Рішення № 42712320, 12.02.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/3862/14 Головуючий у І інстанції Підкурганний В.В.Провадження № 22-ц/780/250/15 Доповідач у 2 інстанції ДаценкоКатегорія 38 12.02.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

12 лютого 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Савченка С.І., Білоконь О.В.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області, третя особа Вишгородська районна державна нотаріальна контора Київської області про визнання права власності на спадкове майно,

встановила:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до Хотянівської сільської ради, в якому посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина за заповітом на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1. Згідно заповіту від 27 грудня 1993 року ОСОБА_3 заповіла ? частину належного їй на день смерті майна ОСОБА_1, а ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 1/6 частині майна.

Постановою державного нотаріуса Вишгородської районної нотаріальної контори Київської області від 09.07.2014 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з тим, що він на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем не проживав, протягом строку, встановленого ЦК України, відповідну заяву про прийняття спадщини за заповітом в нотаріальну контору не подав, інших документів, які підтверджують факт прийняття ним спадщини, в нотаріальну контору не представив, письмова згода інших спадкоємців, які прийняли спадщину, щодо прийняття ним спадщини до нотаріальної контори не надходила.

Вважає, що він прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживав з нею і до теперішнього часу мешкає у вказаному будинку, сплачує комунальні послуги і доглядає за будинком. Тому є всі підстави вважати, що він прийняв спадщину, так як протягом шести місяців не заявив про відмову від неї.

Просив визнати за ним право власності на ? частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1.

Позов заявив з підстав, передбачених ст. ст. 15, 16, ч. 2 ст. 328, ст. ст. 1216, 1218, 1268, ч. 3 ст. 1296, ч. 1 ст. 1297 ЦК України, п. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03 листопада 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, яке полягає в тому, що оскільки спадщина відкрилась і була прийнята позивачем до 1 січня 2004 року, то суд безпідставно застосував до даних правовідносин норми ЦК України 2003 року, тоді як застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини.

Тобто, судом під час розгляду справи невірно застосовані норми чинного законодавства, хоча повинні були бути застосовані норми ЦК УРСР, які діяли до 01.04.20014 року. Також суд не взяв до уваги те, що він постійно проживав у спадковому будинку, про що надав відповідні докази, тому за правилами ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із вимогами ст. ст. 3, 10, 11, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обгрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи об»єктивність і неупередженість створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав для предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд повинен вирішити, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам не відповідає, оскільки суд належним чином не встановив характер правовідносин сторін, зміст позовних вимог та правові норми, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Так, відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не надано належних доказів того, що він проживав за названою адресою, правові підстави стверджувати про те, що позивач прийняв спадщину відсутні, а вимоги закону про звернення до нотаріуса із відповідною заявою відсутні. Тому з урахуванням встановлених судом обставин по справі суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. При цьому суд керувався нормами ЦК України 2003 року.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина за заповітом на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою с. Осещина, Вишгородського району Київської області, який належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 9 серпня 1983 року. (а. с. 6-7, 19).

Згідно заповіту від 27 грудня 1993 року ОСОБА_3 заповіла ? частину належного їй на день смерті майна ОСОБА_1, а ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 1/6 частині майна.

Встановлено, що постановою державного нотаріуса Вишгородської районної нотаріальної контори Київської області від 09.07.2014 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з тим, що він на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем не проживав, протягом строку, встановленого ЦК України, відповідну заяву про прийняття спадщини за заповітом в нотаріальну контору не подав, інших документів, які підтверджують факт прийняття ним спадщини, в нотаріальну контору не представив, письмова згода інших спадкоємців, які прийняли спадщину, щодо прийняття ним спадщини до нотаріальної контори не надходила. (а. с. 8-9).

Вирішуючи дану справу за правилами норм ЦК України 2003 року, які регулюють спадкове право, суд першої інстанції в порушення ст. ст. 214-215 ЦПК України не звернув уваги на те, що правовідносини виникли після смерті спадкодавця у 1995 році і регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року, зокрема ст. 549 ЦК УРСР, яка передбачає дії, що свідчать про прийняття спадщини.

Крім того, суд не звернув уваги на роз'яснення п. п. 1 та 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», згідно яких спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України, законами України від 2 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат", від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право", іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Так, позивач у апеляційній скарзі посилається на те, що він прийняв спадщину, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому він визнається таким, що фактично вступив в управління та володіння спадковим майном відповідно до ст. 549 ЦК УРСР. На підтвердження цих обставин він надав суду акт, складений депутатом Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Однак, критично оцінюючи даний доказ, суд в порушення ст. ст. 212, 214 ЦПК України не з`ясував та не перевірив у відповідача чи дійсно позивач проживав на час відкриття спадщини в спадковому будинку, тобто чи мали місце зазначені в позові обставини та якими доказами вони підтверджуються, не перевірив належність, допустимість та достовірність даного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цього доказу у сукупності з іншими доказами у справі, та дійшов поспішного висновку про те, що позивачем не надано належних доказів його проживання за названою адресою.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, позивач пред'явив даний позов до Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Про те, позивач не надав доказів на підтвердження того, що зазначеним у позові відповідачем порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Як убачається із копії спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 спадщину прийняли ОСОБА_6 та ОСОБА_5, подавши державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. (а. с. 41-44).

Суд першої інстанції в порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив позивачеві його права та обов'язки, та не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, не сприяв здійсненню його прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та в порушення ст. 33 ЦПК України не обговорив питання про залучення до справи в якості відповідачів чи співвідповідачів належних відповідачів, тобто спадкоємців, які прийняли спадщину за заповітом.

Однак, усунення зазначених порушень норм процесуального права належить виключно до компетенції суду першої інстанції, виходячи з положень ч. 1 ст. 304 ЦПК України, згідно вимог якої справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою ЦПК України про апеляційне провадження.

Главою 1 Розділу V ЦПК України, яка регулює апеляційне провадження, передбачено два випадки, коли сторони можуть реалізувати диспозитивні права щодо розпорядження своїми процесуальними способами захисту: відмова позивача від позову та мирова угода сторін, передбачені ст. 306 ЦПК України, унаслідок чого рішення суду на підставі ст. ст. 205 і 310 ЦПК України підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. Тобто, на стадії апеляційного провадження вчинення інших процесуальних дій неможливо.

За таких обставин, встановивши під час апеляційного розгляду справи неправильне застосування норм матеріального права, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, та порушення норм процесуального права, на які відсутні посилання в апеляційній скарзі, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, колегія судів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову в позові.

За правилами частин першої та третьої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Таким чином, оскільки позов пред'явлено до неналежного відповідача Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області, порушення якою прав позивача не було встановлено, і суд першої інстанції всупереч вимогам ст. ст. 3, 10, 11, 33, 213-215 ЦПК України не вирішив питання заміни первісного відповідача належним відповідачем або залучення до участі у справі інших осіб як співвідповідачів, а судом апеляційної інстанції на стадії апеляційного провадження вчинення таких процесуальних дій неможливо, то колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову відповідно до вимог ст. ст. 303, 307, 309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316-317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 листопада 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області, третя особа Вишгородська районна державна нотаріальна контора Київської області про визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді