Рішення № 42709429, 12.02.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.02.15р. Справа № 904/8695/14

За позовом Приватного підприємства "Український юридично-фінансовий центр", м. Київ

до Комунального підприємства "Нікопольське Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради, м. Нікополь

про стягнення 131 395,14 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Городнича В.К.- представник (дов. № 1 від 12.01.2015 р.)

Гайдей І.М. - представник (дов. б/№ від 12.01.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Український юридично-фінансовий центр" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Комунального підприємства "Нікопольське Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради про стягнення заборгованості за договором-доручення № 1-юр/01-08-13/269 від 01.08.2013 у розмірі 131 395,14 грн., з яких: основний борг у розмірі 7 545,72 грн., штраф у розмірі 123 849,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором-доручення № 1-юр/01-08-13/269 від 01.08.2013, в частині повного та своєчасного розрахунку за надані послуги у розмірі 7 545,72 грн.

Позивач зазначає, що відповідачем не сплачена сума винагороди, яка передбачена договором і тому на підставі п. 6.5 договору нараховує штраф у розмірі 123 849,42 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2014 порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 20.11.2014 (суддя Васильєв О.Ю.)

У межах строків передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався з 20.11.2014 на 02.12.2014.

02.12.2014 представник позивача надав заяву № 185 від 25.11.2014, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 131 395,14 грн., з яких: основний борг у розмірі 7 545,72 грн., винагорода у розмірі 123 849,42 грн.

Пунктом 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 (далі - Пленум № 18) встановлено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Виходячи зі змісту поданої заяви № 185 від 25.11.2014, а також зі змісту раніше поданої позовної заяви, господарський суд розцінює її як заяву про зміну підстав та предмету позову, оскільки позивачем було змінено матеріально-правову вимогу та обґрунтування цієї вимоги.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні заяви № 185 від 25.11.2014 позивача.

02.12.2014 Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області надала письмові пояснення, в яких зазначає, що перевірка достовірності обсягів кредиторської заборгованості відповідача на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 № 65 "Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету" органами державного фінансового контролю не проводилася.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2014 зобов'язано Державну фінансову інспекцію у Дніпропетровській області відповідно до вимог постанови КМУ від 01.03.14р. №65 "Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету", в строк до 23.12.2014 провести контрольні заходи з перевірки достовірності обсягів кредиторської заборгованості Комунального підприємства "Нікопольське Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради з оплати послуг за договором доручення №1-юр/01-08-2013/269 від 01.08.13р., на предмет відповідності Закону України "Про здійснення державних закупівель"; та надати до суду відповідний висновок.

02.12.2014 представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. Позивачем було направлено на адресу відповідача 2 екземпляри договору-доручення № 1-юр/01-08-13/269 від 01.08.2013. У зв'язку з наявністю заперечень щодо окремих умов договору, а саме приводу виключення п. 6.5 договору, відповідачем 06.08.2014 було направлено на адресу позивача 2 примірника протоколу розбіжностей. Однак, з боку позивача не були вжиті заходи для врегулювання розбіжностей та протокол розбіжностей не був повернутий позивачем, а отже, договір є неукладеним, оскільки не було досягнуто згоди щодо однієї з істотних умов, а саме виключення п. 6.5 договору.

Розгляд справи відкладався з 02.12.2014 на 11.12.2014.

Розпорядженням керівника апарату суду № 829 від 11.12.2014 у зв'язку з знаходженням судді Васильєва О.Ю. на лікарняному та відповідно до п. 3.1.13 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, справу № 904/8695/14 передано на розгляд судді Золотарьовій Я.С.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2014 прийнято справу до провадження та її розгляд призначено на 13.01.2015.

11.12.2014 представник відповідача надав письмові пояснення по суті спору.

У межах строків передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався з 13.01.2015 на 27.01.2015.

27.01.2015 було оголошено перерву на 09.02.2015.

04.02.2015 представник відповідача надав письмові пояснення, в яких зазначає, що позивачем не було надано жодного письмового доказу, який би підтверджував вчинення ним дій передбачених договором, тому вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.

06.02.2015 представник позивача надав заяву № 07 від 02.02.2015, в якій просить суд визнати дійсним договір-доручення № 1-юр/01-08-13/269 від 01.08.2013 та стягнути з відповідача 131 395,14 грн.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У пункті 3.10 Пленуму № 18 зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно з пунктом 3.11 Пленуму № 18 збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Позов, який було прийнято до розгляду, містив дві вимоги, а саме: стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 7 545,72 грн. та стягнення з відповідача штрафу у розмірі 123 849,42 грн.

В заяві № 07 від 02.02.2015 позивач, крім вимоги про стягнення просить визнати дійсним договір-доручення № 1-юр/01-08-13/269 від 01.08.2013.

Отже, відповідно до п. 3.11 Пленуму № 18, заява № 07 від 02.02.2015 позивача є іншим позовом.

Крім того, пунктом 3.12 Пленуму № 18 встановлено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Виходячи зі змісту поданої заяви, а також зі змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, господарський суд розцінює її як заяву про зміну предмету позову, оскільки позивачем було змінено предмет позову шляхом додання вимоги про визнання дійсним договір-доручення № 1-юр/01-08-13/269 від 01.08.2013.

Дану заяву про збільшення позовних вимог позивачем подано після початку розгляду справи по суті, оскільки розгляд справи по суті суд розпочав 27.01.2015, що підтверджується протоколом судового засідання від 27.01.2015.

Враховуючи викладене, господарський суд не приймає заяву позивача до розгляду.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 09.02.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір-доручення від 01.08.2013.

Відповідач договір-доручення № 01-08-2013/269 від 01.08.2013 підписав, але у зв'язку з наявністю заперечень щодо окремих умов договору, а саме щодо виключення п. 6.5 з договору, 01.08.2013 надіслав на адресу позивача протокол розбіжностей.

Відповідачем були направлені листи № 6-0127/2490 від 05.11.2013 та № 6-0127/3026 від 25.12.2013 (а.с.33-34) на адресу позивачу, в яких повідомляв про те, що у зв'язку з тим, що позивач не повернув протокол розбіжностей у встановлений ст. 181 Господарського кодексу України строк та недосягненням згоди за усіма істотними умовами договору-доручення №01-08-2013/269 від 01.08.2013 вважається не укладеним.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 641 Цивільного кодексу України зазначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частини 2 статті 181 Господарського кодексу України, проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України, що кореспондується з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до частини 4 статті 180 Господарського кодексу України, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Пунктом 4, 5 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Частиною 6 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З налізу договору вбачається, що між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуг. Сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, а саме щодо предмету, ціни та строку дії договору.

Позивач надав послуги відповідачу на суму 9 911,50 грн., що підтверджується актом № 1 здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 05.09.2013, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками підприємств (а.с.24).

Позивач виставив відповідачу рахунок № 292 від 05.09.2013 на суму 9 911,50 грн. (а.с.25).

Відповідач сплатив вищезазначений рахунок у повному обсязі, що підтверджується банківською випискою (а.с.26).

Таким чином, договір-доручення № 01-08-2013/269 від 01.08.2013 є укладеним.

Щодо пункту 6.5 договору-доручення № 01-08-2013/269 від 01.08.2013, суд зазначає наступне.

Сторонами був підписаний протокол розбіжностей від 01.08.2013 (а.с.15), в якому є дві графи:

- перша - редакція повіреного, відповідно до якої п. 6.5 є у договорі, в якому зазначено, що за несплату винагороди повіреному довіритель сплачує штраф у розмірі 5% від суми винагороди за кожен день прострочки в розрахунках з повіреним.

- друга - редакція довірителя, в якій зазначено, що п. 6.5 виключити.

Отже, пункт 6.5. договору щодо якого у сторін виникли розбіжності не є істотною умовою.

Таким чином, між сторонами не було досягнуто згоди, щодо п. 6.5 договору, оскільки у підписаному протоколі розбіжностей кожна із сторін наполягає на своїй редакції, тому договір-доручення № 01-08-2013/269 від 01.08.2013, який був укладений не містить п. 6.5.

01.08.2013 між Приватним підприємством "Український юридично-фінансовий центр" (повірений) та "Нікопольським Виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради (довіритель) було укладено договір-доручення № 01-08-2013/269 (а.с.12).

Пунктом 2.1 договору, зазначено, що довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов'язання в межах цієї угоди здійснювати юридичне супроводження підприємства комплекс юридичних та фактичних дій, направлених на стимулювання населення щодо сплати заборгованості довірителю за спожиті житлово-комунальні послуги, відповідно до письмових замовлень (вказівок) довірителя з метою представництва та захисту законних інтересів довірителя перед юридичними та фізичними особами при реалізації довірителем своїх прав та обов'язків, а саме:

- вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги що були надані боржнику довірителем;

- за погодженням з довірителем, звертатися до суду з вимогою до боржників довірителя про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.

- повірений за територіальною підсудністю звертається до відповідного суду загальної юрисдикції з позовом (заявою про видачу судового наказу) до боржників довірителя про примусове стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги;

- повірений гарантує вчиняти певні юридичні дії по стягненню заборгованості з населення згідно чинного законодавства України, що не суперечать та не принижують честі населення.

- довіритель надає повіреному замовлення (заявку), що містить дійсну (актуальну інформацію) про стан існуючої заборгованості, за спожиті житлово-комунальні послуги, на момент укладання цього договору. Замовлення (заявка) надається в електронному вигляді на електронну адресу повіреного та в обов'язковому порядку підтверджується та надається в письмовому вигляді із підписом уповноваженої особи довірителя на поштову адресу повіреного з печаткою сторін (довірителя та повіреного);

- довіритель приймає від повіреного послуги та виплачує йому винагороду у строк та на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 4.1 договору довіритель з моменту підписання цього договору зобов'язаний підготувати та передати повіреному підписане уповноваженими представниками довірителя та скріплене печаткою підприємства замовлення, у якому містяться заявки на боржників як споживачів житлово-комунальних послуг і за якими існує заборгованість по сплаті за спожиті житлово - комунальні послуги, щодо вчинення дій, передбачених п. 2.1. цього договору.

На виконання умов договору, відповідач надав позивачу замовлення, що містить дійсну (актуальну інформацію) про стан існуючої заборгованості, за спожиті житлово-комунальні послуги (а.с.16).

Пунктом 3.1 договору встановлено, що довіритель зобов'язаний здійснювати в інтересах довірителя всі необхідні юридичні дії та розробляти всі необхідні документи в межах предмету цього договору; надавати послуги згідно з діючим законодавством, цим договором та письмовими вказівками довірителя; використовувати всі передбачені законом засоби для захисту прав та законних інтересів довірителя; належним чином зберігати та використовувати документи, що надані йому довірителем для виконання умов цього договору, а також документи що були отримані повіреним від третіх осіб під час виконання цього договору; повірений зобов'язаний отримувати від боржників та обробляти, аналізувати документи та інші матеріали, які стосуються предмету цього договору; повірений повинен надавати послуги довірителю не порушуючи Закон України «Про захист персональних даних» та законодавство з прав людини.

Позивач надав відповідачу акт № 2 здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 15.10.2013 на суму 7 545,72 грн. (а.с.28) та виставив відповідачу рахунок № 271 від 15.10.2013 на суму 7 545,72 грн. (а.с.29).

Відповідач не сплатив вищезазначений рахунок, акт № 2 від 15.10.2013 не підписав, що і є причиною виникнення спору.

Приймаючи рішення господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Відповідно частини 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Позивачем не надано доказів надання, відповідно до п.2.1 договору, відповідачу послуг на суму 7 545,72 грн., а саме доказів направлення позовних заяв, претензій, вимог, вчинення певних юридичних дії по стягненню заборгованості тощо.

Враховуючи викладене, господарський суд не знаходить підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Також, суд не вбачає підстав для задоволення вимог щодо стягнення з відповідача на підставі п.6.5 договору штрафу у розмірі 123 849,42 грн., оскільки договір-доручення № 01-08-2013/269 від 01.08.2013 не містить п. 6.5.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається при відмові в позові на позивача.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82 - 85, 115 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 14.02.2015.

Суддя Я.С. Золотарьова