залучив до матеріалів справи Акт звірки взаєморозрахунків станом за період: 01.01.2011 - 11.08.2014 р., підписаний сторонами та скріплений печатками останніх, відповідно до якого сторони підтвердили заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 24734,00 грн. станом на 31.07.2013 р.

21.08.2013 р. позивач через канцелярію відповідача подав лист-претензію № 2121/08/13 від 20.08.2013 р. (вх. відповідача 686 від 21.08.2013 р.) з повідомленням про наявну заборгованість відповідача за надані йому послуги з прибирання в березні-липні 2011 р. на суму 24737,00 грн. та з проханням перерахувати наведену суму протягом 3 банківських днів на розрахунковий рахунок позивача.

Оскільки відповідач не оплатив спірну заборгованість, позивач звернувся з позовом до суду з вимогами про стягнення 24737,00 грн. основного боргу, а також 581,41 грн. 3% річних та 1594,49 грн. пені за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував, оскільки, на його думку, позивач не надав суду належних доказів існуючої заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 24730,00 грн., при цьому відповідач зазначив, що акт звірки взаєморозрахунків, наданий позивачем, не є первинним фінансовим документом, а тому не може бути належним і допустимим доказом наявності заборгованості відповідача перед позивачем. Крім того відповідача вважає, що у зв'язку з відсутністю спірної заборгованості відповідача перед позивачем, останній не має права на нарахування штрафних санкцій.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Враховуючи вимоги правових норм, викладених вище, суд вважає безпідставними твердження позивача про укладення між ним та відповідачем "усного договору" (вчиненого усно) або укладеного у спрощений спосіб, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами з приводу надання послуг прибирання території порту відбувся обмін листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також доказів на підтвердження того, що сторони підтвердили прийняття до виконання замовлення.

Зокрема, відповідні листи, факсограми, телефонограмами та інші аналогічні документи позивач до матеріалів справи не залучив, а також, позивач не залучив до матеріалів справи відповідні замовлення (заявки) відповідача з приводу надання йому позивачем послуг з прибирання у певний період та на визначену суму. При цьому, аналіз змісту наявних в матеріалах справи актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) свідчить, що в них також відсутні посилання на відповідні замовлення відповідача на виконання послуг, напроти, в цих актах вказано про проведення робіт (надання послуг) по рахункам - фактурам, які виписав сам позивач, до того ж, тільки два з них - рахунок-фактуру № Ч274к від 30.06.2011 р. на суму 6408,00 грн. та рахунок-фактуру № 64 від 22.07.2011 р. на суму 18326,00 грн., - позивач додав до матеріалів справи.

Також судом досліджено, що матеріали справи не містять жодних доказів направлення позивачем відповідачу актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) та рахунків-фактур, на які він посилався в обґрунтування укладення сторонами "усного договору". І лише наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 2571 від 19.07.2011 р., згідно якого позивач оплатив відповідачу 3332,00 грн., у призначенні платежу якого вказано: "оплата за прибирання зовнішньої території річ.порта 1-14 згідно рах. № Ч-230к від 30.06.2011 р…", свідчить про отримання відповідачем рахунку-фактури № Ч230к від 30.06.2011 р. на суму 3332,00 грн., тобто одного рахунку з багатьох зазначених позивачем.

При цьому наявний в матеріалах справи Акт звірки взаєморозрахунків станом за період: 01.01.2011 - 11.08.2014 р. на суму 24734,00 грн. суд не приймає в якості належного і допустимого доказу укладення сторонами "усного договору" стосовно надання послуг з прибирання території порту, оскільки в ньому фактично вказані дані стосовно "продажу (30.06.2011)", "продажу (29.07.2011)", до того ж цей акт не містить зазначення жодних первинних фінансових документів, оформлених згідно вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які повинні фіксувати та підтверджувати господарські операції.

Згідно частини 1 статті 9 наведеного Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що сторони підтвердили прийняття до виконання спірного замовлення щодо прибирання території порту та уклали "усний договір".

В той же час судом встановлено, що фактично відповідач заявляє вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані відповідачу послуги в загальній сумі 24734,00 грн. на підставі акту здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-6822 від 30.06.2011 р. на суму 6408,00 грн. та акту надання послуг № 44 від 29.07.2011 р. на суму 18326,00 грн. (6408,00 грн. + 18326,00 грн. = 24734,00 грн.).

Акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-6822 від 30.06.2011 р. суд приймає в якості належного доказу надання позивачем відповідачу послуг на суму 6408,00 грн., а рівно прийняття цих послуг відповідачем без будь-яких зауважень та заперечень, оскільки цей акт підписаний уповноваженими представниками сторін, в т.ч. відповідача. Зокрема, наведеним актом сторони підтвердили надання позивачем та прийняття відповідачем послуг ("додаткове прибирання причалу 1-14 та прилеглої території") на суму 6480,00 грн. та відсутність претензій сторін одна до одної.

Натомість, акт надання послуг № 44 від 29.07.2011 р. на суму 18326,00 грн. не приймається судом в якості належного доказу надання позивачем та прийняття відповідачем послуг на суму 18326,00 грн., оскільки наведений акт підписаний лише з боку позивача, при цьому матеріали справи не містять жодних доказів його направлення на підписання відповідачу. Тож, за відсутності підпису уповноваженої особи відповідача на акті надання послуг № 44 від 29.07.2011 р. відсутні підстави стверджувати, що вказані в цьому акті послуги ("прибирання з 1-го по 14-й причал з 01.07.11 по 22.07.11") на суму 18326,00 грн. були прийняті відповідачем. В свою чергу, за відсутності доказів направлення акту надання послуг № 44 від 29.07.2011 р. відповідачу, відсутні підстави стверджувати, що оскільки відповідач не надав заяву щодо недоліків виконаних робіт, то наведений акт слід вважати підписаним. До того ж, норми статті 853 ЦК України, на які позивач посилається у зв'язку з не підписанням відповідачем вищенаведеного акта, визначають обов'язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником, т.т. фактично стосуються підряду, а не надання послуг.

Також, не приймається судом в якості належного доказу надання позивачем та прийняття відповідачем послуг на суму 18326,00 грн. і наданий позивачем Акт звірки взаєморозрахунків станом за період: 01.01.2011 - 11.08.2014 р. на суму 24734,00 грн., оскільки акт звірки взаєморозрахунків є підтвердженням сторонами факту існування заборгованості, проте, не є первинним фінансовим документом, на підставі якого встановлюється виконання зобов'язання, зокрема, надання послуг. Більш того, судом встановлено, що наведений акт звірки взаєморозрахунків містить дані стосовно "продажу (30.06.2011)", "продажу (29.07.2011)" та не містить зазначення жодних первинних фінансових документів, оформлених згідно вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які повинні фіксувати та підтверджувати господарські операції.

Таким чином, наявним в матеріалах справи доказами, які є належними і допустимими в розумінні ст. 34 ГПК України, підтверджується факт надання позивачем та прийняття відповідачем спірних послуг з прибирання території лише в сумі 6480,00 грн., тоді як в частині суми 18326,00 грн. такі докази в матеріалах справи відсутні.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-6822 від 30.06.2011 р. не містить визначеного сторонами строку (терміну) оплати робіт (послуг), при цьому вказаний в наведеному акті рахунок-фактура № Ч274к від 30.06.2011 р., наявний в матеріалах справи, також не містить встановленого сторонами строку (терміну) оплати робіт (послуг).

Як роз'яснено господарським судам у п. 1.7 (абз. 2) постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання" стосовно приписів частини другої статті 530 ЦК України, днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Матеріалами справи підтверджується, що 21.08.2013 р. за вхідним номером № 686 відповідач отримав претензію позивача № 2121/08/13 від 20.08.2013 р., в якій останній повідомив відповідача про заборгованість в сумі 24737,00 грн. та просив перерахувати наведену суму протягом 3 банківських днів на розрахунковий рахунок позивача.

Наведена претензія позивача приймається судом в якості належного доказу звернення позивача до відповідача з вимогою про оплату послуг за актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-6822 від 30.06.2011 р. на суму 6408,00 грн. в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.

За встановлених обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач повинен був виконати свій обов'язок з оплати заборгованості за надані послуги згідно акту здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-6822 від 30.06.2011 р. у семиденний строк від 21.08.2013 р., так як саме в цей день представник відповідача одержав надану позивачем претензію № 2121/08/13 від 20.08.2013 р.

Таким чином, відповідач був зобов'язаний повністю розрахуватись з позивачем за надані послуги до 28.08.2013 р. включно (21.08.2013 р. + 7 днів = 28.08.2013 р.).

Станом на час розгляду спору по суті строк сплати послуг за актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-6822 від 30.06.2011 р. на суму 6408,00 грн. є таким, що настав.

З матеріалів справи вбачається, а відповідачем не спростовано, що станом на час розгляду справи по суті відповідач не оплатив послуги на суму 6408,00 грн., надані йому позивачем на підставі послуг акту здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-6822 від 30.06.2011 р. Зокрема, відповідач не надав суду належних доказів того, що оплата послуг за вказаним актом була ним здійснена, як про це він стверджує у відзиві на позовну заяву, а тому відповідні твердження відповідача відхиляються судом як необґрунтовані.

За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 24734,00 грн. основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню лише в частині 6408,00 грн., тоді як в іншій частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 18326,00 грн. позивачу належить відмовити з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на порушення відповідачем грошового зобов'язання, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача 581,41 грн. 3% річних за період з 23.09.2013 р. по 08.11.2014 р. та 1594,49 грн. пені за період з 23.09.2013 р. по 23.03.2014 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, відповідач був зобов'язаний розрахуватись з позивачем за надані послуги згідно здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-6822 від 30.06.2011 р. у семиденний строк від 21.08.2013 р. до 28.08.2013 р. включно, а отже з 29.08.2013 р. слід обраховувати прострочення відповідачем спірного грошового зобов'язання.

Судом враховано, що згідно п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 1"Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, враховуючи при цьому встановлені судом суму основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідача (6408,00 грн.), початок періоду прострочення спірного грошового зобов'язання (з 29.08.2013 р.), втім не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання (з 29.09.2013 р. по 08.11.2014 р.), судом встановлено, що сума 3% річних за період з 23.09.2013 р. по 08.11.2014 р. становить 216,99 грн.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 581,41 грн. 3% річних за період з 29.09.2013 р. по 08.11.2014 р. підлягають лише частковому задоволенню в сумі 216,99 грн. за вказаний період

В іншій частині вимог стосовно стягнення 3% річних, зокрема, в сумі 364,41 грн. (581,41 грн. - 216,99 грн. = 364,41 грн.) позивачу належить відмовити.

Стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідач пені з огляду на порушення останнім грошового зобов'язання, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до абз. 3 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарським судам роз'яснено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Сторони не заперечували, що договір між ними стосовно надання спірних послуг в письмовій формі не укладався, а рівно сторонами не було передбачено відповідальності відповідача у вигляді сплати неустойки (пені) за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті виконаних позивачем послуг. Судом також встановлено, що обов'язок та умови сплати пені у спірному випадку не визначено певним законодавчим актом.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 1594,49 грн. пені за період з 23.09.2013 р. по 23.03.2014 р. є безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.

Отже за результатами вирішення даного спору, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми: 6408,00 грн. основного боргу та 216,99 грн. 3% річних за період з 23.09.2013 р. по 08.11.2014 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову на відповідача покладається судовий збір в розмірі 449,78 грн.

Крім того, судом враховано, що статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в т.ч. визначено підстави такого повернення. Зокрема, сума судового збору підлягає поверненню в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (пункт 1 частини 1 цієї статті).

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у випадку, встановленому пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється а порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").

Позивач при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення 26909,90 грн. сплатив судовий збір в розмірі 1830,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1616 від 11.11.2014 р., оригінал якого наявний в матеріалах справи, тоді як належало сплатити 1827,00 грн.

Так, відповідно до п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1827,00 грн.) та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі (73080,00 грн.).

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про повернення позивачу з Державного бюджету України переплаченої суми судового збору в розмірі 3,00 грн. відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, ст. 7 Закону України "Про судовий збір", Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 70; ідентифікаційний код 03150071), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп" (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 38 Б, кімната 12; ідентифікаційний код 35634872) 6408,00 грн. (шість тисяч чотириста вісім гривень 00 коп.) основного боргу, 216,99 грн. (двісті шістнадцять гривень 99 коп.) 3% річних, 449,78 грн. (чотириста сорок дев'ять гривень 78 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп" (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 38 Б, кімната 12; ідентифікаційний код 35634872) з Державного бюджету України 3,00 грн. (три гривні 00 коп.) судового збору, перерахованого платіжним дорученням № 1616 від 11.11.2014 р., оригінал якого залишити в матеріалах справи.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.02.2015 р.

Суддя Гумега О.В.