Рішення № 42709660, 12.02.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2015 р.Справа № 922/5838/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Кулабуховою А.В.

розглянувши справу

за позовом Державного підприємтсва "Харківський електромеханічний завод", м. Харків до Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 418 725,15 грн. за участю представників сторін:

представник позивача - Рубанец А.Ф., довіреність № 87/1 від 12.01.2015р.;

представник відповідача - Жупинський М.А., довіреність №006 від 03.05.2014р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державне підприємство "Харківський електромеханічний завод", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС", в якій просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача 427 100,07 грн., у тому числі: 333235,57 грн. - основного боргу, 45 697,14 грн. - інфляційні, 8 381,34 - 3% річних, 31411,10 грн. - пені, 8 374,92 грн. - судового збору.

Ухвалою господарського суду від 18.12.2014 р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13.01.2015 р.

Ухвалою господарського суду від 13.01.2015р. розгляд справи було відкладено на 22.01.2015р. у зв'язку з неявкою сторін по справі.

В судовому засіданні 22.01.2015р. та 03.02.2015р. судом оголошувалася перерва.

Ухвалою господарського суду від 10.02.2015р. розгляд справи було відкладено на 12.02.2015р. у зв'язку з неявкою представника позивача.

У призначеному 12.02.2015р. судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

У призначеному 12.02.2015р. судовому засіданні представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях та відзиві на позовну заяву. Через канцелярію надав додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву (вх. №5418). Надані додаткові пояснення судом досліджено та долучено да матеріалів справи.

У судовому засіданні 12.02.2015р. сторони наголосили на тому, що ними надані всі необхідні для розгляду справи докази та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

25 серпня 1996 року між Державним підприємством "Харківський електромеханічний завод" (Орендодавець) та СП ЗАТ «ХЕМЗ-ІРЕС» (Орендар) було укладено договір оренди обладнання №25 (надалі - Договір), відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування обладнання та інші основні засоби та інвентар, які знаходяться на балансі Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" з метою виробництва електротехнічної продукції (п.1.1. Договору зі змінами, внесеними Додатковою угодою №5 від 01.02.2000р.).

Згідно Акту приймання-передачі обладнання позивач передав, а відповідач прийняв в оренду обладнання відповідно до Договору та відомості розрахунку вартості обладнання, що додається.

Відповідно до п.3.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №5 від 01.02.2000р.) річна оренда плата визначається на підставі «Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна», затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами) та складає 105 900,24 грн. за рік (без індексів інфляції та ПДВ).

Відповідно до п.3.2. Договору (в редакції Додаткової угоди №5 від 01.02.2000р.) орендна плата за перший місяць перерахунку (лютий 2000р.) розраховується згідно з додатком до цієї додаткової угоди і складає 20 069,74 грн. При нарахуванні орендної плати за послідуючі місяці повинні враховуватись відповідні індекси інфляції та ПДВ. Щомісячна орендна плата повністю перераховується орендарем орендодавцеві (державному підприємству) не пізніше 20-го числа наступного місяця з ПДВ. Допускається попередня оплата з послідуючим перерахунком.

З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконував свої зобов'язання за договором. Це підтверджується наданими позивачем актами приймання-здачі послуг за Договором, котрі підписані обома сторонами.

Натомість відповідачем умови договору виконані неналежним чином. Станом на 14.11.2014р. в порушення умов договору, відповідач не перерахував оренду плату в строк визначений договором в сумі 333 235,57 грн., а саме: за квітень 2013р. в сумі 22 617,36 грн., травень 2013р. в сумі 22 639,98 грн., червень 2013р. в сумі 22 639,98 грн., липень 2013р. в сумі 22 617,34 грн., серпень 2013р. в сумі 22 459,02 грн., вересень 2013р. в сумі 22 459,02 грн., жовтень 2013р. в сумі 17 479,54 грн., листопад 2013р в сумі 17 514,49 грн., грудень 2013р. в сумі 17 602,07 грн., січень 2014р. в сумі 17 637,28 грн., лютий 2014р. в сумі 17 743,10 грн., березень 2014р. в сумі 16 320,64 грн., квітень 2014р. в сумі 14 861,74 грн., травень 2014р. в сумі 15 426,48 грн., червень 2014р. в сумі 15 580,74 грн., липень 2014р. в сумі 15 643,07 грн., серпень 2014р. в сумі 15 768,22 грн., вересень 2014р. в сумі 16 225,50 грн.

На адресу відповідача позивачем було направлено претензію вих. №87/53 від 17.07.2014р. Відповідач 30.07.2014р. та 11.11.2014р. частково погасив заборгованість по Договору в сумі 34 127,36 грн., а саме: за січень 2013р в сумі 11 510,00 грн. та за березень 2013р. в сумі 22 617,36 грн. В іншій частині заборгованість залишається непогашеною.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Спірний договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи (акт прийому-передачі обладнання за Договором №25 від 25.06.1996р.) підтверджується факт передачі позивачем в оренду, прийняття відповідачем та користування ним обладнанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Крім того, згідно частини 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.3.2. Договору (в редакції Додаткової угоди №5 від 01.02.2000р.) щомісячна орендна плата повністю перераховується орендарем орендодавцеві (державному підприємству) не пізніше 20-го числа наступного місяця з ПДВ.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 333 235,57 грн. на підставі Договору. Доказів її погашення відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Посилання відповідача на те, що проведеним внутрішнім аудитом було встановлено, що акти приймання-передачі послуг по договору оренди обладнання від 25.08.1996р. №25 були підписані з боку відповідача особами, які згідно Статуту не мали на це право є необґрунтованими, оскільки відповідачем жодним чином не підтверджено факту відсутності повноважень заступників генерального директора Стеценко Ю.М. та Родіонова С.М. на підписання зазначених актів приймання-передачі послуг. Також, відповідачем не надано до суду доказів проведення внутрішнього аудита по факту перевищення повноважень Стеценко Ю.М. та Родіоновим С.М. з приводу підписання актів приймання-передачі послуг.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за договором оренди від 25.08.1996р. №25, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості з орендної плати за договором оренди в сумі 333 235,57 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім суми основного боргу позивачем за неналежне виконання грошових зобов'язань пред'явлено до стягнення з відповідача 31 411,10 грн. пені, 8 381,34 грн. - три відсотки річних та 45 697,14 грн. інфляційних втрат.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у вказаний строк, він є боржником, що прострочив.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема, у випадку прострочення виконання.

Відповідно до п. 3.4 Договору ((в редакції Додаткової угоди №5 від 01.02.2000р.) при несвоєчасній сплаті орендної плати нараховується і сплачується пеня з сум недоїмки з розрахунку 120% річних від облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу (включаючи день оплати).

Нарахування пені позивачем здійснено від суми кожного простроченого платежу з урахуванням статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»

Пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що стосовно пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Позивач, у розрахунку пені по орендній платі за квітень 2013р., травень 2013р., червень 2013р., липень 2013р., серпень 2013р., вересень 2013р., жовтень 2013р., листопад 2013р., грудень 2013р., січень 2014р., лютий 2014р., березень 2014р. припустився помилок, не врахувавши вищевказані положення законодавства, в зв'язку з чим, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 31 411,10 грн. пені, підлягають частковому задоволенню у розмірі - 21 992,39 грн. В іншій частині 9 418,71 грн. пеня нарахована неправомірно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Щодо стягнення з відповідача суми 3% річних - 8 381,34 грн., інфляційних втрат - 45 697,14 грн. суд зазначає, що інфляційні збитки за своєю правовою природою є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунок заявлених до стягнення з відповідача 8 381,34 грн. - трьох відсотків річних та 45 697,14 грн. - інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дані позовні вимоги підлягають задоволенню, як такі що відповідають законодавству.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаючи судові витрати в даній справі на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 55, 124, 129 Конституції України, приписами статей Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 11, 15, 16, 202, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 175, 193, 230-232, 283, 286 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 27, 32, 33, 43, 44, 49, 65, 81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС" (61106, м. Харків, вул. Індустріальна, буд. 15-А, код ЄДРПОУ 23914062) на користь Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" (61037, м. Харків, пр-т. Московський, буд. 199, код ЄДРПОУ 05405575) 333 235 (триста тридцять три тисячi двiстi тридцять п'ять) грн. 57 коп. - основного боргу; 45 697 (сорок п'ять тисяч шiстсот дев'яносто сiм) грн. 14 коп. - інфляційні; 8 381 (вiсiм тисяч триста вiсiмдесят одна) грн. 34 коп. - 3% річних; 21 992 (двадцять одна тисяча дев'ятсот дев'яносто двi) грн. 39 коп. - пені та судовий збір у розмірі 8 186 (вiсiм тисяч сто вiсiмдесят шiсть) грн. 54 коп.

В частині стягнення пені в сумі 9 418,71 грн. - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.02.2015 р.

Суддя Т.О. Пономаренко

справа № 922/5838/14