Постанова № 42708048, 13.02.2015, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2015 року 11:20м. ПолтаваСправа № 816/171/15-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Петренко О.В.,

представників позивача - Пшеничного О.Л., Дягилева А.Г.

представника відповідача - Павленко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальність "Фірма "ЛААД" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

22 січня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальність "Фірма "ЛААД" (надалі по тексту - позивач, ТОВ "Фірма "ЛААД") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (надалі по тексту - відповідач, Кременчуцька ДОПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 01 вересня 2014 року № 0003912201/1646, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 95000,01 грн, у тому числі 63333,34 грн - за основним платежем, 31666,67 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом на підставі висновків перевірки, про порушення позивачем пункту 198.4 та пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження з податку на додану вартість на суму 63333,34 грн, у тому числі: за березень 2014 року - 18333,34 грн, квітень 2014 року - 45000 грн. Позивач вважає такі висновки протиправними з огляду на те, що вони не ґрунтуються на нормах Податкового кодексу України, а перевірка проведена без врахування всіх обставин та не досліджено у повному обсязі наданих під час перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку. З приводу взаємовідносин зі спірними контрагентами позивач вказує, що твердження контролюючого органу про фіктивність та відсутність факту реального здійснення господарської діяльності із ТОВ "Делва ЛТД" та ТОВ "Радаліт" ґрунтуються на припущеннях, а відтак є непідтвердженими та такими, що не відповідають дійсності.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити його у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні. У письмових запереченнях в обґрунтування правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень зазначав, що перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 198.4 та пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 під час формування податкового кредиту з ПДВ за наслідками господарських взаємовідносин із ТОВ "Делва ЛТД" та ТОВ "Радаліт". Вказував, що надані позивачем в ході проведення перевірки документи не підтверджують реальності здійснення господарських операцій. А тому контролюючим органом правомірно констатовано заниження з податку на додану вартість.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛААД" зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 21 липня 2008 року, код ЄДРПОУ 36007655, номер запису 2 585 107 0003 0006388, свідоцтво серії А01 № 360051, перебуває на обліку платника податків у Кременчуцькій ОДПІ з 22 липня 2008 року, у тому числі з 07 вересня 2010 року зареєстроване як платник ПДВ (а.с. 51-56, т.1).

В період з 31 липня 2014 року по 06 серпня 2014 року на підставі направлення від 31 липня 2014 року № 2112/16-03-22-01, виданого Кременчуцькою ОДПІ: Соколовою Іриною Іванівною, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків, радником податкової та митної справи III рангу управління податкового аудиту, згідно із п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п.20.1 ст.20, ст. 82 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, та відповідно до наказу Кременчуцької ОДПІ № 2336 від 31 липня 2014 року проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛААД" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період березень-квітень 2014 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 2014/16-03-22-01-12/36007655, яким встановлено порушення позивачем пункту 198.4 та пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження з податку на додану вартість на суму 63333,34 грн, у тому числі: за березень 2014 року - 18333,34 грн, квітень 2014 року - 45000 грн (а.с. 6-30, т.1).

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 01 вересня 2014 року № 0003912201/1646, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 95000,01 грн, у тому числі 63333,34 грн - за основним платежем, 31666,67 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 31, т.1).

Не погодившись з таким податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку, за результатами якого останнє залишено без змін, а скарги ТОВ "Фірма "ЛААД" - без задоволення (а.с. 32-50, т.1).

Не погодившись з таким податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню від 01 вересня 2014 року № 0003912201/1646, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 95000,01 грн, у тому числі 63333,34 грн - за основним платежем, 31666,67 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на викладене, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, визначені вказаним пунктом.

Згідно з пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пункт 201.5 статті 201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статті 182 цього Кодексу.

Суд також враховує, що статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Із положень частин 1, 3 статті 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними податковими накладними, первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вищий адміністративний суд України листом від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" звернув увагу судів на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до листа від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11 Вищий адміністративний суд України з метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України звертав увагу судів на те, що для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Перевіряючи реальність здійснення вищевказаної господарської операції та наявності змін у структурі активів позивача та його контрагента за результатами даної операції, суд виходив з наступного.

В період, що перевірявся, в бухгалтерському та податковому обліку позивача відображено взаємовідносини з ТОВ "Делва ЛТД". За наслідками здійснення господарських операцій позивачем було віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 18333,34 грн.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що між позивачем (по тексту договору - Замовник) та ТОВ "Делва ЛТД" (по тексту договору - Виконавець) укладено договір №01/01/14-01 від 02 січня 2014 року, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання надати послуги щодо: виконати дії з організації проведення робіт по репрезентативному відбору проб вантажу третім особам, у тому числі із залученням та/або дорученням та/або передорученням виконання таких дій третім особам. Відповідно до умов договору до таких дій належать: пошук контрагентів/третіх осіб та/або укладення угод, договір, контрактів та інше, з дорученням та/або передорученням третім особам виконання дій з організації проведення робіт по репрезентативному відбору проб в рамках діючих або знову укладених договорів, та/або складання, підписання, надання, отримання різного роду документів пов'язаних з виконанням цього договору, не тільки, але в тому числі: заявок, замовлень, інформації, довідок, звітів, листів та інше необхідне для виконання цього Договору. Вартість послуг згідно цього Договору склала 3,33 грн, ПДВ - 0,67 грн, загальна сума 4,00 грн за одну тонну вантажу, заявленого у заявці замовника з урахуванням даних товарно-супровідних документів за умови прийняття до уваги їх Виконавцем і зазначається сторонами в Акті надання послуг. Оплата здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання виставленого рахунку. По закінченню надання послуг та/або частини послуг Виконавець і Замовник складають Акт наданих послуг в 2-х екземплярах з вказівкою вартості та об'єму наданих послуг (а.с. 165-166, т.1).

Відповідно до матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту стали податкові накладні від 24 березня 2014 року № 52 та № 53, належним чином завірені копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 189-190, т.1).

Дослідивши в судовому засіданні копії долучених позивачем до матеріалів адміністративної справи податкових накладних судом встановлено, що вони формально відповідають вказаним вимогам Податкового кодексу України.

Разом з тим, суд вважає за доцільне наголосити на тому, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, як зазначалося судом вище, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Підпунктом 1.2 пункту 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій позивачем до матеріалів справи долучено копії заяв на організацію відбору зразків в акредитованій лабораторії (а.с. 168-187, т.1) та акту № НП 010314 від 24 березня 2014 року по організації робіт по репрезентативному відбору проб згідно договору (а.с. 188, т.1).

Надана на підтвердження оплати виконаних робіт та наданих послуг позивачем до матеріалів адміністративної справи копія платіжного доручення без відміток банківської установи (а.с. 167, т.1), судом оцінюються критично з огляду на те, що сам лише факт перерахування коштів не може бути беззаперечним доказом виконання сторонами договірних зобов'язань.

У контексті вищенаведеного, слід зазначити, що правильність формування валових витрат та податкового кредиту залежить від наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів (робіт, послуг) з його господарською діяльністю, який (зв'язок) зокрема, полягає і у наявності розумних економічних причин (ділової мети) для вчинення господарських операцій.

Відсутність сукупності зазначених чинників, які визначають зв'язок витрат платника податків з його господарською діяльністю, виключають можливість формування валових витрат навіть за наявності належним чином оформлених первинних та розрахункових документів.

Перевіряючи реальність здійснення господарських операцій, суд з'ясовує чи мали місце фактичний рух активів або зміни у власному капіталі/зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

На підтвердження надання послуг позивачем надано завірені копії договорів на транспортно-експедиційне обслуговування, укладені з третіми особами, що не можуть судом розцінюватись як доказ на підтвердження використання у власній господарській діяльності послуг по репрезентативному відбору зразків зерна (а.с. 191-198, т.1). Згідно договорів на транспортно-експедиційне обслуговування позивач зобов'язується надати послуги, пов'язання з транспортуванням вантажу (зерна) Клієнта (ТОВ "Оверком", ТОВ "Кернел-Трейд"), тобто вантаж належить не позивачу, а іншим особам, у позивача згідно із цими договорами виникають обов'язки надати послуги пов'язанні із транспортуванням, однак замовлення послуг по організації робіт по репрезентативному відбору проб товару, який не належить позивачу, та замовлення послуг щодо отримання консультацій в усній формі з питань в галузі реалізації державної політики у сфері державного контролю безпеки, якості зерна та продуктів його переробки, включаючи питання сертифікації якості зерна та продуктів його переробки при здійсненні експортно-імпортних операцій, у таких контрагентів, як ТОВ "Делва Лтд" та ТОВ "Радаліт" жодним чином не пов'язано із господарською діяльністю позивача і не є економічно вигідними операціями для нього.

Також, у судовому засіданні встановлено, що ТОВ "Фірма "ЛААД" не є власником вантажу щодо якого надавались послуги по репрезентативному відбору, а також щодо замовлених усних консультацій. До вантажу відправлялись сертифікати якості та карантинні сертифікати заводів-виробників, котрі містять якісні показники і характеристику товару, з огляду на що, суд не вбачає доцільність отримання позивачем таких послуг.

При цьому позивачем на вимогу суду про надання всіх доказів та письмових пояснень щодо підстав формування спірної суми ПДВ, до матеріалів адміністративної справи не надано доказів фактичного направлення співробітників або інших найманих та/або залучених робітників спірного контрагенту для виконання робіт та надання послуг, визначених договорами (відряджень, договорів про найм, наказів на прийняття на роботу та інших супроводжувальних документів стосовно відношення цих осіб до вказаного підприємства, в тому числі оплати переїзду та перебування, довіреностей на представництво інтересів, заявок про надання консультацій щодо конкретно визначеного та ідентифікованого товару, тощо).

Крім того, позивачем не надано документів, що підтверджують фактичний відбір проб вантажу та його безпосереднє дослідження, не надано жодних звітів, висновків лабораторій, експертних оцінок і характеристики товару. Із наданих позивачем документів первинного бухгалтерського обліку неможливо встановити об'єм вантажу та обрахувати вартість отриманих послуг.

Позивачем не надано суду доказів доцільності отримання таких послуг.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що контролюючий орган дійшов вірного висновку щодо заниження сум податку на додану вартість у розмірі 18333,34 грн.

В період, що перевірявся, в бухгалтерському та податковому обліку позивача відображено взаємовідносини з ТОВ "Радаліт". За наслідками здійснення господарських операцій позивачем було віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 45000 грн.

Однак, перевіркою виявлено безпідставне віднесення до складу податкового кредиту вищезазначеної суми, внаслідок чого відповідач дійшов висновку щодо заниження позивачем податку на додану вартість.

Також, з матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що між позивачем (по тексту договору - Замовник) та ТОВ "Радаліт" (по тексту договору - Виконавець) укладено договір про надання інформаційно-консультативних послуг №01/04/14-2 від 01 квітня 2014 року, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується надати Замовнику інформаційно-консультативні послуги, визначені цим договором, надаються на підставах, в порядку і в обсязі, визначеному у Договорі за погодженням Сторін. Послуги, передбачені цим договором включають надання консультацій з питань: процедури визначення показників якості та безпеки зерна і продуктів його переробки; порядок огляду та оформлення сертифікатів якості зерна і продуктів його переробки при відвантаженні, надходженні та транзиті; підстав та порядку проведення перевірок, що належить до компетенції Державної хлібної інспекції України та її територіальних органів; перевірка заявок на надання Сертифікату якості зерна, обов'язковість отримання яких визначається діючим законодавством України. Перелічені надаються переважно в усній формі. На вимогу Замовника результати Послуг можуть надаватись також в електронній чи одночасно у кількох формах Додаткові послуги надаються виконавцем на підставі заявки Замовника. Вартість послуг узгоджується сторонами додатково. Оплата здійснюється у безготівковій формі у вигляді 100-відсоткової попередньої оплати шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 2 (двох) банківських днів з дати отримання виставленого рахунку. Акт приймання-передачі наданих послуг, в перелік яких включається також додаткові послуги, Сторони складають та підписують в останній робочий день місяця, в якому надавались послуги (а.с. 138-141, т.1).

Відповідно до матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту стали податкові накладні від 30 квітня 2014 року № 238, № 239, № 240, № 214, та № 242, належним чином завірені копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 147-1151, т.1).

Дослідивши в судовому засіданні копії долучених позивачем до матеріалів адміністративної справи податкових накладних судом встановлено, що вони формально відповідають вказаним вимогам Податкового кодексу України.

Разом з тим, суд вважає за доцільне наголосити на тому, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, як зазначалося судом вище, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Підпунктом 1.2 пункту 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій позивачем до матеріалів справи долучено копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 квітня 2014 року № ОУ-300414-1, № ОУ-300414-2, № ОУ-300414-3, № ОУ-300414-4 та № ОУ-300414-5 (а.с. 142-146, т.1).

Надані на підтвердження оплати виконаних робіт та наданих послуг позивачем до матеріалів адміністративної справи копії квитанцій до прибуткових касових ордерів (а.с. 152-159, т.1), суперечать вимогам договору, укладеному між позивачем та спірним контрагентом, оскільки позивач зобов'язаний був здійснити перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента, а не внести в касу готівку, як це зазначає позивач. Також, копія платіжного доручення від 08 травня 2014 року № 763 без відміток банківської установи (а.с. 160, т.1), судом оцінюються критично з огляду на те, що сам лише факт перерахування коштів не може бути беззаперечним доказом виконання сторонами договірних зобов'язань. Крім того, надані до матеріалів справи квитанції до прибуткових касових ордерів від 09.04.2014, 16.04.2014, 22.04.2014, 25.042014 року складені в порушення вимог чинного законодавства, зокрема п.1 Постанови правління НБУ від 06.06.2013 № 210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою", яким визначено обмеження в розмірі граничної суми розрахунків між юридичними особами протягом одного дня понад 10000грн, оскільки за вказані дні, виходячи із наданих квитанцій позивачем було здійснено готівкові розрахунки по 20000 грн, 50000 грн та 70000 грн протягом одного дня. Жодних пояснень з даного приводу директор ТОВ "Фірма "ЛААД" надати не зміг, а також з приводу того, хто здійснював перевезення готівкових коштів в таких обсягах, на підставі яких документів (відрядження, довіреності), де знаходиться каса контрагента ТОВ "Радаліт", документи на підтвердження отримання уповноваженою особою позивача із каси власного підприємства та/або зняття із розрахункового рахунку вказаних коштів для подальшої передачі ТОВ "Радаліт" - жодних пояснень на вимогу суду не надав, документів ні під час проведення перевірки контролюючим органом, ні під час адміністративного оскарження, а також до суду - надано не було. Документи, які підтверджують ліміт готівки у касі позивача в таких обсягах, зокрема наказ підприємства затверджений контролюючим органом, позивачем надано також не було.

Відповідно до п. 5.2. договору, вартість послуг визначається виходячи із розрахунку 4,36 грн за одну тону вантажу, відносно якого надаються послуги, а в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 квітня 2014 року зазначено лише кількість послуги (1 шт.) та її вартість, тобто без визначенні кількості тонн зерна стосовно, якого надавалися такі консультації. Також не визначено згідно, яких замовлень, де саме та в який період надавалися консультації і для якого вантажу (зерна), тобто не визначено власника зерна і чи має відношення до такого зерна позивач. Відповідно позивач не зміг надати належних доказів, які б підтверджували зв'язок із власною господарською діяльністю отриманих інформаційно-консультаційних послуг, зазначених в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 квітня 2014 року.

Надані позивачем, з метою підтвердження реальності господарських взаємовідносин із спірними контрагентами, сертифікати якості зерна не є належними доказами з огляду на наступне. В розділі особливі відмітки наданих сертифікатів якості зазначено: "показники безпеки в нормі - протокол випробувань №00000006420" від 25 лютого 2014, видані НЦЛД "Еталон". Не містить ГМ ДНК, що має цільові послідовності промотора 35S татермінатора NOS - протокол випробувань №3346-Х від 25 лютого 2014, виданий ДП "Кривбасстандартметрологія". Однак, позивач мав взаємовідносини із спірними контрагентами в березні та квітні 2014 року, а не в лютому 2014 року. Також, в сертифікатах зазначено, інші товариства, ніж контрагенти позивача - ТОВ "Радаліт", ТОВ "Делва лтд", чкі за твердженнями позивача надавали інформаційно-консультаційні послуги по процедурі визначення показників якості та безпеки зерна, та послуги по репрезентивному відбору проб вантажу (зерна). Що черговий раз підтверджує відсутність взаємозв'язку замовлених позивачем послуг у ТОВ "Радаліт", ТОВ "Делва лтд" із власною господарською діяльністю.

У контексті вищенаведеного, слід зазначити, що правильність формування податкового кредиту залежить від наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів (робіт, послуг) з його господарською діяльністю, який (зв'язок) зокрема, полягає і у наявності розумних економічних причин (ділової мети) для вчинення господарських операцій.

Відсутність сукупності зазначених чинників, які визначають зв'язок витрат платника податків з його господарською діяльністю, виключають можливість формування валових витрат навіть за наявності належним чином оформлених первинних та розрахункових документів.

Перевіряючи реальність здійснення господарських операцій, суд з'ясовує чи мали місце фактичний рух активів або зміни у власному капіталі/зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

В ході судового розгляду судом не встановлено, які саме послуги надавались та який вплив на господарську діяльність позивача мали, з огляду на що, суд не вбачає доцільність отримання позивачем таких послуг.

При цьому, позивачем на неодноразову вимогу суду до матеріалів адміністративної справи не надано доказів фактичного направлення співробітників або інших найманих робітників спірного контрагенту для виконання робіт та надання послуг, визначених договорами (відряджень, договорів про найм, наказів на прийняття на роботу та інших супроводжувальних документів стосовно відношення цих осіб до вказаного підприємства, в тому числі оплати переїзду та перебування), у тому числі надання відповідних консультацій з питань, визначених умовами договору.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що контролюючий орган дійшов вірного висновку, щодо заниження позивачем сум податку на додану вартість у розмірі 45000 грн.

Визнання законом за суб'єктом підприємницької діяльності права на вибір виду діяльності, контрагента та свободи укладення господарського договору не означає, що фінансово-господарські результати будь-якого договору можуть бути підставою для податкового обліку. Якщо сторони договору мали на меті отримання тільки підстави для відтворення певних показників в податковому обліку і досягнення у такий спосіб найбільш сприятливого для себе режиму оподаткування, фінансово-господарські результати такого договору не можуть враховуватись в податковому обліку.

Водночас суд дотримується правової позиції Верховного Суду України щодо застосування податкового законодавства під час формування податкового кредиту, викладеної, зокрема в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП "Ангара" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Відповідно до частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

У контексті вищенаведеного, слід зазначити, що правильність формування податкового кредиту залежить від наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів (робіт, послуг) з його господарською діяльністю, який (зв'язок) зокрема, полягає і у наявності розумних економічних причин (ділової мети) для вчинення господарських операцій.

Відсутність сукупності зазначених чинників, які визначають зв'язок витрат платника податків з його господарською діяльністю, виключають можливість формування податкового кредиту навіть за наявності належним чином оформлених первинних та розрахункових документів.

З огляду на вищезазначене, беручи до уваги те, що позивачем не надано належних доказів реальності проведених операцій зі спірним контрагентом, доказів використання начебто наданих послуг у своїй діяльності, не здійснення оплати вартості таких послуг, суд дійшов висновку, що реальність здійснення таких господарських операцій не підтверджена належним чином оформленими первинними документами, не відбулося фактичних змін в структурі активів позивача та його контрагента, а відтак у платника податків відсутнє право на віднесення спірних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, виходячи з вищенаведеного та обставин справи, суд прийшов до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим підстав для задоволення позову не має.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VI визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру встановлюється ставка судового збору в розмірі 2 відсотка розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Отже, при зверненні з даним позовом розмір судового збору, що сплачується під час подання адміністративного позову складає 10% розміру ставки судового збору - 190 грн.

До позовної заяви додано документ про сплату судового збору, а саме платіжне доручення від 13 січня 2015 року № 2267, відповідно до якого позивачем сплачено судовий збір у розмірі 263,08 грн.

Частиною 2 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Виходячи з викладеного, суд вважає за необхідне повернути надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 73,08 грн.

Відповідно до положень частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено 10% суми судового збору, що становить 190 грн, таким чином, позивач має сплатити 90% недоплаченої суми пропорційно відхиленої суми вимог, що становить 1710 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальність "Фірма "ЛААД" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальність "Фірма "ЛААД" з Державного бюджету України надміру сплачену згідно платіжного доручення від 13 січня 2015 року № 2267 суму судового збору в розмірі 73,08 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність "Фірма "ЛААД" (код ЄДРПОУ 36007655, місцезнаходження: вул. Бутиріна, 8б, м. Кременчук, Полтавська область) до Державного бюджету України (на розрахунковий рахунок: 31213206784002, отримувач коштів: УДКСУ у м. Полтаві Полтавської області, 22030001; Банк отримувача: ГУДКСУ у Полтавській області, МФО: 831019; Код ЄДРПОУ: 38019510; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Призначення платежу: судовий збір, за позовом Товариства з обмеженою відповідальність "Фірма "ЛААД", Полтавський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35521510) судовий збір у розмірі 1710 грн (одна тисяча сімсот десять гривень).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 14 лютого 2015 року.

Суддя І.Г. Ясиновський