Постанова № 42709743, 16.02.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2015 р. Справа № 922/5274/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Ажипа А.Ю.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 373 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 16.12.14 у справі

за позовом ТОВ "Статус Енерджі", м. Лисичанськ

до Комунального підприємства "Лисичанський Шляхрембуд", м. Новодружеск,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Статус Енерджи", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить стягнути з відповідача - Комунального підприємства "Лисичанський Шляхрембуд" основний борг в сумі 257456,00 грн., 3% річних в сумі 8739,89 грн., 19647,70 грн. пені, інфляційні втрати в сумі 63288,82 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем його грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу матеріалів № 18-10/01 від 18.10.13 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.12.2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Лисичанський Шляхрембуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус Енерджи" основний борг в сумі 257456,00 грн., 3% річних в сумі 7692,94 грн., 9198,86 грн. пені, інфляційні втрати в сумі 55066,64 грн. та 6772,26 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду частково не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, прийняти в цій частині нове рішення, яким у позові відмовити.

Представником відповідача направлено на адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутністю, яке задовольняється колегією суддів.

Представник позивача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

18 жовтня 2013 року між ТОВ "Статус Енерджи" (позивач, продавець) та КП "Лисичанський Шляхрембуд" (відповідач, покупець) було укладено договір купівлі-продажу матеріалів №18-10/0 (далі - договір)(а.с. 14), відповідно до умов якого, позивач зобов'язався поставляти і передавати у власність відповідача бітум БНД 60/90 (далі - товар), а відповідач зобов'язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Ціна товару - 8620,00 грн. за 1 тону, умови поставки та строк оплати встановлюються на кожну окрему партію (п. 2.1 договору).

Пунктом 2.2 договору сторони встановили, що поставка може здійснюватися на умовах відстрочення платежу на 30 днів з моменту отримання.

Виконуючи умови договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 334456,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №СЕ-0000025 від 25.10.2014 р., №СЕ-0000034 від 11.11.2014 р. (а.с. 17,22) та товарно-транспортними накладними №25/1 від 25.10.2014 р., та №11/1 від 11.11.2013 р. (а.с. 19, 24), які були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Повноваження представника відповідача на отримання товару за вказаними накладними підтверджуються довіреностями №0470 від 25.10.2013р. та №0475 від 11.11.2013 р. (а.с. 18, 23).

Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару не виконав в повному обсязі, здійснивши часткову оплату в сумі 77000,00 грн., що підтверджується актом звірки та відомістю по рахункам (а.с. 25-26), внаслідок чого заборгованість відповідача склала 257456,00 грн. Вказана сума заборгованості також була визнана відповідачем в повному обсязі.

14.10.14 р. позивач на адресу відповідача направив претензію про сплату заборгованості за спірним договором (а.с. 12), але зазначена претензія була залишена відповідачем без відповіді.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторони в спірному договорі домовились (п. 2.2), що відповідач зобов'язаний оплатити товар протягом 30-ти календарних днів з моменту отримання товару згідно накладної.

Проте, відповідач 257456,00 грн. заборгованості не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару, за спірним договором з 25.11.2013 р. за видатковою накладною №СЕ-0000025 від 25.10.2014 р. та з 12.12.2013 р. за видатковою накладною №СЕ-0000034 від 11.11.2014 р.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В частині 1 статті 35 ГПК України закріплено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідач в своєму відзиві основну заборгованість визнав в повному обсязі.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 257456,00 грн. заборгованості підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 8739,89 грн., 19647,70 грн. пені та інфляційні втрати в сумі 63288,82 грн.

Колегія суддів погоджується із твердженням місцевого господарського суду про те, що посилання відповідача на проведення антитерористичної операції (АТО) на території м. Лисичанська та на п. 8.1 спірного договору, в якому зазначено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у випадку, якщо це трапилось внаслідок непереборної сили, в тому числі бойові дії, судом відхиляються та не можуть бути підставою для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій на підставі 8.1 спірного договору.

Як вірно зазначає місцевий господарський суд, відповідач прострочив виконання зобов'язань за спірним договором з 25.11.2013 р. за видатковою накладною №СЕ-0000025 від 25.10.2014 р. та з 12.12.2013 р. за видатковою накладною №СЕ-0000034 від 11.11.2014 р., тобто ще у 2013 році. В той же час, антитерористична операція (АТО) з метою зупинення терористів та сепаратистів почалась 13 квітня 2014 року, що підтверджується Указом в.о. Президента України № 405/2014 про введення в дію рішення Ради безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

Отже, події, на які посилається відповідач, відбувалися після спливу строку оплати товару, і ніяким чином не могли вплинути на своєчасність виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В частині 1 ст. 548 ЦК України закріплено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В п. 4.1 договору року встановлено, що у випадку не дотримання відповідачем строків оплати товару останній зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Частина 6 ст. 232 ГК України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вірно зазначає місцевий господарський суд, позивач при розрахунку штрафних санкцій, посилаючись на п. 2.2.1 договору, неправомірно зазначає про відстрочення платежу на 10 днів, оскільки п. 2.2 спірного договору встановлено відстрочення платежу саме на 30 днів.

Враховуючи викладене, перевіривши нарахування пені позивачем, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення з відповідача 18397,72 грн. пені за період з 25.11.2013 р. по 04.05.2014 р. є правомірною.

Як вбачається з оскаржуваного рішення за власною ініціативою, місцевий господарський суд, зменшив розмір неустойки на 50%, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

В статті 83 ГПК України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3).

В підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд зазначає, що Законом України "Про боротьбу з тероризмом" визначено поняття "район проведення АТО". Таким є визначені керівництвом АТО ділянки місцевості чи акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території, прилеглі до них і в межах яких проводяться зазначені операції.

Місто Лисичанськ і його передмістя м. Новодружеськ Луганської області, де розташоване підприємство відповідача - КП "Лисичанський Шляхрембуд" є територією проведення АТО, затвердженої КМУ №1053 від 30 жовтня 2014. Згодом Кабінет Міністрів України призупинив дію розпорядження від 30 жовтня 2014 р. №1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція".

В той же час, місцевим господарським судом враховано, що з 22 травня 2014 року по 28 липня 2014 на території міста Лисичанськ і його передмість відбувалися військові дії, які позначалися на роботі підприємства відповідача, що підтверджується наказом № 77 від 01.06.2014 р. по КП "Лисичанський Шляхрембуд", відповідно до якого, оголошений простій, у зв'язку з проведенням АТО на території міста Лисичанська.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини непереборної сили (проведення АТО на території міста відповідача), які не залежать від волі відповідача та негативно позначаються на господарській діяльності відповідача, місцевий господарський суд, на думку колегії суддів, правомірно вважав даний випадок винятковим у розумінні п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, та беручи до уваги інтереси сторін та ступінь виконання зобов'язання відповідачем, прийшов до висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені на 50%.

Отже, з відповідача має бути стягнуто на користь позивача 9198,86 грн. пені (50% від 18397,72 грн.). Витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено (п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 8739,89 грн. та інфляційних втрат в сумі 63288,82 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів визнає вимогу про стягнення з відповідача 3% річних такою, що підлягає частковому задоволенню в сумі 7692,94 грн., а вимогу про стягнення інфляційних втрат такою, що підлягає частковому задоволенню в сумі 55066,64 грн.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вищевикладені обставини, у зв'язку з чим ця скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.12.2014 року залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 16.02.2015 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Хачатрян В.С.