Постанова № 42708319, 11.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2015 р. Справа№ 910/4705/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 11.02.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Газ інвест» на рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2014 (повне рішення підписано 28.10.2014)

у справі №910/4705/13 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг»

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю «Газ інвест»

2) товариства з обмеженою відповідальністю «Евромаркетинг»

про стягнення 156 608,66 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2014 у справі №910/4705/13 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ «Газ Інвет» та ТОВ «Евромаркетинг» на користь ТОВ «Хімагромаркетинг» 93 405,00 грн. основного боргу та 2 217,63 грн. судового збору. Стягнуто з ТОВ «Газ Інвет» на користь ТОВ «Хімагромаркетинг» 30 958,16 грн. 3% річних, 44,92 грн. пені, 72,06 грн. штрафу та 853,13 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2014 у справі №910/4705/13 скасувати в частині стягнення з ТОВ «Газ Інвест» 30 958,16 грн. 3% річних, 44,92 грн. пені, 72,06 грн. штрафу та прийняти нове рішення суду, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині.

В своїх доводах апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 01.12.2014 Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/4705/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

12.01.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від ТОВ «Хімагромаркетинг» надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких позивач просить рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2014 у справі №910/4705/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Газ Інвест» - без задоволення.

Представники позивача брали участь в судових засіданнях, в яких надавали свої пояснення, заперечували щодо доводів апеляційної скарги та просили рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2014 у справі №910/4705/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Газ Інвест» - без задоволення.

Представник відповідача-1 брав участь у судовому засіданні 02.02.2015, в якому надавав свої пояснення, підтримував доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу ТОВ «Газ інвест» задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2014 у справі №910/4705/13 скасувати частково та прийняти нове рішення суду, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача-1 30 958,16 грн. 3% річних, 44,92 грн. пені та 72,06 грн. штрафу.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.05.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» (покупець) укладено договір поставки №АП-07-0285.

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язався передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язався прийняти й оплатити засоби захисту рослин.

Згідно з п. п. 2.1., 3.3. договору позивач зобов'язався в строк до 05.05.2012 поставити такі засоби захисту рослин: Оперкот Акро у кількості 120,000 л та Оріон у кількості 0,500 кг, на загальну суму 28 404,33 грн., а відповідач зобов'язався їх прийняти та оплатити вартість товару: до 15.05.2012 - 8 521,30 грн., до 01.09.2012 - 8 521,30 грн., до 01.10.2012 - 11 361,73 грн.

Пунктами 5.2., 5.4. договору передбачено, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 даного договору) й оплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день простроченого платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені. У випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даного договору, більш ніж 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі 15% від ціни договору.

07.06.2012 між сторонами укладено додатковий договір №АП-07-0285ДС1 до договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012, відповідно до умов якого сторони домовились доповнити вказаний договір поставки додатковими засобами захисту рослин, а саме: Позитив плюс у кількості 320 л на суму 19 638,40 грн. Позивач зобов'язався поставити зазначені засоби захисту рослин в строк до 09.06.2012, а відповідач зобов'язався прийняти зазначені засоби захисту рослин та оплатити їх вартість - 19 638,40 грн. у строк до 30.06.2012.

На виконання умов договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012 та додаткового договору №АП-07-0285ДС1 від 07.06.2012 позивачем було здійснено поставку товару, на загальну суму 48 042,73 грн., що підтверджується документами: видатковою накладною №АП-07-0273 від 17.05.2012 на суму 10 927,83 грн. та довіреністю №383 від 11.05.2012; видатковою накладною від 07.062012 №АП-07-0373 на суму 19 638,40 грн. та довіреністю №404 від 07.06.2012; видатковою накладною від 14.08.2012 №АП-07-0509 на суму 17 476,50 грн. та товарно-транспортною накладною №АП-07-0000347 від 14.08.2012 (а.с.18-23).

Відповідно до умов договору та додаткового договору до нього відповідач-1 повинен був розрахуватися за поставлений товар до 01.10.2012.

Однак, відповідач-1 здійснив оплату товару частково, а саме 10 927,83 грн. - 15.05.2012, що підтверджується банківською випискою №89 від 15.05.2012 та 19 638,40 грн. - 20.06.2012, що підтверджується банківською випискою №114 від 20.06.2012 (а. с. 24-25).

Також, позивач поставив відповідачу-1 засоби захисту рослин, а саме: Дикват у кількості 1 500,000 л на суму 93 405,00 грн., а відповідач-1 прийняв зазначені засоби захисту рослин, що підтверджується видатковою накладною №АП-07-0430 від 22.06.2012 та довіреністю №409 від 22.06.2012.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У зв'язку з чим, покупець був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття. Тобто, видаткова накладна, за якою відповідач отримав товар, є самостійною підставою виникнення обов'язку у відповідача-1 здійснити розрахунки за отриманий товар.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України у справі №5002-8/481-2011 від 28.02.2012 в якій зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Наведена норма матеріального права розміщена у главі 48 Цивільного кодексу України «Виконання зобов'язань» і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті. Тому, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

З огляду на вищевикладене, відповідач-1 зобов'язаний був оплатити отриманий товар по видатковій накладній №АП-07-0430 від 22.06.2012 до 23.06.2012.

Проте, відповідач-1 зобов'язання щодо розрахунку за отриманий товар не виконав.

Для забезпечення виконання зобов'язання відповідачем-1, 31.07.2012 між ТОВ «Хімагромаркетинг» (кредитор) та ТОВ «Хімінвест-плюс» (нині - ТОВ «Евромаркетинг», поручитель) укладено договір поруки №ПР-07-0285.

Відповідно до п. п. 1.1.-1.3. договору поруки, поручитель поручився перед кредитором за виконання обов'язків ТОВ «Газ інвест» (боржник). У разі порушення боржником зобов'язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Обсяг відповідальності поручителя перед кредитором за цим договором обмежується сплатою суми боргу.

Згідно з п. 2.1. договору поруки під зобов'язанням в цьому договорі розуміють зобов'язання боржника щодо оплати товару отриманого на підставі договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012, додаткового договору №АП-07-0285ДC1 від 07.06.2012 та видаткової накладної №АП-07-0430 від 22.06.2012.

Проте, ні відповідачем-1, ні відповідачем-2 заборгованість за поставлений товар в повному обсязі не сплачена.

У зв'язку з чим, березні 2013 року ТОВ «Хімагромаркетинг» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Газ інвест» та ТОВ «Евромаркетинг» про стягнення заборгованості.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

За умовами ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом першої інстанції встановлено, що загальна сума основного боргу TOB «Газ Інвест» перед TOB «Хімагромаркетинг» станом на 27.02.2013 становила 110 881,50 грн., проте відповідач-1 надав суду докази часткової оплати заборгованості перед позивачем за поставлений товар на суму 17 476,38 грн., що підтверджується банківською випискою станом на 17.09.2014 (а. с. 186).

Крім того, відповідачем-1 не заперечується наявність заборгованості у сумі 93 405,00 грн. за поставлений товар.

Як передбачено п. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з п. 2 ст. 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Отже, з огляду на вищенаведене, та враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази щодо часткової оплати відповідачем-1 заборгованості за поставлений товар та те, що відповідач-1 визнає наявність заборгованості за поставлений товар у сумі 93 405,00 грн. колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума основного боргу у розмірі 93 405,00 грн. підлягає стягненню солідарно з ТОВ «Газ інвест» та ТОВ «Евромаркетинг» на користь ТОВ «Хімагромаркетиннг».

Оскільки, відповідач-1 у встановлений договором строк свого обов'язку з оплати поставленого товару не виконав, прострочивши виконання грошового зобов'язання, позивач здійснив розрахунок пені у розмірі 4 491,83 грн., штрафу - 7 206,41 грн. та 3% річних - 30 958,16 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила ст. 614 ЦК України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Київський апеляційний господарський суд провівши перерахунок 3% річних, дійшов висновку, що розрахунок який здійснено позивачем та перевірено господарським судом міста Києва, є арифметично вірним, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-1 30 958,16 грн. 3% річних за час прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з ст. ст. 216, 218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України с неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Оскільки судом встановлено факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем-1, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача-1 передбачених договором пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу в у відповідності з п. 5.2 договору та штрафу у відповідності з п. 5.4. договору.

У зв'язку з цим позивач просить стягнути з відповідача-1 4 491,83 грн. пені та 7 206,41 грн. штрафу.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. ст. 205, 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, що приймає рішення, має право у певних випадках (якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора) зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Судом першої інстанції враховано, що стягнення пені та штрафу у зазначених розмірах призведе до погіршення й так важкого фінансово-економічного стану відповідача-1, і як наслідок до зростання заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам, зростанню заборгованості по сплаті обов'язкових платежів до бюджету, тощо.

Також суд першої інстанції встановив що відповідач-1 сплатив частину заборгованості та вважає за можливе зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, який порушив зобов'язання щодо оплати товару.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно та обґрунтовано зменшив розмір пені до 1% від заявленого до стягнення розміру, а саме в сумі 44,92 грн. та відповідно зменшив штраф до розміру 72,06 грн.

Щодо посилань апелянта, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам щодо наявності обставин непереборної сили, оскільки протягом 2012-2013 років ТОВ «Газ інвест» зазнало впливу несприятливих природно-кліматичних умов (визнаних Торгово-промисловою палатою форс-мажором) та понесло значні збитки та те, що протягом 2014 року ТОВ «Газ інвест» зазнало впливу несприятливих агрометеорологічних умов, які спричинили значні пошкодження посівів сільськогосподарських культур, тобто у зв'язку з виникненням форс-мажорних обставин, ТОВ «Газ інвест» не виконало належним чином свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, а тому відповідач-1 має бути звільнений від відповідальності щодо сплати 3% річних, пені та штрафу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно з ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до п. 6.1. договору поставки №АП-07-0285 від 11.05.2012 сторони не несуть відповідальності за невиконання своїх зобов'язань, передбачених даним договором, якщо невиконання обумовлене обставинами непереборної сили, які не могли бути передбачені й відвернені сторонами, зокрема: стихійними лихами, діями органів державної влади та управління, воєнними діями, блокадами, епідеміями, страйками й т.д. (форс-мажор). У випадку настання форс-мажорних обставин, сторона, що не може виконати свої договірні зобов'язання , у строк не більше 2 днів з моменту настання та закінчення дії форс-мажору письмово повідомляє іншу сторону. Підтвердженням наявності форс-мажорних обставин є довідка (висновок) Торгово-промислової палати або іншого компетентного органу.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що не дотримання строків повідомлення, зазначених у п. 6.1. даного договору позбавляють сторони права посилатися надалі на форс-мажорні обставини (дії непереборної сили) як на причину невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань.

Так, в матеріалах справи наявні висновки Торгово-промислової палати України №983/05-4 від 17.05.2012, №2650/05-4 від 14.11.2012, №2096/05-4 від 11.09.2012, №2607/05-4 від 29.10.2013, акти списання посівів культур, акти на встановлення недобору сільськогосподарської продукції (а. с. 165-185).

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції відповідач-1 в порушення п. 6.1. договору поставки не скористався своїм правом своєчасного повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.

Колегією суддів апеляційного господарського суду не приймаються надані відповідачем-1 як додаткові докази, а саме листи від 21.12.2012 та 14.02.2014 про наявність форс-мажорних обставин, які почалися в другій половині 2011 року та продовжувались у 2012-2013 роках, які були додані до апеляційної скарги та адресовані позивачу, оскільки, виходячи з вимог ст. 101 ГПК України відповідачем-1 не наведено обґрунтування щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Інших доказів щодо повідомлення позивача щодо форс-мажорних обставин відповідачем-1 суду не надано.

Таким чином, на користь ТОВ «Хімагромаркетинг» підлягає стягненню солідарно з ТОВ «Газ Інвет» та ТОВ «Евромаркетинг» 93 405,00 грн. основного боргу та підлягає стягненню з ТОВ «Газ Інвет» на користь ТОВ «Хімагромаркетинг» 30 958,16 грн. 3% річних, 44,92 грн. пені та 72,06 грн. штрафу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2014 у справі №910/4705/13 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2014 у справі №910/4705/13 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Газ інвест» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» на рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2014 у справі №910/4705/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2014 у справі №910/4705/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4705/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук