Рішення № 42725093, 13.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2015Справа №910/27769/14

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», м.Київ, ЄДРПОУ 30019775 в особі філії Газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування», Харківська обл., смт.Червоний Донець

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз», м.Київ, ЄДРПОУ 30162340

про стягнення 15 998,46 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Ярмоленко Є.П. - по дов.

Згідно зі ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 14.01.2015р. та 11.02.2015р. оголошувались перерви.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування», м.Київ в особі філії Газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування», Харківська обл., смт.Червоний Донець звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз», м.Київ про стягнення пені в розмірі 2133,24 грн., штрафу в сумі 10 252,06 грн., 3% річних в розмірі 375,46 грн. та інфляційних втрат в сумі 3237,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №2/2013-П від 21.03.2013р. про виконання робіт в частині здійснення оплати виконаних робіт у визначені договором строки, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві б/н від 14.01.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення та зазначив, що наведений заявником розрахунок штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат є невірним, оскільки фактично дата підписання актів приймання-передачі робіт не співпадає з датою, вказаною в акті. До того ж, на думку зазначеного учасника судового процесу, оскільки спірний правочин було укладено Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз», як оператором спільної діяльності за договором №3 від 10.07.2002р., то учасники спільної діяльності повинні разом відповідати за зобов'язаннями, що виникли з договору №2/2013-П від 21.03.2013р. Відповідач у відзиві також просив зменшити розмір пені на 100%.

У судове засідання 13.02.2015р. позивач не з'явився, представника не направив. Однак, за висновками суду, заявник був належним чином повідомлений про час та місце розгляду спору з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника позивача у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 11.02.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що заявник був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

З приводу неявки позивача у судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

До того ж, судом прийнято до уваги, що позивачем у попередніх судових засіданнях було висловлено свою правову позицію по суті спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач участі в процесі розгляду спору 13.02.2015р. не приймав, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши представлені сторонами докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування» в особі філії Газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз», як оператором спільної діяльності за договором №3 від 10.06.2002р. (замовник), було укладено договір №2/2013 П про виконання робіт, відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов'язався виконувати роботи на свердловинах, що знаходяться на відновленні та в капітальному ремонті й належать до об'єктів спільної діяльності за договором №3 від 10.06.2002р., а саме: профілактичні роботи з промивки свердловин, профілактичні роботи по закачуванню ПАР та інгібітору корозії, проведення інтенсифікації свердловин, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи.

Згідно з п.3.5 договору №2/2013-П від 21.03.2013р. фактична ціна договору складається з фактичної вартості виконаних за весь час дії договору робіт.

У п.5.1 укладеного між сторонами правочину зазначено, що умови договору №2/2013-П від 21.03.2013р. застосовуються до відносин між сторонами, що виникли до його укладання з 01.01.2013р.

Договір є укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013р. (п.5.2 договору №2/2013-П від 21.03.2013р.).

Додатковою угодою №1 від 31.12.2013р. за погодженням Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» контрагентами було продовжено строк дії договору №2/2013-П від 21.03.2013р. до 31.12.2014р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №2/2013-П від 21.03.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з виконання робіт.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ст.839 Цивільного кодексу України).

Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки) (ст.853 Цивільного кодексу України).

Як вказувалось вище, пунктом 1.1 договору №2/2013-П від 21.03.2013р. визначено, що в межах договору виконуються роботи на свердловинах, що знаходяться на відновленні та в капітальному ремонті й належать до об'єктів спільної діяльності за договором №3 від 10.06.2002р., а саме: профілактичні роботи з промивки свердловин, профілактичні роботи по закачуванню ПАР та інгібітору корозії, проведення інтенсифікації свердловин.

За умовами п.2.2 договору №2/2013-П від 21.03.2013р. факт виконання робіт підтверджується шляхом складання акту приймання передачі виконаних робіт.

Пунктом 2.3 визначено, що виконавець направляє акт приймання-передачі виконаних робіт у двох примірниках, у разі відсутності зауважень, виконавець підписує і повертає протягом 5 днів один примірник акту виконавцю.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №2/2013-П від 21.03.2013р. позивачем було виконано, а відповідачем прийнято роботи на суму 172 638,55 грн., що підтверджується актами б/н від 31.01.2014р. на суму 63 664,23 грн., б/н від 28.02.2014р. на суму 40 140,68 грн., б/н від 31.07.2014р. на суму 38 856,40 грн. та б/н від 29.08.2014р. на суму 29 977,24 грн.

Наразі, за твердженнями відповідача, наведені вище акти були отримані та підписані Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» пізніше, ніж визначено в самих актах, що фактично впливає строк виникнення обов'язку з оплати прийнятих робіт. Проте, суд вважає такі твердження необґрунтованими та такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до приписів ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженого Наказом №55 від 07.04.2003р. Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях, установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог. У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

Пунктом 5.27 Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженого Наказом №55 від 07.04.2003р. Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики передбачено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Наразі, на підтвердження своїх заперечень відповідачем представлено до матеріалів справи реєстри переданих документів.

Проте, господарський суд зазначає, що надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» документи не відповідають наведеним вище вимогам Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», а отже не можуть бути прийнятими в якості належних та допустимих доказів. При цьому, всупереч вимог суду, оригінали вказаних доказів суду представлено для огляду не було.

Одночасно, суд зазначає, що в актах б/н від 31.01.2014р., б/н від 28.02.2014р., б/н від 31.07.2014р., б/н від 29.08.2014р. жодних відміток стосовно того, що з боку замовника зазначені документи було підписано в інший день, не міститься.

Отже, враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку стосовно необґрунтованості тверджень Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» про отримання та підписання актів виконаних робіт у дати, що є відмінними від тих, що зазначені в останніх.

Як вже зазначалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Умовами п.3.1 договору №2/2013-П від 21.03.2013р. передбачено, що вартість робіт визначається на підставі підписаних обома сторонами кошторисів вартості робіт, що є невід'ємними частинами договору.

Розрахунки за роботи здійснюються у національній валюті України шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 10-ти банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі робіт.

Таким чином, враховуючи наведені вище висновки суду щодо прийняття відповідачем робіт на загальну суму 172 638,55 грн. та враховуючи умови спірного договору стосовно строків та обсягів оплати виконаних робіт, господарський суд дійшов висновку, що строк внесення плати за виконані позивачем на підставі договору №2/2013-П від 21.03.2013р. роботи на загальну суму 172 638,55 грн. настав.

При цьому, враховуючи наведені вище висновки суду стосовно необґрунтованості тверджень відповідача щодо фактичного прийняття останнім робіт пізніше, ніж значиться в актах приймання-передачі, суд зазначає, що відсутні підстави для визначення строку оплати за кожним з актів з відмінної від зазначеної в актах дати.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечені, заборгованість за актами б/н від 31.01.2014р. на суму 63 664,23 грн., б/н від 28.02.2014р. на суму 40 140,68 грн. було погашено 26.03.2014р. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви №19/3-01-1257 від 26.03.2014р. Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування».

Одночасно, оплату за актами б/н від 31.07.2014р. на суму 38 856,40 грн. та б/н від 29.08.2014р. на суму 29 977,24 грн. було проведено лише 18.09.2014р., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, наведені дати оплати робіт за договором №2/2013-П від 21.03.2013р. було застосовано відповідачем під час складання контррозрахунку штрафних санкцій за порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» своїх грошових зобов'язань за договором.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарським судом було встановлено, що відповідачем було порушено передбачені договором №2/2013-П від 21.03.2013р. строки розрахунків за виконані позивачем роботи.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За умовами п.6.3 договору №2/2013-П від 21.03.2013р. за порушення строків оплати виконаних робіт замовник сплачує на користь виконавця за кожний день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від суми невиконаного зобов'язання.

Враховуючи порушення замовником строків внесення плати за виконані виконавцем на підставі договору №2/2013-П від 21.03.2013р. роботи, позивачем було нараховано пеню на загальну суму 2133,24 грн.

Як вбачається з представленого розрахунку, за порушення строків оплати робіт за актом б/н від 31.01.2014р. за період з 14.02.2014р. по 25.03.2014р. позивачем нараховано пеню на суму 907 грн., за актом б/н від 28.02.2014р. за період з 14.03.2014р. по 25.03.2014р. на суму 171,56 грн., за актом б/н від 31.07.2014р. за період з 14.08.2014р. по 17.09.2014р. на суму 931,49 грн. та б/н від 29.08.2014р. з 12.09.2014р. по 17.09.2014р. на суму 123,19 грн.

Проте, як встановлено судом, при здійсненні розрахунку пені заявником було допущено помилки.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За висновками суду, заявником було невірно визначено початок періоду нарахування неустойки. Наприклад, при нарахуванні пені за порушення строків оплати робіт за актом б/н від 31.01.2014р. заявником здійснено нарахування за період з 14.02.2014р. по 25.03.2014р., тоді як, враховуючи визначений спірним правочином 10-денний (банківські дні) термін внесення плати за роботи, останнім днем оплати було 14.02.2014р., а отже право на нарахування штрафних санкцій виникло 15.02.2014р. Аналогічні помилки було допущено позивачем при нарахуванні пені за порушення строків оплати робіт за актами б/н від 31.07.2014р., б/н від 29.08.2014р. До того ж представлений заявником розрахунок не позбавлений арифметичних помилок.

Після здійснення перерахунку, господарським судом встановлено, що обґрунтованим є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» за порушення строків оплати робіт за договором №2/2013-П від 21.03.2013р. пені на загальну суму 2005,95 грн.

Як вже зазначалось, відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Сторони у п.6.4 договору №2/2013-П від 21.03.2013р. передбачили, що за порушення строків оплати виконаних робіт більше ніж на 30 календарних днів замовник сплачує виконавцю штраф в розмірі 10% від суми боргу.

Враховуючи, що відповідачем було більш ніж на 30 днів порушено зобов'язання з оплати робіт, прийняття яких підтверджується актами б/н від 31.01.2014р. та б/н від 31.07.2014р., позивачем було нараховано штраф в розмірі 10 252,06 грн.

Приймаючи до уваги встановлені вище факти щодо порушення замовником строків оплати робіт за спірним правочином, після проведення перевірки, господарський суд дійшов висновку, що розрахунок суми штрафу, який наведено заявником, є арифметично вірним, а розглядувані вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Наразі, заперечення відповідача щодо неможливості одночасного нарахування пені та штрафу суд не приймає як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України щодо неможливості притягнення особи двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Аналогічну позицію наведено у постанові від 27.04.2012р. Верховного Суду України по справі №06/5026/1052/2011. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

До того ж, суд наголошує, що обмеження, встановлене ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», є обмеженням розміру пені, що є відмінною від штрафу санкцією та самостійним видом неустойки, який ніяким чином зі штрафом не пов'язаний.

Наразі, нормами чинного законодавства розмір штрафу, що може бути визначений сторонами у договорі за порушення грошових зобов'язань, не обмежується.

Таким чином, враховуючи правову природу наведених вище способів захисту майнових прав, суд дійшов висновку, що застосування останніх одночасно у разі порушення грошового зобов'язання не суперечить приписам чинного законодавства. Вказаної позиції дотримується і Вищий господарський суд у постановах від 27.02.2014р. по справі №906/1557/13, від 27.03.2014р. по справі №911/3646/13 та від 08.05.2014р. по справі №23/5014/1705/2012.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 3237,70 грн. та 3% річних в розмірі 375,46 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, за порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором 2/2013-П від 21.03.2013р. в частині внесення плати за виконані роботи позивачем було нараховано 3% річних на суму 375,46 грн. та інфляційні втрати в сумі 3237,70 грн.

Однак, як встановлено судом, при розрахунку процентів річних та інфляційних втрат позивачем було допущено ті ж самі помилки, що і під час нарахування пені.

Після проведення перерахунку господарський суд дійшов висновку, що за порушення грошових зобов'язань за договором №2/2013-П від 21.03.2013р. з відповідача може бути стягнуто 3% річних на суму 351,31 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3231,14 грн.

Наразі, господарський суд зазначає, що твердження відповідача стосовно неправомірності покладання відповідальності за порушення строків оплати робіт за договором №2/2013-П від 21.03.2013р. тільки на Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз», оскільки останній є оператором за договором №3 від 10.06.2002р., на виконання умов якого і було укладено спірний правочин, що на думку останнього, вказує на наявність підстав для стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат з інших учасників сумісної діяльності, є необґрунтованими з огляду таке.

За приписами ст.1135 Цивільного кодексу України під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства. Рішення щодо спільних справ учасників приймаються учасниками за спільною згодою, якщо інше не встановлено договором простого товариства.

У ст.1137 Цивільного кодексу України зазначено, що порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи договору №3 від 10.06.2002р. (в редакції додаткової угоди №4 від 25.02.2011р.) для ведення спільної діяльності об'єднались три суб'єкти господарювання, а саме Дочірня компанія «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (учасник 1), Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» (учасник 2) та Компанія Місен Ентерпрайзіс (учасник 3).

Умовами п.7.9 договору №3 від 10.06.2002р. саме на учасника 2 покладено функції оператора сумісної діяльності, а саме поточне керівництво, ведення окремого бухгалтерського обліку та представництво інтересів інших учасників сумісної діяльності.

З п.11.1 вказаного правочину вбачається, що спільні витрати та збитки, пов'язані зі спільною діяльністю, відшкодовуються за рахунок спільного майна учасників.

Саме на учасника 2 (відповідача) п.6.2.13 договору №3 від 10.06.2002р. покладено обов'язок своєчасно здійснювати сплату та погашення всіх зобов'язань та витрат, які виникли в процесі спільної діяльності.

Отже, наведені вище умови договору №3 від 10.06.2002р. вказують на те, що саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» за рахунок спільного майна учасників спільної діяльності здійснює виконання зобов'язань, в тому числі, і за спірним правочином, а отже, у суду відсутні підстави вважати, що відповідальність за порушення умов договору №2/2013-П від 21.03.2013р. підлягає розподіленню між всіма учасниками договору №3 від 10.06.2002р.

Наразі, заява відповідача про зменшення пені на 100%, що наведена у відзиві б/н від 14.01.2015р., є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, при цьому, господарський суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч.4 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що зменшення розміру неустойки та відстрочення виконання судового рішення це право суду, а не його обов'язок, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість. Аналогічну позицію наведено у постановах від 18.02.2014р. та від 29.04.2014р. Вищого господарського суду України по справах №904/5957/13 та №16/3012/13.

Зі змісту п.3.17.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» та п.7.2 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» вбачається, що під час розгляду заяв про зменшення неустойки чи відстрочення платежу судом, насамперед, повинно бути встановлено, що саме є підставою для задоволення наведеного клопотання, винятковість випадку, ступінь вини боржника, незначність прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Аналогічну позицію наведено у постановах від 26.06.2014р., від 30.07.2014р. та від 06.08.2014р. Вищого господарського суду України по справах №906/1904/13, №903/81/14 та №920/2148/13.

Наразі, обґрунтовуючи свою заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» посилалось винятково на складну ситуацію з продажем природного газу, невключення в розрахунковий баланс надходження та розподілу газу, політичну та економічну ситуацію в країні, відсутність вини відповідача в порушенні зобов'язання за договором №2/2013-П від 21.03.2013р., добровільне виконання зобов'язань, невідповідність розміру стягуваної неустойки наслідкам порушення грошового зобов'язання та участь відповідача у сумісній діяльності.

Проте, за висновками суду представлені відповідачем в обґрунтування свого клопотання докази ніяким чином не свідчать про винятковість розглядуваного випадку та наявність об'єктивних обставин, що виключали б можливість замовника належним чином виконати свої зобов'язання за договором.

При цьому, суд зазначає, що заборгованість є наслідком неплатежів боржника за виконані роботи, оплата якої не може пов'язуватись зі взаємовідносинами останнього з іншими учасниками виробничих відносин з огляду на те, що відповідач є самостійним суб'єктом господарювання і відповідно до розділу 6 спірного договору прийняв на себе тягар відповідальності за порушення договірних зобов'язань перед виконавцем.

До того ж, суд зазначає, що політична та економічна ситуація у країні в рівній мірі впливає на фінансове становище обох контрагентів за договором, внаслідок чого суд не вбачає можливості в наданні переваги певній стороні за правочином №2/2013-П від 21.03.2013р.

Одночасно, відповідачем не представлено жодних належних та допустимих доказів наявності ускладнень у діяльності відповідача, як оператора сумісної діяльності, та відсутності майна та коштів, що були передані у сумісну діяльність, що призвело б до порушення зобов'язань за договором №2/2013-П від 21.03.2013р.

Не надано Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» і доказів наявності ускладнень, пов'язаних з продажем природного газу, що могли б вказувати на винятковість обставин та наявність підстав для зменшення неустойки.

Наразі, судом не встановлено, а відповідачем не доведено існування інших об'єктивних обставин, що свідчили б про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Крім того, суд зазначає, що неможливо стверджувати про винятковість випадку порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань перед позивачем, оскільки, як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» порушило зобов'язання з оплати робіт за чотирма актами. Тобто, недотримання узгоджених між сторонами умов договору з боку відповідача є систематичним.

При цьому, судом враховано, що заборгованість за актами б/н від 31.01.2014р., б/н від 28.02.2014р. було погашено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви №19/3-01-1257 від 26.03.2014р. Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», а не внаслідок волевиявлення відповідача.

Таким чином, враховуючи у сукупності викладені вище фактичні обставини справи, приймаючи до уваги позицію Вищого господарського суду України, господарський суд дійшов висновку, що заява відповідача про зменшення пені є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії Газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» про стягнення пені в розмірі 2133,24 грн., штрафу в сумі 10 252,06 грн., 3% річних в розмірі 375,46 грн. та інфляційних втрат в сумі 3237,70 грн. на визначені вище суми.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», м.Київ в особі філії Газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування», Харківська обл., смт.Червоний Донець до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз», м.Київ про стягнення пені в розмірі 2133,24 грн., штрафу в сумі 10 252,06 грн., 3% річних в розмірі 375,46 грн. та інфляційних втрат в сумі 3237,70 грн. на визначені вище суми.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» (04053, м.Київ, Шевченківський район, вул.Кудрявська, буд.13-19, ЄДРПОУ 30162340) на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, м.Київ, Шевченківський район, вул.Кудрявська, буд.26/28, ЄДРПОУ 30019775) в особі філії Газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування» (Харківська обл., смт.Червоний Донець) пеню в розмірі 2005,95 грн., штраф в сумі 10252,06 грн., 3% річних в сумі 351,31 грн., інфляційні втрати в розмірі 3237,14 грн. та судовий збір в сумі 1809,64 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 13.02.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 14.02.2015р.

Суддя М.О. Любченко