Постанова № 42708010, 10.12.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року 13 год. 25 хв. Справа № 808/7889/14 ДО/808/927/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Каракуші С.М.

за участю секретаря Рибакової М.В.

представників позивача Антощук О.С., Бодягіна Є.Є.

представника відповідача Гончаренка А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОІЛЛІЧПРОДУКТ»

до: Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про: визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКОІЛЛІЧПРОДУКТ» (далі - ТОВ «ЕКОІЛЛІЧПРОДУКТ» або позивач) звернулось з адміністративним позовом до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання нечинними та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.08.2014 № 0001021501, яким визначені грошові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 220984 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем у сумі 186160 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 34824 грн. 50 коп., податкового повідомлення-рішення від 08.08.2014 № 0001031501, яким визначені грошові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 222648 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем у сумі 170220 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 52428 грн. 50 коп., а також податкового повідомлення-рішення від 27.10.2014 № 0001241501, яким визначені грошові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 5450 грн. 50 коп., у тому числі зменшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 18154 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 23604 грн. 50 коп.

Позивач зазначає про необґрунтованість висновків акту перевірки про безтоварність операцій ТОВ «ЕКОІЛЛІЧПРОДУКТ» з ТОВ «ЕРМАНА» (ТОВ «ГЕОСЕРВІС ПЛЮС»), ТОВ «ПОЛІМЕР-УНІВЕРСАЛ» та ТОВ «ПРОМТЕХГУП ЛТД», які зроблені на підставі актів перевірок контрагентів та стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали у повному обсязі, просили його задовольнити та надали пояснення в його обґрунтування, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити, вважає оскаржуване рішення таким, що прийнято правомірно, у зв'язку із встановленими порушеннями податкового законодавства.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТОВ «ЕКОІЛЛІЧПРОДУКТ» зареєстровано як юридична особа 15.06.2010 та його основним видом діяльності є перероблення молока, виробництво масла та сиру (т. 1 а.с. 28, т. 2 а.с. 173).

У період з 07.07.2014 по 18.07.2014 відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «ЕКОІЛЛІЧПРОДУКТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ «ПОЛІМЕР-УНІВЕРСАЛ» з податку на додану вартість за період з 01.07.2011 по 31.12.2011, з 01.08.2012 по 31.12.2012, з ТОВ «ЕРМАНА» з податку на додану вартість за листопад 2011 року, з ТОВ «ПРОМТЕХГРУП ЛТД» з податку на додану вартість за травень 2013 року, та з податку на прибуток підприємств за 2011рік, 2012 рік та 2013 рік, за результатами якої складено акт перевірки від 25.07.2014 № 1587/05-81-22-02/37121709, у висновках якого зазначено про встановлені порушення:

1) пункту 186.1 статті 186, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті у сумі 128509 грн., у тому числі по періодам: за липень 2011 року - 23654 грн., за серпень 2011 року - 24908 грн., за вересень 2011 року - 33212 грн., за листопад 2011 року - 17533 грн., за грудень 2011 року - 2006 грн., за січень 2012 року - 2107 грн., за серпень 2012 року - 3060 грн., за вересень 2012 року - 4017 грн., за жовтень 2012 року - 2800 грн., за листопад 2012 року - 3873 грн., за січень 2013 року - 6419 грн., за травень 2012 року - 4920 грн.;

2) пункту 13 розділу ХХ підрозділу 2 статті 1 Податкового кодексу України підлягають сплаті в державний в державний бюджет суми не перераховані підприємством на спеціальний рахунок в сумі 41711 грн., у тому числі: за серпень 2012 року в сумі 7140 грн., за вересень 2012 року в сумі 9373 грн., за жовтень 2012 року в сумі 6532 грн., за листопад 2012 року в сумі 9038 грн., за січень 2013 року в сумі 9628 грн.;

3) пунктів 138.1., 138.2, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України щодо завищення витрат, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, в результаті чого занижено суми податку на прибуток підприємств в 186160 грн., у тому числі: за 2-4 квартали 2011 року в сумі 116511 грн., за 3 квартал 2012 року в сумі 24769 грн., за 4 квартал 2012 року в сумі 40206 грн., за 2013 рік в сумі 4674 грн.

4) пункту 57.1 статті 57 та абзацу 2 пункту 2 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України - занижено: за 2012 рік значення рядку 33 Декларації з прибутку у сумі 64975 грн. та відповідно рядку 34 декларації з прибутку у сумі 5414 грн. у сумі авансових внесків з податку на прибуток; за 2013 рік значення рядку 23 декларації з прибутку у сумі 389 грн. авансових внесків з податку на прибуток (т. а.с. 79-80).

Зазначені висновки обґрунтовані не підтвердженням поставки товарів та виконання робіт, що обумовлено відсутністю товарно-транспортних накладних, недоліках у видаткових накладних, а також висновками актів перевірок контрагентів позивача.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 08.08.2014 № 0001021501, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 186160 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 34824 грн. 50 коп., та податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 08.08.214 № 0001031501, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 170220 грн. а застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 52428 грн. 50 коп. (т. 1 а.с. 110-113).

За результатами здійсненого позивачем адміністративного оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 16.10.2014 № 9437/10/051910 податкове повідомлення-рішення від 08.08.2014 № 0001021501 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток залишено без змін, податкове повідомлення-рішення від 08.08.2014 № 0001031501 у частині грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем скасовано, в іншій частині залишено без змін, а скаргу без задоволення, та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями на 23604 грн. 50 коп. Одночасно зобов'язано відповідача відповідно до пункту 60.6 статті 60 Податкового кодексу України надіслати платнику податків окреме податкове повідомлення-рішення на збільшення суми зобов'язання з податку на додану вартість (т. 1 а.с. 128-135).

На виконання зазначеного рішення відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 27.10.2014 № 0001241501, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 5450 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем зменшено на суму 18154 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями збільшено на 23604 грн. 50 коп. (т.1 а.с. 137-138).

Висновки щодо не підтвердження поставки товарів та виконання робіт, що стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень, суд вважає необґрунтованими, та такими, що спростовуються матеріалами справи, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення прийняті протиправно та підлягають скасуванню.

Судом встановлено, що 28.11.2011 між ТОВ «ЕКОІЛЛІЧПРОДУКТ» та ТОВ «ГЕОСЕРВІС ПЛЮС» (на момент перевірки позивача нова назва підприємства ТОВ «ЕРМАНА») (підрядник) укладено Договір підряду № 3030, за умовами якого підрядник зобов'язався виконати ремонт м'якої покрівлі АБК (б) ЦПППиБН по вул. Свободи, 20. Загальна вартість підрядних робіт становить 12643 грн. 20 коп., у тому числі ПДВ 2107 грн. 20 коп. (т. 1 а.с. 142-143).

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що здача-приймання виконаних робіт оформлюється актами приймання виконаних робіт за формою КБ-2в, які складаються, оформлюються та надаються підрядником замовнику.

Згідно з розділом 5 Договору, підрядник зобов'язався виконати роботи протягом листопада - грудня 2011 року.

Актом № 1 приймання виконаних робіт за листопад 2011 року, який підписаний 30.11.2011, сторони підтвердили виконання обумовлених договором підряду робіт у повному обсязі. Загальна вартість виконаних робіт становить 12643 грн. 20 коп., у тому числі ПДВ 2107 грн. 20 коп. (т. 2 а.с. 168-169).

За виконані роботи ТОВ «ГЕОСЕРВІС ПЛЮС» виписана податкова накладна від 30.11.2011 № 85 (т. 1 а.с. 170).

05.07.2011 між ТОВ «ЕКОІЛЛІЧПРОДУКТ» (покупець) та ТОВ «ПОЛІМЕР-УНІВЕРСАЛ» (продавець) укладено Договір купівлі-продажу № Полімер 07/2011/2407, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та сплатити за товари, кількість, найменування та вартість яких зазначаються в накладних, які є невід'ємною частиною договору та оформлюються для кожної поставки окремо (т. 1 а.с. 139-141).

На виконання умов договору ТОВ «ПОЛІМЕР-УНІВЕРСАЛ» поставлені позивачу пластикові стакани та кришки, що підтверджується видатковими та податковими накладними, перелік яких відображений в акті перевірки та їх копії долучені до матеріалів справи (т. 1 а.с.43-44, т. 2 а.с. 16-65).

Як зазначено в акті перевірки, позивачем за поставлений товар перераховано на корить ТОВ «ПОЛІМЕР-УНІВЕРСАЛ» за липень-грудень 2011 кошти у сумі 604805 грн. 68 коп., за період з 01.08.2012 по 01.03.2013 кошти у сумі 569101 грн. 80 коп. (т. 1 а.с. 54).

Розрахунки здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень та листами банківських установ (т. 2 а.с. 66-120, 123-127, 129-133, 136).

Придбані товари використані у власній господарській діяльності позивача, що підтверджується виписками з актів на списання (т. 2 а.с. 137-149).

02.04.2013 між ТОВ «ПОЛІМЕР-УНІВЕРСАЛ» (покупець) та ТОВ «ПРОМТЕХГРУП ЛТД» (продавець) укладено Договір № 457, за умовами якого продавець зобов'язався поставити покупцю аміак технічний в кількості 4 тони,загальною вартістю 29520 грн. (т. 1 а.с. 144).

Поставка товару та його отримання позивачем підтверджуються товарно-транспортною накладною від 03.05.2013, видатковою накладною № 36 від 03.05.2013, податковою накладною від 03.05.2013 № 36, рахунком-фактурою, відповідно до яких вартість поставленого товару становить 29520 грн., у тому числі ПДВ 4920 грн. (т. 2 а.с. 150-153).

Розрахунки здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень та листом банківських установ (т. 2 а.с. 156-162, 164).

Використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача підтверджується актами списання товарів, актами приймання виконаних робіт та карткою рахунку 201 за травень 2013 року - червень 2014 року (т. 2 а.с. 166-167, т. 3 а.с. 59-80).

За вказаних обставин суд вважає висновки податкового органу про не підтвердження поставки товару та виконання робіт необґрунтованими.

Понесені позивачем у зв'язку з придбанням товарів та робіт витрати підтверджуються дослідженими судом первинними документами, що свідчить про дотримання ТОВ «ЕКОІЛЛІЧПРОДУКТ» вимог податкового законодавства щодо формування валових витрат та податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статті 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктом 198.6 пункту 198 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.2 цієї ж статті, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну

Таким чином, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника податку сум ПДВ.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до пунктів 201.6 та 201.8 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Реєстрація особи платником податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, передбачених пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України.

Таким чином, відповідно до положень Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг), та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця, та лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судом, придбані позивачем товари використані в оподатковуваних операціях власної господарської діяльності.

На час здійснення господарських операцій контрагенти позивача були у встановленому законодавством порядку зареєстровані як платники ПДВ, перевіркою не зафіксований факт наявності в податкових накладних недоліків, або порушення порядку їх видачі, що могло б свідчити про їх неналежність як первинного документу.

Відповідно до положень Податкового кодексу України, сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Зазначені обставини не можуть бути підставами для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо не підтвердження поставки товару у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Не є обґрунтованими і посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача, оскільки останні лише є доказом неможливості проведення зустрічної звірки та не можуть бути доказом відсутності поставки товарів (т.3 а.с. 8-43).

Окрім того, як вбачається зі змісту актів про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «ПРОМТЕХГРУП ЛТД» та ТОВ «ЕРМАНА», останніми були задекларовані податкові зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинам з позивачем у травні 2013 року та листопаді 2011 року (т. 3 а.с. 17, 36).

Також не є обґрунтованими доводи відповідача про наявність кримінального провадження, яке порушено за частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України за фактом створення фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі ТОВ «ПОЛІМЕР УНІВЕРСАЛ», оскільки згідно з поясненнями представника відповідача, обвинувальний вирок на час розгляду справи відсутній.

Відповідно до вимог чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару, як платника податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність/відсутність актів про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту.

Зазначені обставини не можуть бути підставами для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту.

Із вказаних підстав суд також приходить до висновку про безпідставне визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток.

Пунктом 14.1.36 Податкового кодексу України, передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України до складу витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються витрати операційної діяльності та інші витрати.

Витрати операційної діяльності включають собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Витрати, що формують собівартість виготовленої продукції (робіт, послуг), складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

- прямих матеріальних витрат;

- прямих витрат на оплату праці;

- амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів бухгалтерського обліку;

- вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- інших прямих витрат.

Згідно з підпунктом 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, які створюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, визнаються витратами того звітного періоду, в якому відбувся перехід права власності на товар покупцеві.

При цьому, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Таким чином, за приписами Податкового кодексу України підставами для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Надані позивачем і дослідженні судом первинні документи, у своїй сукупності, які також були дослідженні під час проведеної перевірки, підтверджують реальність господарських операцій з поставки товарів та виконання робіт, їх отримання позивачем, оприбуткування та оплату, а також використання у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що доводи, якими відповідач обґрунтував прийняття оскаржуваних рішень, не є переконливими.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підстави викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та про їх задоволення у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, присудженню на користь позивача підлягають понесені ним та документально підтверджені судові витрати (т. 1 а.с. 2).

Керуючись статтями 2, 11, 71, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати прийняті Жовтневою об'єднаною державною податковою інспекцією м. Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 08.08.2014 № 0001021501, від 08.08.2014 № 0001031501 та від 27.10.2014 № 0001241501.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОІЛЛІЧПРОДУКТ» судові витрати у розмірі 4872 (чотири тисячі вісімсот сімдесят дві) грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя С.М Каракуша