Постанова № 42708537, 04.02.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 лютого 2015 року 09:44 № 826/6961/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді Аблова Є.В.,

судді Амельохіна В.В.,

судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Монастирук Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України про визнання дій незаконними, поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України про визнання дій незаконними, поновлення на роботі, мотивуючи позовні вимоги тим, що на момент прийняття наказу про звільнення позивача у відповідача були відсутні будь-які об'єктивні докази, які б свідчили про порушення позивачем Присяги державного службовця. Крім того, позивач зазначає, що відповідачами відносно нього не проводилось службове розслідування.

У позовній заяві позивач просить суд визнати незаконним звільнення позивача на підставі наказу про звільнення №605-ос від 13.03.2013 року; зобов'язати відповідача поновити позивача на роботі; зобов'язати відповідача видати позивачу довідку про доходи та розрахункові листки за кожен місяць роботи з 14.03.2013 року по день винесення рішення суду за цим позовом; зобов'язати відповідача виплатити позивачу компенсацію щорічної відпустки за період з 15 березня 2013 року по день рішення суду за час вимушеного прогулу.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, з огляду на те, що звільнення позивача є наслідком недотримання ним як державним службовцем вимог Закону України «Про дипломатичну службу» з урахуванням Закону України «Про державну службу», а саме - порушення присяги державного службовця.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, суд дійшов висновків про наступне.

Наказом Міністерства закордонних справ України №1491-ос від 05.07.2006 року ОСОБА_1 призначено з 29.06.06 на посаду провідного спеціаліста візового сектору в аеропорту «Бориспіль» Департаменту консульської служби з випробувальним терміном 6 місяців.

На підставі наказу Міністерства закордонних справ України №873-ос від 03.07.2007 року ОСОБА_1 присвоєно одинадцятий ранг державного службовця.

Відповідно до наказу Міністерства закордонних справ України №1338-ос від 10.07.2009 року ОСОБА_1 з 26.07.2009 року переведено з посади провідного спеціаліста візового сектору в аеропорту «Бориспіль» Департаменту консульської служби на посаду аташе по посаді другого секретаря з консульських питань Посольства України в Республіці Ірак на час довготермінового відрядження.

На підставі наказу Міністерства закордонних справ України №1941-ос від 20.08.2009 року ОСОБА_1 присвоєно десятий ранг державного службовця.

Згідно наказу Міністерства закордонних справ України №113-ос від 25.01.2011 року ОСОБА_1 переведено з 01.05.2011 року на посаду третього секретаря з консульських питань по посаді другого секретаря з консульських питань цієї ж установи на час довготермінового відрядження.

Наказом Міністерства закордонних справ України №3180-ос від 13.12.2012 року позивача відкликано в Україну 15.12.2012 року у зв'язку із завершенням довготермінового відрядження.

Відповідно до наказу Міністерства закордонних справ України №605-ос від 13.03.2013 року ОСОБА_1, третього секретаря по посаді другого секретаря з консульських питань Посольства України в Республіці Ірак, звільнено з 14.03.2013 року із займаної посади за порушення Присяги державного службовця.

Позивач, вважаючи своє звільнення із займаної посади безпідставним, а наказ, який слугував підставою для такого звільнення, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з відповідним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України.

Водночас, пунктом 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба -це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Спеціальним законодавчим актом у сфері проходження публічної служби є Закон України «Про державну службу», який регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті (далі - Закон №3723-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону №3723-XII державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Основні принципи державної служби визначені статтею 3 Закону №3723-XII, державна служба грунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця (ст.5 Закону № 3723-XII).

Статтею 10 Закону № 3723-XIІ встановлено, що основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.

Державні службовці мають право: користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи; безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції (ст.11 Закону № 3723-XII).

Наказом Головного управління державної служби України №214 від 04.08.2010 року затверджено Загальні правила поведінки державного службовця, які є узагальненням стандартів етичної поведінки, доброчесності та запобігання конфлікту інтересів у діяльності державних службовців та способів врегулювання конфлікту інтересів (далі - Правила). Вони ґрунтуються на Конституції України, Законі України "Про правила етичної поведінки" та визначених статтею 3 Закону України "Про державну службу" принципах державної служби, спрямовані на підвищення авторитету державної служби та зміцнення репутації державних службовців, а також інформування громадян про норми поведінки, яких вони мають очікувати від державних службовців.

Ці загальні правила встановлюють основні вимоги до етики працівників органів державної влади, що займають посади, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців згідно із Законом України "Про державну службу" (п.1.2 Правил).

Відповідно до п.п.2.4-2.5 Правил державний службовець повинен сумлінно виконувати свої посадові обов'язки, дотримуватися високої культури спілкування, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, інших осіб, з якими у нього виникають відносини під час виконання своїх посадових обов'язків.

Державний службовець зобов'язаний не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам суспільства та держави чи негативно вплинути на його репутацію.

Державний службовець має з належною повагою ставитись до прав, обов'язків та законних інтересів громадян, їх об'єднань, а також юридичних осіб, додержуватися загальновизнаних етичних норм поведінки, культури спілкування (уникати нецензурної лексики, не допускати використання підвищеної інтонації під час спілкування), не повинен проявляти свавілля або байдужість до їхніх правомірних дій та вимог, допускати прояви бюрократизму, відомчості та місництва, нестриманість у висловлюваннях та не вчиняти дій, що дискредитують орган державної влади або ганьблять репутацію державного службовця.

Відповідно до ст.17 №3723-XII громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: "Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки".

Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Крім того, текст Присяги написаний чітко і зрозуміло, а її зміст за своєю суттю не може містити конкретні посилання на певні закони та їх норми, порушення яких могло б свідчити про порушення Присяги державного службовця посадовою особою державного органу при виконанні своїх службових обов'язків, вона дійсно має на меті в загальному порядку публічно зобов'язати державного службовця у своїй повсякденній діяльності керуватися виключно Конституцією та законами України, які, у свою чергу, уже мають більш конкретний зміст та зобов'язують державного службовця дотримуватися певних правил, встановлених ними, або утримуватися від певних дій, які ними заборонені.

Таким чином, текст Присяги має уніфікований характер і розповсюджується на усі правовідносини, де однією зі сторін є державний службовець.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач перебував на посаді третього секретаря по посаді другого секретаря з консульських питань Посольства України в Республіці Ірак.

При цьому, відповідно до ст. 1 Закону України «Про дипломатичну службу» дипломатичний працівник - державний службовець, який виконує дипломатичні або консульські функції в Україні чи за кордоном та має відповідний дипломатичний ранг, а дипломатична служба України - це професійна діяльність громадян України, спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захист національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 18 по 20 лютого 2013 року згідно з наказом МЗС України від 29.01.2013 р. №33 інспекційною групою проведено позапланову спеціальну інспекційну перевірку (візовий режим) діяльності Посольства України в Іраку за період з 15 жовтня по 15 грудня 2012 року.

За результатами проведеної позапланової спеціальної інспекційної перевірки (візовий режим) Посольства України в Республіці Ірак виявлено окремі порушення як на візовому, так і на фінансовому напрямі роботи, які потребують усунення (у цьому зв'язку інспекційною групою надано необхідні консультації з метою їх запобігання у майбутньому), що підтверджується відповідний актом №107/13дск від 27.02.2013 року.

Виявлені перевіркою порушення полягали у невиконанні позивачем Правил оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 р. N 567, Інструкції про порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, затвердженої наказом МЗС України від 26.07.2011 року №196.

Відповідно до висновку акту перевірки, підрозділам МЗС України рекомендовано опрацювати питання про притягнення третього секретаря Посольства з консульських питань ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Пунктом 6 частини 1 статті 30 № 3723-XII визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Крім того, згідно п. 5 ч. 2 ст. 41 Закону України «Про дипломатичну службу» дипломатична служба припиняється також на таких підставах: відмова працівника дипломатичної служби від складення Присяги державних службовців або її порушення;

Водночас, суд звертає увагу, що припинення державної служби відповідно до пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України "Про державну службу" є особливим видом відповідальності державного службовця у вигляді звільнення державного службовця із займаної посади та роботи, і є таким, що не потребує обов'язкової наявності у державного службовця дисциплінарних стягнень, передбачених статтями 147 КЗпП України і 14 Закону України "Про державну службу", на момент вирішення питання про припинення державної служби.

Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 4 червня 2013 року №21-171а13, звільнення за порушення присяги може мати місце тоді, коли державний службовець скоїв проступок, який підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.06.2013 року позивач написав адресовану на ім'я першого заступника Міністра закордонних справ України заяву про бажання здійснити відшкодування збитків у розмірі 264 тис. грн. до Державного бюджету України, встановлених у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42012110000000222, що свідчить про особисте підтвердження позивачем вчинення порушень як на візовому, так і на фінансовому напрямі роботи, що виявлені під час проведення позапланової спеціальної інспекційної перевірки (візовий режим) Посольства України в Республіці Ірак.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи наведене в сукупності, зважаючи, що на момент звільнення позивача із займаної посади судом встановлено, що останнім скоєно проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків, що є підставою для звільнення за порушення Присяги державного службовця, суд приходить до висновку про правомірність оскаржуваного наказу та відсутність підстав для його скасування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Зважаючи, що позовні вимоги щодо поновлення позивача на посаді є похідними від позовних вимог, підстав для задоволення яких судом не вбачається, у суду відсутні підстави для задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено суду правомірність звільнення позивача.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією 11.02.2015 р.

Головуючий суддя Аблов Є.В.

Суддя Амельохін В.В.

Суддя Шулежко В.П.