Рішення № 42725104, 12.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2015Справа №910/20634/14

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк», м.Одеса, ЄДРПОУ 14366762

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», м.Київ, ЄДРПОУ 24214088

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехвоса», м.Київ, ЄДРПОУ 34295146

про визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти та стягнення 30 000 000 грн.

Головуючий суддя Любченко М.О.

суддя Сташків Р.Б.

суддя Літвінова М.Є.

Представники:

від позивача: Баранов О.В. - по дов.

від відповідача: Мостовий А.М. - по дов.

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Фінростбанк», м.Одеса звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», м.Київ про визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти та стягнення безпідставно списаних грошових коштів у розмірі 30 000 000 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач безпідставно здійснив списання грошових коштів, які були розміщені на його депозитному рахунку, відкритому в установі відповідача згідно договору про надання міжбанківського депозиту, майнові права за яким були передані в заставу відповідачу в забезпечення зобов'язань третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за кредитним договором.

Відповідач у відзиві б/н від 17.10.2014р. проти задоволення позову заперечив, посилаючись на необґрунтованість доводів позивача, та зазначив, що списання депозитних коштів було проведено у відповідності до вимог договору застави майнових прав №89208-20/13-6 від 10.10.2013р. Відповідачем протягом розгляду справи надавались пояснення по суті спору.

Ухвалою від 30.09.2014р. господарським судом м.Києва залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртехвоса».

Представник третьої особи в судове засідання 12.02.2015р. не з'явився, пояснень по суті спору не представив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався.

За висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртехвоса» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням третьої особи на теперішній час є: 04215, м.Київ, вул.Почайнинська, 12-Б.

На вказану адресу з метою виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 21.01.2015р.

Як свідчать матеріали справи, конверт з судовою кореспонденцією було повернуто до суду з відміткою «інші притичини, що не дали змоги виконати».

У п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Суд зазначає, що конверти з попередніми ухвалами також було повернуто до господарського суду м.Києва з відміткою «інші притичини, що не дали змоги виконати».

До того ж суд зауважує, що інформація стосовно слухання господарським судом справ м.Києва розміщується на офіційному сайті суду у мережі Інтернет, що також вказує на можливість відповідача дізнатись про час та місце розгляду спору.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехвоса», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення третьої особи про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку третьої особи в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Судом також враховано, що ухвалою від 21.01.2015р. явка третьої особи у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, незважаючи на те, що третя особа в процесі розгляду спору так і не скористалась правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 10.10.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртехвоса» (позичальник) було укладено кредитний договір №89044-20/13-1 на відкриття відновлювальної кредитної лінії під заставу майнових прав за договором банківського вкладу, відповідно до п.1.1 якого банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та зобов'язується надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі. Кредит надається в грошовій формі на наступних умовах: ліміт кредитної лінії - 30 000 000,00 грн., кінцевий термін повернення кредиту - 9 жовтня 2015р., процентна ставка за користування кредитом - 6,5% процентів річних.

Пунктом 3.1 договору №89044-20/13-1 від 10.10.2013р. передбачено, що виконання позичальником зобов'язань за договором забезпечується заставою майнових прав за договором банківського вкладу.

Позичальник зобов'язаний, в тому числі, самостійно до 25 числа першого місяця, що слідує за звітним кварталом, - для квартальної фінансової звітності та до 1 березня, наступного за звітним роком, - для річної фінансової звітності надавати: бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, розшифровки кредиторської та дебіторської заборгованості, довідки про наявність кредитної заборгованості в інших банках (п.6.1.5 договору №89044-20/13-1 від 10.10.2013р.).

Банк має право зупинити подальше кредитування позичальника та/або вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, штрафних санкцій, а позичальник зобов'язаний протягом 5 календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги, або в іншій строк, встановлений у відповідній вимозі банку, повернути суму заборгованості за кредитом, інші платежі по договору, в тому числі у випадку, якщо інформація та документи, що підлягають поданню позичальником банку у відповідності або в зв'язку з договором, надані позичальником несвоєчасно, в неповному обсязі, або якщо така інформація та документи або їх частина не відповідає дійсності (п. 9.2 кредитного договору).

Як встановлено судом, видача кредиту в сумі 30 000 000 грн. підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером №7295 від 10.10.2013р.

У відповідності до ст.1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

10.10.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Фінростбанк» (вкладник) та Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (банк) було укладено договір про надання міжбанківського депозиту №634DPHi/2013 (договір депозиту), згідно умов якого вкладник надає банку в порядку і на умовах, що передбачені цим договором, депозит у сумі 30 000 000 грн. на строк з 10.10.2013р. по 12.10.2015р. під 5,5% відсотків річних.

За приписами ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України та ст.1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

В забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору перед банком, 10.10.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Фінростбанк» (заставодавець) та Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (заставодержатель) укладено договір №89208-20/13-6 застави майнових прав, за умовами п.1.1 якого заставою забезпечуються вимоги заставодержателя за кредитним договором №89044/20/13-1 від 10.10.2013р. (а також будь-якими доповненнями, змінами до нього, в тому числі, стосовно збільшення процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту).

Предметом застави за договором №89208-20/13-6 від 10.10.2013р. є майнові права за договором №634DPHi/2013 від 10.10.2013р., що полягають у праві вимагати від банку повернення грошових коштів в сумі 30 000 000 грн. Вартість предмета застави становить 30 000 000 грн. (п.п.1.2, 1.3 договору №89208-20/13-6 від 10.10.2013р.)

Відповідно до п.4.1 договору №89208-20/13-6 від 10.10.2013р. право звернення стягнення на предмет застави для задоволення своїх вимог за основним зобов'язанням за цим договором виникає у заставодержателя у випадках, обумовлених кредитним договором, цим договором та нормами чинного законодавства України.

Заставодержатель набуває право звернути стягнення та реалізувати предмет застави у наступних випадках, в тому числі, якщо у момент настання строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором воно не буде виконано належним чином, а саме: при повному або частковому неповерненні кредитних коштів (чергового платежу по сплаті кредитних коштів), несплаті або частковій несплаті процентів та/або при несплаті або частковій несплаті комісій та штрафних санкцій у строки, встановлені кредитним договором; порушення заставодавцем та/або позичальником обов'язків за цим договором та/або кредитним договором та невиконання вимоги заставодержателя про дострокове виконання основного зобов'язання (п.4.1.1 договору №89208-20/13-6 від 10.10.2013р.).

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється відповідно до ст.23 Закону України «Про заставу» шляхом відступлення заставодавцем заставодержателю прав вимоги, що випливають із заставлених майнових прав або переводу на заставодавця заставлених прав в судовому порядку (п.4.2 договору №89208-20/13-6 від 10.10.2013р.).

Відповідно до п.п.5.1, 5.2 договору №89208-20/13-6 від 10.10.2013р. керуючись вимогами Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» сторони встановили приватне забезпечувальне обтяження, яким є право заставодержателя- обтяжувача на рухоме майно заставодавця - боржника, що становить предмет обтяження за цим договором, предметом обтяження є гроші, розміщені на вкладному рахунку заставодавця на підставі договору банківського вкладу.

В п.5.4 договору застави зазначено, що шляхом підписання цього договору заставодавець надає заставодержателю право здійснювати договірне списання відповідно до умов кредитного договору та цього договору грошових коштів, які є предметом обтяження за цим договором, у сумах, необхідних для повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, комісій, штрафних санкцій та інших платежів, позичальника за кредитним договором, але не більше суми, зазначеної в п.п.1.2., 5.3. цього договору.

У відповідності до п.5.6 договору №89208-20/13-6 від 10.10.2013р. звернення стягнення на предмет обтяження здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень» шляхом переказу на користь заставодержателя - обтяжувача грошової суми у порядку договірного списання.

Відомості про передачу в заставу майнових прав за договором про надання міжбанківського депозиту №634DPHi/2013 від 10.10.2013р. були зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 10.10.2013р., що підтверджується витягом №42126361 від 10.10.2013р.

За твердженням відповідача, які з боку третьої особи належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртехвоса», починаючи з дня укладення кредитного договору, не надавало Публічному акціонерному товариству «Банк «Київська Русь» документи, передбачені в п.6.1.5 кредитного договору, що банк розцінює як порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Відповідач направив позичальнику лист №4309/20-23565 від 04.07.2014р. про зупинення подальшого кредитування та вимагав достроково повернути кредит, сплатити відсотки протягом 5 календарних днів з дати надсилання банком відповідної вимоги. На означеному листі зазначено: оригінал листа отримав генеральний директор Котляров О.М., підпис, який скріплений печаткою позичальника, дата - 04.07.2014р. Однак, кредит позичальник достроково не повернув. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Керуючись правами, що передбачені п.4.1.1 договору №89208-20/13-6 від 10.10.2013р. та приписами чинного законодавства України, 15.07.2014р. меморіальним ордером №4711 відповідачем здійснено списання коштів, що знаходились на депозитному рахунку позивача в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

21.07.2014р. позивач отримав повідомлення відповідача № 4627/20-24654 від 17.07.2014р. про списання грошових коштів позивача в сумі 30 000 000,00 грн., які були розміщені в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Київська Русь» згідно договору про надання міжбанківського депозиту № 634DPHi/2013 від 10.10.2013р., майнові права за яким були передані в забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору згідно договору застави майнових прав №89208-20/13-6 від 10.10.2013р.

У відповідь на вищезазначене повідомлення відповідача, позивач листом від 08.08.2014р. вих. №1464 повідомив про безпідставність списання грошових коштів позивача, однак відповіді не отримав.

Вважаючи, що кошти з депозитного рахунку списані відповідачем незаконно, позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти та стягнення 30 000 000 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає з огляду на таке:

Цивільні права, згідно ст.13 Цивільного Кодексу України, особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Стаття 15 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а стаття 16 встановлює способи захисту цивільних прав та інтересів. Ними можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

В свою чергу, статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Підсумовуючи зазначене вище, вбачається, що чинне законодавство не передбачає такого способу захисту порушеного права як визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти, така вимога не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі, а може бути лише елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

У світлі наведених положень суд вважає, що обраний позивачем спосіб судового захисту за своєю сутністю може опосередковувати лише встановлення відповідного юридичного факту як елемент складової частини предмету доказування при висуванні інших вимог, пов'язаних із договором (спонукання до приписного виконання спірного зобов'язання тощо) -який (елемент) може відображатися лише у мотивувальній частині рішення при розгляді належних позовних вимог.

Неналежність обраного способу судового захисту у світлі правової позиції Верховного Суду України, згаданій в п.3 Інформаційного листа №01-8/482 від 13.08.2008р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року», зумовлює відмову у задоволені означених позовних.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним звернення стягнення Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» на грошові кошти у суми 30 000 000,00 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно списаних грошових коштів в розмірі 30 000 000 грн., стосовно яких суд також дійшов висновку про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що даний Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, при цьому відповідно до ст. 2 вищезазначеного закону, рухоме майно - це окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов'язки.

В договорі застави майнових прав №89208-20/13-6 від 10.10.2013р. сторони зазначили, що предметом застави є майнові права за депозитним договором, що полягають у праві вимагати від відповідача повернення грошових коштів. При цьому, звернення стягнення на предмет застави здійснюється відповідно до ст.23 Закону України «Про заставу» шляхом відступлення заставодавцем заставодержателю прав вимоги, що випливають із заставлених майнових прав або переводу на заставодавця заставлених прав в судовому порядку (п.п.1.2, 4.2 договору застави).

При цьому, в договорі застави в розділі 5 вказано, що керуючись вимогами Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», сторони встановили приватне забезпечувальне обтяження, яким є право заставодержателя - обтяжувача на рухоме майно заставодавця - боржника, що становить предмет обтяження за цим договором, предметом обтяження є гроші, розміщені на вкладному рахунку 3аставодавця на підставі договору банківського вкладу.

Тобто, в договорі застави сторони одночасно зазначили, що предметом договору є і майнові права за депозитним договором і гроші, що не суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом (ст.23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).

Оскільки в кредитному договорі сторони передбачили право банка зупинити подальше кредитування позичальника та вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, штрафних санкцій у випадку неподання позичальником фінансових документів, та, відповідно, обов'язок позичальника протягом 5 календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги, повернути всю суму заборгованості за кредитним договором, що відповідає ст.212 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло право вимоги повернення кредиту та право на звернення стягнення на предмет застави.

Згідно із ч.1 ст.590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Таким чином, за приписами означеної правової норми, на обтяжувача, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, покладено обов'язок до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Проте, господарський суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено правових наслідків невиконання приписів Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», в тому числі, таких, що засвідчували б неправомірність звернення стягнення.

У відповідності до ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Згідно зі ст.33 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", вимоги статті 27 цього Закону не застосовуються при зверненні стягнення на предмет забезпечувального обтяження, яким є гроші, боргові цінні папери, строк платежу за якими настав або які підлягають сплаті на вимогу. Обтяжувач, який звертає стягнення на такий предмет обтяження, зобов'язаний надіслати повідомлення про це боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна. У разі якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, задоволення забезпеченої обтяженням вимоги обтяжувача здійснюється шляхом переказу йому грошової суми, достатньої для повного задоволення цієї вимоги. Такий переказ може здійснюватися банком у порядку договірного списання.

Відповідно до ч.5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

На підставі Постанови №409 від 15.07.2014р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15.07.2014 прийнято рішення № 55 про запровадження з 16.07.2014р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Фінростбанк». Тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Фінростбанк» запроваджено строком на 3 місяці з 16.07.2014р. по 16.10.2014р

Отже, в Публічному акціонерному товаристві «Фінростбанк» призначена тимчасова адміністрація з 16.07.2014р., в той час як списання коштів з депозитного рахунку відповідача було проведено 15.07.2014р. Таким чином посилання позивача на порушення відповідачем норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є помилковим.

Враховуючи наведені обставини, які свідчать про відсутність порушення прав позивача під час реалізації обтяження, предметом якого були грошові кошти у заявленому розмірі, підстави для стягнення вказаних коштів з відповідача відсутні.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» про визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти та стягнення безпідставно списаних грошових коштів у розмірі 30 000 000 грн. є безпідставними та такими, що підлягають залишенню без задоволення.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Оскільки у позові відмовлено, а позивач в установленому порядку звільнений від сплати судового збору, понесені по справі господарські витрати відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк», м.Одеса до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», м.Київ про визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти та стягнення безпідставно списаних грошових коштів у розмірі 30 000 000 грн.

У судовому засіданні 12.02.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 14.02.2015р.

Головуючий суддя Любченко М.О

Суддя Літвінова М.Є.

Суддя Сташків Р.Б.