Ухвала суду № 42710059, 12.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19399/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

12 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Печенюк Р.В.

пр-ки апелянтів ОСОБА_3

ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом Первинної профспілкової організації авіабудівників України на Державному підприємстві «Антонов» до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства промислової політики України, треті особи: Державне підприємство «Антонов», ОСОБА_7 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Первинна профспілкова організація авіабудівників України, звернувся до суду з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства промислової політики України, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу Міністерства промислової політики України від 05 лютого 2010 року №12-Д;

зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України внести зміни до пункту 1 наказу від 05 лютого 2010 року №12-Д, виклавши його в наступній редакції: «Призначити ОСОБА_7 на посаду Президента-Генерального конструктора Державного підприємства «Антонов», м. Київ, на умовах укладеного з ним контракту від 05 лютого 2010 року №1-7 з 19 січня 2011 року»;

зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України внести зміни в контракт №1-7 з керівником підприємства, що є у державній власності, від 05 лютого 2010 року, зазначивши в преамбулі та пункті 31 термін його дії з 19 січня 2011 року по 18 січня 2016 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з ухваленим судом рішенням Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та ОСОБА_6 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять його скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянтів, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що Міністерством промислової політики України та ОСОБА_7 05 лютого 2010 року укладено контракт №1-7 з керівником підприємства, що є у державній власності на термін з 05 лютого 2010 року по 04 лютого 2015 року.

Відповідно до Закону України «Про Кабінет Міністрів України», постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року №203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності», Положення про Міністерство промислової політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2006 року №1538, статуту Державного підприємства «Антонов», затвердженого наказом Міністерства промислової політики України від 22 січня 2010 року №17, прийнято наказ від 05 лютого 2010 року №12-Д «Про призначення ОСОБА_7».

Пунктом 1 наказу призначено ОСОБА_7 на посаду Президента-Генерального конструктора ДП «Антонов», на умовах укладеного з ним контракту від 05 лютого 2010 року №1-7 з 05 лютого 2010 року звільнивши з посади, що обіймав.

Згідно з пунктом 2 наказу припинено дію контракту від 19 січня 2006 року №1-1 за взаємною згодою.

Позивач, вважаючи, зазначений наказ протиправним та таким, що порушує права працівників ДП «Антонов» на участь в управлінні підприємством, звернувся з даним позовом в суд.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Міністерство промислової політики України не мало підстав для одностороннього дострокового припинення дії контракту від 19 січня 2006 року №1-1, укладеного з ОСОБА_7, та для зменшення терміну дії контракту майже на один рік.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ Міністерства промислової політики України безперечно стосується прав та інтересів Профспілки, як представницького органу трудового колективу ДП «Антонов», що випливають із права на участь в управлінні підприємством. Також вказував, що відповідачами не доведено правомірність оскаржуваного наказу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно частини першої статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних підприємств, установ, організацій та господарських структур, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог.

Питання порядку укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, регулюється, зокрема, Положенням про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 р. N 203

Згідно п.4 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється відповідними міністерствами або іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади.

У відповідності до п.6.4 статуту ДП "Антонов" наймання на роботу Президента - Генерального конструктора здійснюється шляхом укладення з ним трудового контракту у порядку, встановленому законодавством.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19 січня 2006 року Міністерство промислової політики України та ОСОБА_7 уклали контракт №1-1 з керівником підприємства, що є у державній власності про те, що ОСОБА_7 призначається на посаду Генерального конструктора Державного підприємства «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова» на термін з 19 січня 2006 року по 18 січня 2007 року.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 січня 2007 року у справі №2а-63/07 встановлено, що термін дії контракту від 19 січня 2006 року №1-1 складає п'ять років, з 19 січня 2006 року по 18 січня 2011 року.

Таким чином, фактично контракт №1-1 з керівником підприємства, що є у державній власності від 19 січня 2006 року укладено із ОСОБА_7 на термін з 19 січня 2006 року по 18 січня 2011 року.

Згідно з пунктом 1 розпорядження від 01 липня 2009 року №758 «Про реорганізацію державного підприємства «Київський авіаційний завод «Авіант» Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Мінпромполітики щодо реорганізації державного підприємства «Київський авіаційний завод «Авіант» шляхом його приєднання до державного підприємства «Авіаційний науково-технічний комплекс імені О.К.Антонова».

Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства промислової політики України від 10 липня 2009 року №476 «Про припинення шляхом реорганізації ДП «Київський авіаційний завод «Авіант» вирішено припинити юридичну особу - державне підприємство «Київський авіаційний завод «Авіант», шляхом реорганізації - приєднання його до державного підприємства «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К.Антонова».

Наказом Міністерства промислової політики України від 22 січня 2010 року №17 Державне підприємство «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова» перейменоване в ДП «Антонов», яке стало правонаступником усіх майнових та особистих немайнових прав і обов'язків Державного підприємства «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова», та затверджено нову редакцію статуту ДП «Антонов».

У зв'язку із перейменуванням Державного підприємства «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова» на ДП «Антонов», пунктами 1, 2 оскаржуваного наказу ОСОБА_7 призначено на посаду Президента-Генерального конструктора ДП «Антонов» на умовах укладеного з ним контракту від 05 лютого 2010 року №1-7 з 05 лютого 2010 року, звільнивши з посади, що обіймав, та припинено дію контракту від 19 січня 2006 року №1-1.

Отже, ОСОБА_7 звільнено з посади Генерального конструктора Державного підприємства «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова» та припинено контракт №1-1 з керівником підприємства, що є у державній власності від 19 січня 2006 року до закінчення терміну дії контракту у зв'язку із перейменуванням Державного підприємства «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова» на ДП «Антонов», перейменуванням посади його керівника та реєстрацією нової редакції статуту ДП «Антонов».

Стаття 21 Кодексу законів про працю України визначає, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до пункту 16 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року №203, контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті.

При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством.

Пункт 18 вказаного Положення визначає, що за 2 місяці до закінчення строку дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший строк.

Вказані норми законодавства вказують на можливість розірвання контракту виключно у випадках передбачених законодавством чи контрактом.

Так, відповідно у пункті 25 контракту №1-1 з керівником підприємства, що є у державній власності від 19 січня 2006 року встановлено, що цей контракт припиняється в наступних випадках: після закінчення терміну дії контракту; за згодою сторін; до закінчення терміну дії контракту у випадках, передбачених пунктами 26 і 27 цього контракту; з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.

Пункти 26 та 27 згаданого контракту передбачають випадки дострокового розірвання контракту за ініціативою органу управління майном, у тому числі за пропозицією місцевого органу державної влади, та за ініціативою керівника підприємства.

Разом з тим, відповідачами не надано доказів, які б підтверджували існування підстав для дострокового припинення дії контракту №1-1 з керівником підприємства, що є у державній власності від 19 січня 2006 року, доказів згоди ОСОБА_7 на дострокове припинення дії контракту та інших підстав для припинення дії вказаного контракту.

Втім, реорганізація підприємства, зміна його назви чи назви посади керівника не є підставами для припинення контракту, а у разі виникнення таких обставин умови контракту можуть бути змінені, зокрема в частині найменування посади керівника.

Згідно зі статтею 22 Кодексу законів про працю України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності у Міністерства промислової політики України підстав для припинення дії контракту №1-1 з керівником підприємства, що є у державній власності від 19 січня 2006 року до закінчення терміну його дії, а саме до 18 січня 2011 року.

Щодо посилань апелянта (відповідача) на те, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі України не є правонаступником Мінпромполітики, а отже не має повноважень на внесення змін чи скасування актів останнього колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2014 року №94 «Про реорганізацію Міністерства промислової політики» реорганізовано Міністерство промислової політики шляхом приєднання до Міністерства економічного розвитку і торгівлі.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 березня 2014 року №408-р «Деякі питання управління Міністерством економічного розвитку і торгівлі об'єктами державної власності» передано цілісні майнові комплекси державних підприємств, установ та організацій за переліком згідно з додатком 1 із сфери управління Міністерства промислової політики до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі та визначено останнього уповноваженим органом управління, що здійснює контроль за діяльністю господарських структур за переліком згідно з додатком 3, зокрема ДП «Антонов».

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №459, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінекономрозвитку є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, зокрема формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, державну промислову політику, державну зовнішньоекономічну політику, державну політику у сфері технічного регулювання, оцінки відповідності та стандартизації, управління об'єктами державної власності.

Отже, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України є органом управління, що здійснює контроль за діяльністю ДП «Антонов», та відповідно повноваженнями щодо призначення на посаду та звільнення з посади керівників державних підприємств, установ, організацій та господарських структур, укладення і розірвання з ними контрактів на підставі норм пункту 4 частини першої статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності».

Щодо порушення прав та інтересів позивача в публічно-правових відносинах, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права свободи або інтереси.

Відповідно до положень ст.38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управління державними справами. Участь громадян в управління державними справами є одним із найважливіших принципів функціонування державного механізму. У здійсненні функцій управління державними справами громадяни беруть участь шляхом об'єднання в політичні партії і громадські організації та безпосередньо через участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, виборах до органів державної влади і місцевого самоврядування.

Також, у статті 21 Загальної декларації прав людини проголошується право кожного брати участь в управлінні своєю державою як безпосередньо, так і через своїх представників.

Взаємовідносини держави та об'єднань громадян базуються на правових нормах. Це проявляється в законодавчому закріпленні їх правового статусу.

Так, право громадян на об'єднання у професійні спілки, які утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів, встановлено частиною третьою статті 36 Конституції України, статтею 243 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статей 244, 247, 248 Кодексу законів про працю України на професійні спілки покладається здійснення контролю за додержанням законодавства про працю, захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників.

Статтею 245 Кодексу законів про працю передбачено, що працівники мають право брати участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями через загальні збори (конференції), ради трудових колективів, професійні спілки, які діють у трудових колективах, інші органи, уповноважені трудовим колективом на представництво, вносити пропозиції щодо поліпшення роботи підприємства, установи, організації, а також з питань соціально-культурного і побутового обслуговування.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки

Стаття 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлює, що профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.

У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.

У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.

Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у ході приватизації об'єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з приватизації, представляють інтереси працівників підприємства-боржника в комітеті кредиторів у ході процедури банкрутства.

Таким чином, професійні спілки наділені правом представляти та захищати інтереси трудового колективу, зокрема у відносинах з управління підприємствами, у тому числі шляхом звернення до суду.

Первинна профспілкова організація авіабудівників України на Державному підприємстві «Антонов» входить до професійної спілки авіабудівників України, статут якої затверджено ІІІ з'їздом професійної спілки авіабудівників України та зареєстровано Міністерством юстиції України від 17 березня 2000 року.

Відповідно до пункту 2.1 Статуту професійної спілки авіабудівників України, метою діяльності Профспілки є здійснення представництва і захисту професійних, трудових, соціально-економічних прав і інтересів членів Профспілки в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, їх організаціями та об'єднаннями, а також з іншими об'єднаннями громадян.

Отже, Первинна профспілкова організація авіабудівників України на Державному підприємстві «Антонов» є належним позивачем за зазначеними вище вимогами.

Наведені вище норми публічного права також вказують на належність даного спору до адміністративної юрисдикції, оскільки в даному випадку мають місце правовідносини, що виникли у зв'язку з реалізацією працівниками через профспілкову організацію права на участь в управлінні державними справами, зокрема щодо ефективності виробничої діяльності на державному підприємстві. Крім того, в даному випадку спір виник у зв'язку з прийняттям відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на виконання владних управлінських функцій рішення (наказу) та відповідність останнього вимогам чинного законодавства.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зверненням позивача з даним позовом з дотриманням строків, визначених ст.99 КАС України.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, а доводи апеляційних скарг відповідача не спростовують висновки суду першої інстанції. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що апелянтом ОСОБА_6 та його представниками не наведено обґрунтованих доводів та не надано суду доказів того, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про його права, свободи, інтереси чи обов'язки.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

Суддя О.О.Беспалов

Суддя А.Б.Парінов

Повний текст виготовлено - 16.02.2015 р.

.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.