Постанова № 42722184, 11.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2015 р. Справа№ 910/26513/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Баранця О.М.

Сітайло Л.Г.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2014

у справі № 910/26513/14 (суддя Якименко М. М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»

до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»

про відшкодування шкоди в порядку регресу 18 448,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 18 448,40 грн., яке позивачем як страховою організацією було виплачено в зв'язку з пошкодженням автомобіля «БМВ», державний номерний знак АА 4413 НН, який належить Кошарній Лідії Миколаївні, внаслідок ДПТ, що сталася з вини Кабісова Зураба Урузановича - водія автомобіля «Мерседес Бенц», державний номерний знак АА 5551 АЕ, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2014, повний текст якого підписаний 24.12.2014, позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 18 250грн. страхового відшкодування, в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи належним чином підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем щодо розміру збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу, проте позивачем при зверненні до суду не враховано, що розмір заявленої до стягнення суми підлягає зменшенню на франшизу, що її передбачено умовами полісу укладеного між відповідачем та Кабісовим Зурабом Урузановичем.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 № 910/26513/14 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що оспорюване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення не прийнято до уваги той факт, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження розміру збитків, завданих пошкодженому автомобілю, оскільки, в порушення ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», позивачем не було проведено оцінку майна, яка є обов'язковою для визначення збитків або розміру відшкодування.

Ухвалою від 23.01.2015, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 11.02.2015р.

В судове засідання апеляційного господарського суду 11.02.2015р. не з'явились представники сторін.

Враховуючи те, що представники сторін про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 23.01.2015р.), явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, заяв та клопотань від сторін про поважність нез'явлення в судове засідання не надходило, судова колегія ухвалила розгляд апеляційної скарги у відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

18.12.2013 позивач, як страховик, та Кошарна Лідія Михайлівна, як страхувальник, уклали договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0102-13-00566 (далі Договір) (а.с. 9-18), предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язаних з:

- володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем «БМВ», державний номерний знак АА 4413 НН (далі Автомобіль);

- відшкодуванням Страхувальником шкоди, заподіяною майну третіх осіб Автомобілем;

- життям, здоров'ям та/або працездатністю застрахованих осіб.

В п. 8 Договору сторонами погоджено, що строк дії Договору з 00 годин 00 хвили 19.12.2013 по 24 годину 00 хвилин 18.12.2014.

22.12.2013 о 16 годині 00 хвилин у м. Києві на проспекті Московському,16 сталась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення автомобілів) за участю автомобіля під керуванням Кошарної Л. М. та автомобіля «Мерседес Бенц», державний номерний знак АА 5551 АЕ (далі автомобіль 1), під керуванням Кабісова Зураба Урузановича.

В результаті ДТП пошкоджено застрахований позивачем автомобіль.

Згідно зі складеними позивачем страховими актами № ДККА-33449 від 22.01.2014 та № ДККА-33449/1 від 19.03.2014, з урахуванням розрахунків страхового відшкодування (а.с.38-41) та того, що франшиза за договором щодо збитків, завданих ДТП, становить 0 % від страхової суми, до виплати в якості страхового відшкодування призначено 18 760,40 грн.

Зі змісту вказаних документів слідує, що розмір збитків визначений позивачем виходячи з даних, встановлених в акті виконаних робіт № 332195 від 05.03.2014 Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» (особи, яка здійснила ремонт автомобіля).

При чому, як слідує зі змісту страхового акту № ДККА-33449 від 22.01.2014 та розрахунку страхового відшкодування до нього спочатку вартість матеріального збитку визначено в сумі 19 649,30 грн. визначено на підставі рахунку № 689870 від 25.12.2013, яку зменшено на 3 929,86 грн. на підставі договору про співпрацю, проте при ремонті автомобіля Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» фактичний розмір збитків визначений в сумі 18 760,40 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» (тут і далі в редакції чинній на дату спірної ДТП) здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

В заяві про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 23.12.2013, що її подано позивачу Кошарною Л. М. (а.с. 40-41), остання зазначила, що страхове відшкодування вона просить виплатити на рахунок СТО для здійснення ремонту.

Згідно з наявним в матеріалах справи платіжними дорученнями № 1175 від 22.01.2014 на суму 15 719,44 грн. та № 7636 від 25.03.2014 на суму 3 040,96 грн. (а.с. 47-48), страхове відшкодування в сумі 18 760,40 грн. перераховано позивачем ТОВ «АВТ Баварія» (15 719,44+3 040,96).

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено автомобіль, визнано Кабісова Зураба Урузановича, що підтверджується постановою Оболонського районного суду м. Києва від 17.01.2014 у справі № 756/141/14-п, провадження № 3/756/295/14р (а.с. 26) та відомостями про дорожньо-транспортну пригоду № 9324731 станом на 06.01.2014 сформованою автоматизованою інформаційно-пошуковою системою «ДТП», в якій проводиться облік та аналіз дорожньо-транспортних пригод адміністратором якої є УДАІ ГУ-УМВС (а.с. 25).

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З наявних в матеріалах справи витягу з електронної бази Моторного (транспортного) страхового бюро України (а.с. 100) слідує, що станом в період з 04.09.2013 по 03.09.2014 (дата ДТП 17.01.2014) цивільно-правова відповідальність Кабісова З. У., як власника автомобіля 1, була застрахована відповідачем згідно полісу АС № 4455945.

Зазначений факт відповідачем не заперечується.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).

За правилами ст. 22 Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування), обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.

Згідно ч. 4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами.

Отже, в даному випадку саме відповідач як страховик цивільно-правова відповідальності Кабісова З. У. (особи яка визнана винною у спірній ДТП) має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП, а позивач як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок спірної ДТП, набув право вимоги, яке ця особа, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Проте, щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити таке.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За правилами абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону, сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Зі змісту витягу з електронної бази Моторного (транспортного) страхового бюро України (а.с. 100) слідує, що за полісом АС № 4455945 ліміт відповідальності відповідача як страховика за шкоду, завдану майну, становить 50 000 грн., а франшиза - 510 грн., з огляду на що розмір виплаченого позивачем страхового відшкодування 18 760,40 грн., що підлягає стягненню з відповідача, має бути зменшений на суму франшизи, тобто в даному випадку на 510 грн., а отже, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу 18 250,40 грн. (18 760,40-510).

В той же час, як слідує з матеріалів справи позивач при розрахунку заявленої до стягнення суми припустився помилки, а саме замість виплаченої суми 18 760,40 грн., визначив таку суму на рівні 18 958,40 грн., що сталось внаслідок помилкового додавання до суми 3 040,96 грн., сплаченої платіжним доручення № 7636 від 25.03.2014, суми 15 917,44 грн., замість суми 15 719,44 грн., сплаченої платіжним дорученням № 1175 від 22.01.2014.

Тобто замість суми 18 760,40 грн. (3 040,96+15 719,44) позивач отримав при розрахунку суму 18 958,40 грн. (3 040,96+15 917,44), що на 198 грн. більше за фактично виплачену позивачем суму.

В подальшому при розрахунку позовних вимог позивач від помилково визначеної суми 18 958,40 грн. відняв суму франшизи за полісом АС № 4455945 (510 грн.) та звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 18 448,40 грн. (18 958,40-510).

Суд першої інстанції вказані обставини при вирішення спору по суті врахував, вірно визначивши суму страхового відшкодування яку відповідач має виплатити позивачу, а саме 18 250,40 грн.

З метою отримання від відповідача спірного страхового відшкодування, позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату (страхового) відшкодування в порідку регресу № 20760 від 26.03.2014 (а.с. 45-46), в якій просив сплатити суму в розмірі 15 719,44 грн. (сума яка була орієнтовно визначена як вартість збитків до проведення ремонту Автомобіля - примітка суду). На доказ направлення вказаної заяви позивачем до матеріалів справи долучено копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 0303803430465 (а.с. 57) з відміткою про отримання її відповідачем 31.03.2014.

Відповідач на вказану вимогу не відповів, страхове відшкодування не перерахував наслідком чого і стало звернення позивача до суду з даним позовом.

Щодо ненаправлення вимоги всю заявлену до стягнення суму - 18 760,40 грн., слід зазначити таке.

Крім того, колегія суддів зауважує відповідачеві на тому, що, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Після виплати страхового відшкодування позивач отримав право вимоги потерпілої особи, але не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище правових норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду..

Щодо посилань відповідача на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження розміру збитків, завданих спірному автомобілю, оскільки, в порушення ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», позивачем не було проведено оцінку майна, яка є обов'язковою для визначення збитків або розміру відшкодування, слід зазначити таке.

Як досліджено судом, розмір страхового відшкодування позивач визначив виходячи з акту виконаних робіт № 332195 від 05.03.2014 Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» (особи, яка здійснила ремонт Автомобіля, право на що він має з огляду на умови п.п. 12.1 та 11.5 Договору зі змісту яких слідує, що розмір страхового відшкодування може визначатися виходячи з калькуляції рекомендованої (або погодженої) зі Страховиком СТО із зазначенням переліку відновлювальних робіт, їх вартості, вартості деталей, що підлягають заміні, вартості витратних матеріалів.

При цьому, як слідує з матеріалів справи, сума збитків що розрахована в Ремонтній калькуляції № ДККА-33449 від 30.12.2013 (а.с. 38-39) з використанням програмного продукту Audatex, який засіданням Автотоварознавчої секції методичної і науково-косультативної ради Міністерства юстиції України «Про програмне забезпечення автотоварознавчих досліджень» (протокол № 15 від 10.10.-12.10.2001), серед інших, рекомендовано для використання в автотоварознавчих дослідженнях і складання кошторисів відновлювального ремонту та заподіяння матеріальної шкоди (http://audatex.ua/about/history) становить 21 422,94 грн.

Позивачем на підтвердження розміру виплаченого страхового відшкодування до матеріалів справи залучені страхові акти та акт виконаних робіт № 332195 від 05.03.2014, згідно з якими позивач визначив розмір страхового відшкодування для виплати потерпілій особі, що відповідає приписам ст. 25 Закону України «Про страхування».

Крім того, виходячи з обставин справи та враховуючи той факт, що, сплативши страхове відшкодування на підставі Договору 1, позивач набув прав особи, якій завдано збитків внаслідок дії особи, цивільно-правову відповідальність якої застраховано у відповідача, саме останній у спірних правовідносинах є страховиком.

Статтею 34 Закону встановлено, що

- страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування (п. 34.1);

- протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (п. 34.2);

- якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження) (п. 34.3);

- для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти (п. 34.4).

Отже, в силу приписів Закону, саме відповідач, як страховик, має вчиняти дії, пов'язані із визначенням розміру збитків.

Позивач у спірних правовідносинах з відповідачем виступає як потерпіла особа, і зі змісту Закону не слідує, що він для визначення розміру страхового відшкодування повинен був здійснювати обов'язки, покладені Законом на відповідача як страховика.

Будь-яких дій, спрямованих на перевірку правильності визначення розміру виплаченого позивачем страхового відшкодування, які відповідач як страховик у відносинах з позивачем зобов'язаний здійснити в порядку ст. 34 Закону, відповідач не здійснив. Будь-яких процесуальних дій на встановлення вказаних обставин, на що він мав право, враховуючи обставини справи, відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції також не вчинив.

Відповідно до вимог статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.1). Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ч.2).

Відповідачем не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти майнових вимог позивача.

При цьому, колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що він, у випадку неповідомлення його страхувальником про спірну ДТП, не позбавлений права звернутися до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, з регресним позовом в порядку ст. 38 Закону.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 18 250,40 грн.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 у справі № 910/26513/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 у справі № 910/26513/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 у справі № 910/26513/14 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/26513/14.

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді О.М. Баранець

Л.Г. Сітайло