Рішення № 42719936, 09.02.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/6650/14-ц 09.02.2015 09.02.2015 09.02.2015

Провадження №22-ц/784/455/15

Провадження №22-ц/784/455/15 Головуючий у першій інстанції Коваленко І.В. Категорія 48 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Рішення

Іменем України

09 лютого 2015 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Орельською Н.М.,

за участю: позивача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 25 грудня 2014 року, ухваленого за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей адміністрації Ленінського району Миколаївської міської ради, про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу батька,

встановила:

25 вересня 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу батька.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що з 11 листопада 2011 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 Від даного шлюбу вони мають малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З листопада 2012 року сторони проживають окремо, дитина проживає з позивачкою та знаходиться на її утриманні. Відповідач життям спільного сина не цікавиться, у вихованні сина участі не приймає.

В Росії в м. Красноярськ проживають її бабуся, дідусь та рідний брат і вона в період з квітня по жовтень 2015 року має намір разом з сином відвідати своїх рідних в Росії, відпочити та оздоровити сина.

Посилаючись на те, що чоловік ОСОБА_5 безпідставно не надає згоди на виїзд дитини за межі України, уточнюючи позовні вимоги, позивач просила про надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України за кордон в Росію малолітньої дитини разом з нею на період з квітня по жовтень 2015 року.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 25 грудня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій вказувала на те, що судом при ухваленні рішення не прийнято до уваги її права щодо участі у вихованні дитини та наявності об'єктивних причин для виїзду сина, й просила рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

-2-

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5 посилався на необґрунтованість її доводів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що з 11 листопада 2011 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають одного малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6,7).

З листопада 2012 року сторони проживають окремо, їх дитина з народження проживає з позивачем та знаходиться на її утриманні.

Звертаючись до суду з вказаним позовом ОСОБА_3 діючи в інтересах малолітнього сина ОСОБА_6, посилалась на те, що виїзд дитини за межі України носить тимчасовий та короткостроковий характер, не пов'язаний з визначенням місця проживання дитини чи її еміграцією, а має на меті фізичний розвиток дитини та сприятиме оздоровленню.

Крім того, в Росії проживають родичі позивачки, а тому необхідність тимчасового виїзду дитини також полягає в спілкуванні дитини з родиною, які можуть надати матері та дитині матеріальну підтримку за кордоном.

Жодних обмежень чи заборон, які унеможливлюють виїзд малолітнього ОСОБА_6 за межі України для тимчасового перебування в Росію не встановлено.

Відповідач відмовляється надавати нотаріально посвідчену згоду на виїзд сина за кордон разом з матір'ю.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоцільності надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, оскільки позивач не надала докази на підтвердження стану здоров'я дитини та необхідності її оздоровлення саме в Російській Федерації та відсутності негативних наслідків для її здоров'я кліматичними умовами.

З таким висновком в повній мірі погодитися не можна, з огляду на наступне.

Згідно ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

За ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно вимог ч.3 ст.313 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

За загальними правилами, встановленими ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року та п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57, оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон, а виїзд з України громадян, які не

-3-

досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі, або в супроводі осіб, уповноважених ними. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, за нотаріальною згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Законодавство України передбачає також можливість судового вирішення спору щодо виїзду дітей за межі України без дозволу того з батьків, який безпідставно не надає згоду на виїзд дитини - п.2 ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» та п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

Отже, законодавством передбачена можливість і необхідність вирішення у судовому порядку питання про надання дозволу на виїзд за кордон дитини, якій не виповнилося 16 років, із зазначенням конкретної країни, конкретної дати виїзду (разового), а не надання рішенням суду дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення держави перебування та конкретного періоду такого перебування, що у порушення ст. ст.153,157 СК України фактично позбавить батька дитини можливості брати участь у її вихованні та можливості особистого спілкування з нею.

Така правова позиція підтримана Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 19 грудня 2012 року (справа № 6-44788).

Разом з тим, з пояснень ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції встановлено, що остання має можливість для організації відпочинку та профілактичного лікування дитини за кордоном у літній період, спілкування дитини з її близькими і рідними.

В той же час, на думку колегії суддів, відповідач необґрунтовано обмежує права позивача на виховання дитини та обмежує її можливість як матері надати дитині достойні умови життя.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що син сторін з народження проживає з позивачкою та перебуває на її утриманні, що свідчить про надання можливості позивачем відповідачу займатися вихованням дитини, його оздоровленням та розвитком зі сторони батька дитини.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що надання ОСОБА_3 дозволу на тимчасовий виїзд малолітнього ОСОБА_6 за кордон до Росії без згоди батька ОСОБА_5 в її супроводі, відповідатиме інтересам дитини та сприятиме зміцненню його здоров'я та розвитку. Такий виїзд дитини носить тимчасовий характер, має на меті відпочинок та оздоровлення, спілкування з рідними, і не пов'язаний з визначенням місця проживання дитини чи її еміграцію.

Крім того, слід зауважити, що перебування малолітнього сина відповідача за межами України певний період з 01 червня 2015 року по 01 липня 2015 року, враховуючи короткостроковість поїздки та окреме проживання дитини з ОСОБА_5, не може негативно позначитися на відносинах батька із сином.

-4-

Однак через припинення відносин з відповідачем та неприязні стосунки, сторони не можуть домовитися про порядок виїзду сина за межі України, і батько дитини відмовляється давати нотаріально посвідчену згоду на такий виїзд.

На думку колегії, вказане суперечить інтересам дитини, яка таким чином позбавлена вказаних можливостей.

За такого, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст.ст.212,303, 304 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, колегія суддів виходить з наявності підстав, передбачених ст.313 ЦК України, ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» для надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька.

Оскільки суд першої інстанції був іншої думки і в задоволенні позову відмовив, то зазначений висновок слід привести в дію рішенням апеляційної інстанції.

Таким чином, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2014 року відповідно до вимог п.п.1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, за яким надати дозвіл на тимчасовий виїзд малолітньої дитини з України до Російської Федерації на період з 01 червня 2015 року по 01 липня 2015 року без згоди батька ОСОБА_5 та у супроводі матері ОСОБА_3

При цьому, колегія суддів вважає, що в даному випадку виїзд дитини за кордон не пов'язаний із виїздом на постійне місце проживання разом із матір'ю або довгострокове перебування за межами України з інших причин, і тому таке судове рішення право батька на піклування, спілкування чи виховання сина ніяким чином не порушує і не обмежує.

Керуючись ст.ст.303,309,316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 25 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей адміністрації Ленінського району Миколаївської міської ради, про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу батька задовольнити частково.

Надати дозвіл на тимчасовий виїзд з України до Російської Федерації з метою відпочинку та оздоровлення у період з 01 червня 2015 року по 01 липня 2015 року дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження, серія НОМЕР_2, видане Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції 23 квітня 2013 року), у супроводі матері ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_1, паспорт серія НОМЕР_3,

-5-виданий Ленінським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області 07 лютого 2012 року), зобов'язавши її повернути дитину в Україну після терміну перебування за кордоном, зазначеного в судовому рішенні.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 121 (сто двадцять одна) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: